На далекій Півночі, в холодному російському Мурманську, українці залишаються українцями. Ми всі по всьому світу – струмки, що мають злитись у єдину Велику Ріку. І так буде!
“Коли маєш свої береги-можна стати
Великою Рікою”
А. Листопад
Напевно Світ міг бути досконалішим, а природа більш гармонійною і органічною, аби всі люди жили там, де вони народились. Адже нічого в Світі не буває випадковим - і те що людина народилася в тому, а не в іншому місці є рішенням Неба, Долі, Космосу. Десь далеко від України ми, українці, якимось внутрішнім почуттям впізнаємо один одного, чи то по карості очей, а чи по рідному вимову, а часто по одвічній гіркополинності наших прабатьківських пісень.
У кожного народу, як і у кожного покоління, свій час збирати каміння. Схоже, що ми, українці, віками успадковуємо часи чуженецької сваволі і каміння… -незбиране…
Аби ж – то нам усім разом, усім Українським Родоводом, та животворити нашу генетичну пам’ять, почати дивитися на світ, на нашу історію, власними очима, відчути в собі споконвічний переказ козацької крові, причаститися мудрістю Кобзарського Заповіту, та й заходитися біля того каміння - отоді б ми істотно відчули наше праукраїнське Канонічне мироточиво душ, і той спраглий внутрішній струм, який би привів нас до впізнавання самих себе, до спалаху Родинного Коду - допоміг би позбавитися синдрому рабства, меншовартості і духовного каліцтва.
Довга неволя роздвоїла душі, тому реабілітація свідомості відбувається набагато тяжче, ніж скажімо гояться рани, або виростає шпориш на десятиліттями топтаній стежці. А наша земленька, наші душі, наша свідомість, топтані чужинською ордою не одне століття - вогнем і мечем викорінювалося наше благодатне коріння. І тільки-но зажевріє надія на життєдайну волю, на повноцінне національне життя, як на перешкоді одразу трапляються, як не ворожі чати, то яничарська порча.
Тяжіє над нами моральна горбатісь, недорід свідомості та ще сірий попіл чужих і своїх нестям. Полон нав’язаної байдужості до свого Родового Праукраїнського засіву звів нашу націю надовго з вірної тропи. Наче хробаки після дощу нароїлися кубла політичних ман’яків і вовкулак на кожну праведну українську душу та ще й примушують того щирого і довірливого гречкосія завдячливо штовхати чужого воза в північно-ординському напрямку. А наші Святі престоли, не вагаючись і безсоромно, посіли чужинці в брудних сутанах.
Подумаймо, кого тільки не дали світу козацькі нащадки? Ще маленькою дівчинкою, на Сумщині, мені доводилось нищити бур’ян на місці родинного обійстя відомого українського письменника П.А.Грабовського. Однак мені й на думку не могло спасти, що саме син Павла Арсеновича, Борис Грабовський, явив світу чудо-винахід - обдарував наше і прийдишні покоління створенням телебачення. Відзначились українські винахідники і в галузі Космосу. Нам би варто було пишатись Ю.Кондратюком, В.Глушко, Духовим, М.Кибальчичем, І.Сікорським, В.Чоломеєм, О.Засядько, О. Івченко, С.Корольовим, А. Люлькою, М.Янгелем, ба, навіть сам Е.Ціолковський сягає своїм родинним гіллям родоводу С.Наливайка. Однак, першим в космос полетів росіянин Ю.Гагарін, за визначенням старших людей, це називається “зніманням вершків”. Щемно, але так було завжди і в усьому - ми посідали лише ту ролю і те місце в історії, на які нам вказувала хижа шахрайська імперія. Тож і не дивно, що цивілізований світ зовсім не знав України - та і сами себе ми не знали допуття, бо великий партком уповідав нам той рівень ментальності, що важив лише “салом єдиним” та ще дозволяв побавитися шароварщиною, аби хохли почувалися радісним і вдоволеним бидлом.
Але я стоятиму міцно на тому, що Космос розкололи таке українці, а нам, духовним нащадкам і землякам цих славетних людей навіть ніхто ніколи не сказав, що то були люди нашого “поля ягоди”, що то був український засів великої світової слави, яка стала підмурком досі невідомого новітнього прогресу. А нас ще й намагаються, в будь-який спосіб, переконати в нашій “некононічності” і хтозна-якій “приблудності” на нашу, не свою землю. Замах на нашу соборність та розподіл на “хароших смірних украінцев і прєдатєлєй” розпочався …ще від царя Панька - саме від того, що був “підшитий лисом” і звався Олексієм, що розчавив Україну навпіл, бо певно боявся вдавитися таким ласим, але занадто великим шматком.
Нас і до тепер міряють “східними” і “західними”, підбурюючи вовкулачити і гнівити одні на одних. І, правди ніде діти, … “Іванам помнящім родство” це вдається.
Мене дуже часто запитують: “Ви навєрноє западенка? Аткуда нібудь со Львова?” То було б великим подарунком долі, аби я народилася в чубатих Карпатах, але у Бога свої наміри і проведіння. Відтак ніяковіють мої аппоненти, коли дізнаються, що народилася я в Харкові, школу закінчила на Донеччині, а мама моя Сумська.
Бо коли б, на їх думку, я народилася десь у Львові, то така моя модель поведінки була б абсолютно зрозумілою, але, щоб з-під кордону з “матушкою”… це вже для українофобів щось занадто незрозуміле. А все тому, що їм тільки здається, що вони нас “знают, как облуплєних” та ще “бандеровци” їм, геть, розум затьмарили, а про таких українських патріотів-“східняків”, як М.Міхновський, С.Петлюра, Д.Донцов, О.Теліга, О.Тихий, О.Мешко, І.Багряний, А.Горська, П.Калнишевський, Г.Хоткевич, Є.Адамцевич, і багатьох інших вони й не чули. Отож, і я з того борошна, і моє світобачення визначилось на тій “східняцькій” опарі - шкода лише, що про таких славетних краян своїх я дізналася тільки тоді, коли моя Україна виборола Незалежність, але не зрадив мені отой самий генетичний код і переказ крові.
Великим “східняком” Доля накреслила стати і Віктору Андрійовичу Ющенко - так що нашенькими рясненько, тож буде і засів, будуть і Великі Жнива нашої Української Державності!
А щодо “таких- сяких західняків”, то хочу зазначити, що вони не осоромили нас в світах. Склавши найвагоміший відсоток української еміграції в світі, саме вони стали авторитетними і шанованими фахівцями – науковцями і навіть урядовцями, які вимушено працювали на користь і міць інших держав, бо для своєї були вигнанцями і “прєдатєлямі”.
Олександр Довженко писав: “Біда наша - перевертні”. І лукавий за нашу несоборність, небратність нас таки дійсно не минає… - сипле юдиками-підлабузами і юдять легіони їх. Але шукати їх слід не в Канаді, або Австралії. Їх до біса, саме в Україні, та саме тих, що зростали на вкраїнському хлібові, а тепер, як любила казати моя покійна бабуся Василиса “Побачила свиня небо…” (читай ”московське”).
Тільки в Києві нароїлося стільки юдо-бузенят, що мажна греблю гатити - ганебну греблю запроданства і національного болю.
Частенько трапляється можливість спостерігати КВН-ські змагання за участю команд з України… Отож, сиджу біля телевізорa, отут, на краю світа, в Мурманську, і так мені соромно і щемно за наше українське гріхопадіння. Це ж, якими треба бути “своєнькими” україноненавистниками, щоб так падлючити рідну Батьківщину?! Мені щоразу пригадується КВН-ське змагання, яке проходило в Мурманську за пропозиції нашої української Громади і при участі інших національно-культурних об’єднань. Cаме я і очолювала нашу українську команду. При нас був великий Державний український прапор, який я чомусь не передала нашим уболівальникам. Актор Мурманського драматичного театру, такий собі, пан Зайченко, чемно викликав команди до виходу на сцену.
І раптом: “Встрєчайтє хахлов!” Зазначу, він не викликав “німчур”, “чурок”, “жидів”, а з нами, українцями, - отак,… -як завжди… В першу мить душа підскочила до спротиву, хотіла було не виводити нашу команду до змагань, але друга думка підказала мудріше рішення - вхопивши наш синьо-жовтий величезний прапор під фонограмне “Засвіт встали козаченьки” я таки вивела нашу команду на сцену - оце і був фермент незламності і прояв гідності. Щоправда, через наш такий “неприхований націоналізм”, волею голови обласного комітету з справ культури, нашого земляка-полтавця!!!, надалі були припинені такі КВН-ські змагання. Тай, цур їм пек, отим “почесним татарам” з Полтави і всіляким іншим посіпакам. Зате пізнали наших!
А ці комікси -підколи зазняті у Києві “жарто”-фахівцями московського телебачення за підтримки українських колег бузинячого розливу… І, як завжди, тема цих “жартів” “висвітлювала” “прэдатэльскоє нутро хахлов”.
“За кадром” регіт, а мене наче розпинають, так пекло і боліло, очі випадали від сорому і спостерігання того, як чума гостює в сатани.
А ви, продажні козачки з київського телегетьманату, радіючи догодити московитам і при тому розжитись юдиними срібняками, хоч раз вдалися мізками до запропонованих українофобами тем зьомок? Чи вам ще з дитинства розум за корягу зачепивсь!? Виставляєте в тих передачах свою рідну націю, до якої й сами, до речі, належите, сто-відсотковими запроданцями і примитивами…
То вже, даруйте, не “підколи” і не “жарти”, а ганебне підгарцьовування брудній московській політиці. Сусідчиків зрозуміти можна, бо ж у них патологічна ненависть до українства, а вас, нащадків козацької родини, як зрозуміти??? За шмат гнилої ковбаси відробляєте? Це що, вияв громадянського неповноліття, чи може вам пороблено?! Де ж ваш родинний іммунітет на тих “роблеників”..? А зараз, напередодні виборів, стільки “порадничків” і “роблеників” заявиться, що рятуйся, моя Україно, як можеш! Добре памяттаю, який загін таких “порадників” посунув свого часу “правити” вибори в Білорусії… - та не спотерігачами, а саме на момент, як вчиняти передвиборчу опару… “Спостерігати” подалося ще тричі по-стільки і то лише з маленького далекого Мурманська, тож скільки їх посунуло з усієї Росії?! Відповідь лежить на поверхні… Бо паровано-ратичному “панству” завжди “видніше”, як яблуні родити яблука. Як больовий спалах, приходять на думку рядки Олекси Озірного: “У різних вимірах, часах і варіаціях не гни хребта, безсмертна моя націє!” Бо чим більше українці намагаються догодити “старшому братові”, тим більше нащадки Московського царства утверджуються на непересічній думці свого “панівного” призначення на Землі.
А хіба не соромно гнівіти Україні на бідність? Адже вона, наче ошукана вдова, пішла з імперії на босу ногу, бо Москва, спадкоємиця союзу, прицупила за собою все - гроші Союзбанку, маєтність за кордоном, алмазний, золотий і мистецький фонди - навіть козацькі коругви і клейноди є власністю музеїв Росії. Ще і дотепер Москва стягує з України якісь борги, забувши, що українці їй надурняк відбудували магадани, якутії, мордовії, біломорканали, тощо. А наша замордована Україна, на превеликий жаль, постала в 1991 році не як спадкоемиця УКРаїнської НАРодної РЕСПУБЛІКИ, а як уламок імперського парткому, бо до влади присмоктавсь провід тієї ж старої системи… Хібащо прапори перефарбували, а Незалежність для українців хоч і не була несподіванкою, але справжні патріоти мали за плечима лише досвід боротьби, а от досвіду приходу до влади, нажаль, не мали. А ще наша неєдність, небратність -тобто, патологічно-хворий національний організм. Колись великий Українець, лікар і патріот, Юрій Липа, писав: “Кожен українець має долучитися до розбудови своєї великої сімї, інакше він буде сам прийомним сином”. Велика правда в цих словах! А починати потрібно з Прощі - з скасування моральної заборгованості перед міліонами загиблих за Волю України, хоча б подумки вклонитись кілометрам могил відомих і невідомих Свят-українців, чиї кісточки стали твердю і підмурками неісходімого Сибіру, Колими, Біломорканалу. Потрібно канонізувати їх терплячий подвиг нашою пам’яттю і пошанівком. Нам і самим за те віддячиться - чистотою совісті і дотиком болю легендарної минувщини. І не треба боятись того священного болю - біль чистить душу від намулу і обпалює байдужість. Пам’ятаймо, що наше сучасне - це недовершена історія. Тож, причастімося своєю Любов’ю до України, славою козацьких пращурів, гіркостраждальними сповідями голодоморів, і з вірою в Бога, з вірою в свою Годувальницю-Землю йдемо на вибори, проголосуймо – за Провідника оновленої України, за Віктора Ющенка, за НашуУкраїну! Зголосимось серцем, зголосимось розумом, зголосимось Мироточивом Власних Душ, дорівняймось самі до себе, станьмо на захист Нашої Держави, СТАНЬМО ВЕЛИКОЮ РІКОЮ!
Наталя Литвиненко-Орлова, Мурманськ-Росія.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Станьмо великою рікою!
Світ:
04101201s.JPG
Великою Рікою”
А. Листопад
Напевно Світ міг бути досконалішим, а природа більш гармонійною і органічною, аби всі люди жили там, де вони народились. Адже нічого в Світі не буває випадковим - і те що людина народилася в тому, а не в іншому місці є рішенням Неба, Долі, Космосу. Десь далеко від України ми, українці, якимось внутрішнім почуттям впізнаємо один одного, чи то по карості очей, а чи по рідному вимову, а часто по одвічній гіркополинності наших прабатьківських пісень.
У кожного народу, як і у кожного покоління, свій час збирати каміння. Схоже, що ми, українці, віками успадковуємо часи чуженецької сваволі і каміння… -незбиране…
Аби ж – то нам усім разом, усім Українським Родоводом, та животворити нашу генетичну пам’ять, почати дивитися на світ, на нашу історію, власними очима, відчути в собі споконвічний переказ козацької крові, причаститися мудрістю Кобзарського Заповіту, та й заходитися біля того каміння - отоді б ми істотно відчули наше праукраїнське Канонічне мироточиво душ, і той спраглий внутрішній струм, який би привів нас до впізнавання самих себе, до спалаху Родинного Коду - допоміг би позбавитися синдрому рабства, меншовартості і духовного каліцтва.
Довга неволя роздвоїла душі, тому реабілітація свідомості відбувається набагато тяжче, ніж скажімо гояться рани, або виростає шпориш на десятиліттями топтаній стежці. А наша земленька, наші душі, наша свідомість, топтані чужинською ордою не одне століття - вогнем і мечем викорінювалося наше благодатне коріння. І тільки-но зажевріє надія на життєдайну волю, на повноцінне національне життя, як на перешкоді одразу трапляються, як не ворожі чати, то яничарська порча.
Тяжіє над нами моральна горбатісь, недорід свідомості та ще сірий попіл чужих і своїх нестям. Полон нав’язаної байдужості до свого Родового Праукраїнського засіву звів нашу націю надовго з вірної тропи. Наче хробаки після дощу нароїлися кубла політичних ман’яків і вовкулак на кожну праведну українську душу та ще й примушують того щирого і довірливого гречкосія завдячливо штовхати чужого воза в північно-ординському напрямку. А наші Святі престоли, не вагаючись і безсоромно, посіли чужинці в брудних сутанах.
Подумаймо, кого тільки не дали світу козацькі нащадки? Ще маленькою дівчинкою, на Сумщині, мені доводилось нищити бур’ян на місці родинного обійстя відомого українського письменника П.А.Грабовського. Однак мені й на думку не могло спасти, що саме син Павла Арсеновича, Борис Грабовський, явив світу чудо-винахід - обдарував наше і прийдишні покоління створенням телебачення. Відзначились українські винахідники і в галузі Космосу. Нам би варто було пишатись Ю.Кондратюком, В.Глушко, Духовим, М.Кибальчичем, І.Сікорським, В.Чоломеєм, О.Засядько, О. Івченко, С.Корольовим, А. Люлькою, М.Янгелем, ба, навіть сам Е.Ціолковський сягає своїм родинним гіллям родоводу С.Наливайка. Однак, першим в космос полетів росіянин Ю.Гагарін, за визначенням старших людей, це називається “зніманням вершків”. Щемно, але так було завжди і в усьому - ми посідали лише ту ролю і те місце в історії, на які нам вказувала хижа шахрайська імперія. Тож і не дивно, що цивілізований світ зовсім не знав України - та і сами себе ми не знали допуття, бо великий партком уповідав нам той рівень ментальності, що важив лише “салом єдиним” та ще дозволяв побавитися шароварщиною, аби хохли почувалися радісним і вдоволеним бидлом.
Але я стоятиму міцно на тому, що Космос розкололи таке українці, а нам, духовним нащадкам і землякам цих славетних людей навіть ніхто ніколи не сказав, що то були люди нашого “поля ягоди”, що то був український засів великої світової слави, яка стала підмурком досі невідомого новітнього прогресу. А нас ще й намагаються, в будь-який спосіб, переконати в нашій “некононічності” і хтозна-якій “приблудності” на нашу, не свою землю. Замах на нашу соборність та розподіл на “хароших смірних украінцев і прєдатєлєй” розпочався …ще від царя Панька - саме від того, що був “підшитий лисом” і звався Олексієм, що розчавив Україну навпіл, бо певно боявся вдавитися таким ласим, але занадто великим шматком.
Нас і до тепер міряють “східними” і “західними”, підбурюючи вовкулачити і гнівити одні на одних. І, правди ніде діти, … “Іванам помнящім родство” це вдається.
Мене дуже часто запитують: “Ви навєрноє западенка? Аткуда нібудь со Львова?” То було б великим подарунком долі, аби я народилася в чубатих Карпатах, але у Бога свої наміри і проведіння. Відтак ніяковіють мої аппоненти, коли дізнаються, що народилася я в Харкові, школу закінчила на Донеччині, а мама моя Сумська.
Бо коли б, на їх думку, я народилася десь у Львові, то така моя модель поведінки була б абсолютно зрозумілою, але, щоб з-під кордону з “матушкою”… це вже для українофобів щось занадто незрозуміле. А все тому, що їм тільки здається, що вони нас “знают, как облуплєних” та ще “бандеровци” їм, геть, розум затьмарили, а про таких українських патріотів-“східняків”, як М.Міхновський, С.Петлюра, Д.Донцов, О.Теліга, О.Тихий, О.Мешко, І.Багряний, А.Горська, П.Калнишевський, Г.Хоткевич, Є.Адамцевич, і багатьох інших вони й не чули. Отож, і я з того борошна, і моє світобачення визначилось на тій “східняцькій” опарі - шкода лише, що про таких славетних краян своїх я дізналася тільки тоді, коли моя Україна виборола Незалежність, але не зрадив мені отой самий генетичний код і переказ крові.
Великим “східняком” Доля накреслила стати і Віктору Андрійовичу Ющенко - так що нашенькими рясненько, тож буде і засів, будуть і Великі Жнива нашої Української Державності!
А щодо “таких- сяких західняків”, то хочу зазначити, що вони не осоромили нас в світах. Склавши найвагоміший відсоток української еміграції в світі, саме вони стали авторитетними і шанованими фахівцями – науковцями і навіть урядовцями, які вимушено працювали на користь і міць інших держав, бо для своєї були вигнанцями і “прєдатєлямі”.
Олександр Довженко писав: “Біда наша - перевертні”. І лукавий за нашу несоборність, небратність нас таки дійсно не минає… - сипле юдиками-підлабузами і юдять легіони їх. Але шукати їх слід не в Канаді, або Австралії. Їх до біса, саме в Україні, та саме тих, що зростали на вкраїнському хлібові, а тепер, як любила казати моя покійна бабуся Василиса “Побачила свиня небо…” (читай ”московське”).
Тільки в Києві нароїлося стільки юдо-бузенят, що мажна греблю гатити - ганебну греблю запроданства і національного болю.
Частенько трапляється можливість спостерігати КВН-ські змагання за участю команд з України… Отож, сиджу біля телевізорa, отут, на краю світа, в Мурманську, і так мені соромно і щемно за наше українське гріхопадіння. Це ж, якими треба бути “своєнькими” україноненавистниками, щоб так падлючити рідну Батьківщину?! Мені щоразу пригадується КВН-ське змагання, яке проходило в Мурманську за пропозиції нашої української Громади і при участі інших національно-культурних об’єднань. Cаме я і очолювала нашу українську команду. При нас був великий Державний український прапор, який я чомусь не передала нашим уболівальникам. Актор Мурманського драматичного театру, такий собі, пан Зайченко, чемно викликав команди до виходу на сцену.
І раптом: “Встрєчайтє хахлов!” Зазначу, він не викликав “німчур”, “чурок”, “жидів”, а з нами, українцями, - отак,… -як завжди… В першу мить душа підскочила до спротиву, хотіла було не виводити нашу команду до змагань, але друга думка підказала мудріше рішення - вхопивши наш синьо-жовтий величезний прапор під фонограмне “Засвіт встали козаченьки” я таки вивела нашу команду на сцену - оце і був фермент незламності і прояв гідності. Щоправда, через наш такий “неприхований націоналізм”, волею голови обласного комітету з справ культури, нашого земляка-полтавця!!!, надалі були припинені такі КВН-ські змагання. Тай, цур їм пек, отим “почесним татарам” з Полтави і всіляким іншим посіпакам. Зате пізнали наших!
А ці комікси -підколи зазняті у Києві “жарто”-фахівцями московського телебачення за підтримки українських колег бузинячого розливу… І, як завжди, тема цих “жартів” “висвітлювала” “прэдатэльскоє нутро хахлов”.
“За кадром” регіт, а мене наче розпинають, так пекло і боліло, очі випадали від сорому і спостерігання того, як чума гостює в сатани.
А ви, продажні козачки з київського телегетьманату, радіючи догодити московитам і при тому розжитись юдиними срібняками, хоч раз вдалися мізками до запропонованих українофобами тем зьомок? Чи вам ще з дитинства розум за корягу зачепивсь!? Виставляєте в тих передачах свою рідну націю, до якої й сами, до речі, належите, сто-відсотковими запроданцями і примитивами…
То вже, даруйте, не “підколи” і не “жарти”, а ганебне підгарцьовування брудній московській політиці. Сусідчиків зрозуміти можна, бо ж у них патологічна ненависть до українства, а вас, нащадків козацької родини, як зрозуміти??? За шмат гнилої ковбаси відробляєте? Це що, вияв громадянського неповноліття, чи може вам пороблено?! Де ж ваш родинний іммунітет на тих “роблеників”..? А зараз, напередодні виборів, стільки “порадничків” і “роблеників” заявиться, що рятуйся, моя Україно, як можеш! Добре памяттаю, який загін таких “порадників” посунув свого часу “правити” вибори в Білорусії… - та не спотерігачами, а саме на момент, як вчиняти передвиборчу опару… “Спостерігати” подалося ще тричі по-стільки і то лише з маленького далекого Мурманська, тож скільки їх посунуло з усієї Росії?! Відповідь лежить на поверхні… Бо паровано-ратичному “панству” завжди “видніше”, як яблуні родити яблука. Як больовий спалах, приходять на думку рядки Олекси Озірного: “У різних вимірах, часах і варіаціях не гни хребта, безсмертна моя націє!” Бо чим більше українці намагаються догодити “старшому братові”, тим більше нащадки Московського царства утверджуються на непересічній думці свого “панівного” призначення на Землі.
А хіба не соромно гнівіти Україні на бідність? Адже вона, наче ошукана вдова, пішла з імперії на босу ногу, бо Москва, спадкоємиця союзу, прицупила за собою все - гроші Союзбанку, маєтність за кордоном, алмазний, золотий і мистецький фонди - навіть козацькі коругви і клейноди є власністю музеїв Росії. Ще і дотепер Москва стягує з України якісь борги, забувши, що українці їй надурняк відбудували магадани, якутії, мордовії, біломорканали, тощо. А наша замордована Україна, на превеликий жаль, постала в 1991 році не як спадкоемиця УКРаїнської НАРодної РЕСПУБЛІКИ, а як уламок імперського парткому, бо до влади присмоктавсь провід тієї ж старої системи… Хібащо прапори перефарбували, а Незалежність для українців хоч і не була несподіванкою, але справжні патріоти мали за плечима лише досвід боротьби, а от досвіду приходу до влади, нажаль, не мали. А ще наша неєдність, небратність -тобто, патологічно-хворий національний організм. Колись великий Українець, лікар і патріот, Юрій Липа, писав: “Кожен українець має долучитися до розбудови своєї великої сімї, інакше він буде сам прийомним сином”. Велика правда в цих словах! А починати потрібно з Прощі - з скасування моральної заборгованості перед міліонами загиблих за Волю України, хоча б подумки вклонитись кілометрам могил відомих і невідомих Свят-українців, чиї кісточки стали твердю і підмурками неісходімого Сибіру, Колими, Біломорканалу. Потрібно канонізувати їх терплячий подвиг нашою пам’яттю і пошанівком. Нам і самим за те віддячиться - чистотою совісті і дотиком болю легендарної минувщини. І не треба боятись того священного болю - біль чистить душу від намулу і обпалює байдужість. Пам’ятаймо, що наше сучасне - це недовершена історія. Тож, причастімося своєю Любов’ю до України, славою козацьких пращурів, гіркостраждальними сповідями голодоморів, і з вірою в Бога, з вірою в свою Годувальницю-Землю йдемо на вибори, проголосуймо – за Провідника оновленої України, за Віктора Ющенка, за НашуУкраїну! Зголосимось серцем, зголосимось розумом, зголосимось Мироточивом Власних Душ, дорівняймось самі до себе, станьмо на захист Нашої Держави, СТАНЬМО ВЕЛИКОЮ РІКОЮ!
Наталя Литвиненко-Орлова, Мурманськ-Росія.
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд