Машиністки реєстрували ув’язнених цілий день. Всіх, хто розмовляв чеською (близько 1200 чоловік), відправили в табір Саксенгаузен – той самий, де потім зустрів свою смерть Олег Ольжич. Відпустили тільки членів фашистських організацій. Всім іншим дісталися роби з червоним трикутником – знаком політичного ув’язненого. В цих робах вони й почули новину – чеські вузи зачиняються на три роки.

Це було рішення самого Гітлера – арештувати учасників демонстрацій протесту й розстріляти їх організаторів. Увечері 17 листопада 1939 року, доки побитих студентів везли в концтабір, по радіо виступив фашистський ставленик – “президент Протектората Чехія і Моравія” Еміль Гаха. Він сказав дослівно таке:

“Чеські громадяни, які своєю зразковою поведінкою протягом усього періоду війни показували, що вони вповні усвідомлюють становище чеського народу в нинішніх подіях світового значення, на жаль, піддалися впливу безвідповідальних груп людей, і здійснили дії, які я мушу назвати вартими співчуття. Ці осліплені підривні елементи перебувають під впливом ворожої пропаганди і стимулювання з боку емігрантів... Від імені уряду я закликаю вас настирливо уникати будь-якого порушення порядку, маючи на увазі, що будь-які акти, направлені проти влади і проти режиму, встановленого в Протектораті, одразу ж нанесли б величезну шкоду як окремим особам, так і всьому народу”.

Знайомий почерк, чи не так? Країна захоплена, “Шкода” і вугільні шахти – в руках фашистів, на решті території – колоніальний режим, який переконує громадян “не піддаватися на првокації” і сидіти по хатам. А молодих людей, які розмовляють чеською, хапають і везуть у концтабір.

...Студенти знали, проти кого вони виступають. В них не було ілюзії ані на допомогу СРСР, ані союзників, ані поляків, ані власної влади. Вони просто вийшли на демонстрацію 28 жовтня 1939 року, в річницю створення Чехословацької республіки. Вийшли всі вузи – близько 100 тисяч чоловік. В ході демонстрації німці вбили заступника голови студентського самоврядування Яна Оплетала і робітника Вацлава Седлачека. Похорони Оплетала 15 листопада супроводжувалися сутичками з поліцією і військами, і ці події викликали увагу Гітлера. Наслідком його рішення і була розправа 17 листопада. В цей же день було вбито дев’ятеро лідерів студентського руху.

Вузи так і не відкрили свої двері перед студентами. Молодь сама відкрила їх у 1944-ому, подолавши нацистів. Молодь подалася в Опір – комуністичний і демократичний. Саме представники останнього в Лондоні проголосили 17 листопада Міжнародним днем солідарності студентів усього світу. В 1991 році цей день став офіційним приводом для нинішніх молодих українців святкувати День студента, бухати в гуртожитках і витрачати гроші різних “нацконгресів молодіжних організацій” на фуршети.

Теоретики молодіжного руху бідкаються: чому нашим студентам нічого не цікаво? Чому вони сидять по общагам і кав’ярням і дозволяють себе залякувати комендатам і деканам? Чому вхід у Червоний корпус охороняється якимось урєлами, а гуртожитки перетворені в казарми? Може, тому, що вони всі поступили за хабарі? Тому, що їхні батьки – це переважно чиновники?

Хтозна. Можу лише зазначити, що й серед нинішніх студентів вистачає незадоволених. І нинішня молодь ходить на демонстрації, і не лише за 20 гривень. І в гуртожитках нуртують такі ідеї спротиву, що відгукуються як не участю в УБК, так пікетуванням чиновника-хабарника, як не підпалом фаст-фуду, так випуском листівки.

Молодь завжди буде радикальною, особливо студентська, і невелика пауза після приснопам’ятних подій 90-их років зміниться періодом активності. Може, навіть за президента Ющенка. : )

День студента – не тільки трагічна дата. 17 листопада 1989 року празькі студенти вкотре відзначали своє свято. “Ми думаємо, що наш рух – це більше, ніж просто студенти. Завдяки нашій єдності ми можемо змінити суспільство на краще”, - сказав Празькому радіо один із студентських лідерів. А ще через кілька годин Празьке радіо повідомило характерну новину, що “деякі особи намагаються використати урочисті заходи для антисоціалістичної провокації”.

Під час протестів було поранено 17 студентів і 7 есбешників, 143 демонстранти було “прийнято” поліцією. Почалася “оксамитова революція”. І молодь перемогла.

ЯКБИ Я БУВ У БЕНКЕТНІЙ ЗАЛІ

За молодь!