Про сланцеву революцію
Про сланцеву революцію
Традиційний видобуток газу полягає в тому, щоб намацати під землею класичне газове родовище, проткнути дірочку і вставити соломинку. Собівартість такого газу складає від 20 $ за 1000 кв.м. Газпром був до недавнього часу світовим лідером з експорту газу, продаючи його по 400 $ - в основному до Європи.
Сланцевий газ - іншої природи. Він залягає дуже глибоко (від 1.5 до 4.5 км), але не зосереджується в одному місці, а дрібно розкиданий в шарах порід. Проткнути дірочку не вийде - сам газ не піде. Знали про нього давно (серед теоретиків були і радянські вчені), перші спроби видобутку відбулися майже 100 років тому, але тільки зараз американські технології дозволили видобувати його на повну силу.
Для видобутку свердлится глибока діра (кілометри три), а коли пласт сланцю досягнутий, шахту повертають і далі свердлять горизонтально - ще кілометри три. І ще кілька таких підземних ходів в різні сторони. Але навіть так газ не піде. Роблять гідророзрив - в шахту закачують воду з 1% соляної кислоти і реагентів для кращого розчинення породи, а потім по всій довжині горизонтальної частини шахти в її стінках з'являються сотні змієподібних тріщин. В результаті свердловина, наче дерево, отримує розгалужену кореневу систему на величезній глибині. І ось тільки тоді починає щедро надходити газ.
Справа ускладнюється тим, що на таких глибинах температура досягає 150 градусів, тиск 600 атмосфер (для порівняння: промисловий чавунний балон високого тиску витримує 300 атмосфер). Ну а товщина сланцевого пласта може бути всього 5 метрів, і вистрибнути за його межі ніяк не можна, тому бурити треба зі складним комп'ютерним моніторингом і моделюванням. Загалом, завдання високотехнологічне - на межі інженерних потужностей. Не дивно, що воно було вирішене в тій країні, де слова "інтелігенція" та "креативний клас" не є лайкою.
Собівартість такого видобутку - від 100 $. Що стосується обсягу запасів сланцевого газу, то сказати, що його на планеті добіса - це ще м'яко. У США газ завжди імпортували. Через океан це зробити важко, проте везли скраплений з Катару, він коштував 500-600 $. Далі відбувається цікава річ: кілька років тому в США запустили сланцеві родовища і ціна газу в США різко впала - сьогодні він коштує 140 $.
За обсягами газовидобутку США відразу виходять на перше місце в світі, потіснивши Росію з її Газпромом. Катарський скраплений газ тепер в США непотрібний - їм тепер свій кудись продавати треба. Тому газ Катару йде до Європи. Газовий ринок починає лихоманити. Ринкова вартість Газпрому як світового концерну падає вдвічі, а європейські партнери починають один за іншим відмовлятися від закупівель газу, і Газпром за ними бігає і судиться: типу, в контракті написано, що ви обіцяли купувати до 2015 року за цією ціною, то продовжуйте купувати.
Зрозуміло, подія такого масштабу породжує немислиму кількість чуток, конспірологічних теорій, панікерів, «експертів» і інших кретинів-крикунів - добровільних або на ставці (є така професія - втішати засмучений Газпром у вітчизняних енергетичних статтях). Оскільки інтернет з будь-якого питання дає сотні полярних думок, тільки дурень буде робити висновок з одної статті. Мені знадобилося чимало часу, щоб вивчити різні висловлювання і аргументи, намагаючись зрозуміти, хто правий. Я вам також раджу зробити самостійний широкий пошук і вислухати всі точки зору, щоб скласти повну картину.
Наведу список думок, що найбільше сподобалися:
- Це все нісенітниця і провокація, сланцевого газу не існує;
- Сланцевий газ поганий - він не горить і не зріджується;
- Сурогатний газ ніколи не замінить звичний - теплий і ламповий;
- Сланцевий газ був, але ось-ось закінчиться (або навпаки: сланцеві родовища взагалі ніколи не закінчуються, бо постійно самооновлювється через реакцію водню земного ядра з органікою) ;
- Сланцевий видобуток несе жахливу шкоду екології, тому його заборонять і більше не згадають.
Ціна газу в США впала в кілька разів. США перетворилися з імпортера на експортера (обмежує цей експорт лише відсутність труби через океан). Тому зараз в США одна за одною створюються все нові газові компанії і свердляться шахти, а також будуються транспортні термінали, які дозволять цей газ зріджувати (він зріджується й справді трохи гірше, але це справа техніки та очищення) і продавати за океан. Тому що газ цей - звичайний газ: суміш метану, пропану, бутану та іншої органіки, готової видавати енергію при горінні.
Крім США запаси сланцевого газу є багато де. А надглибока технологія видобутку дозволяє свердлити шахту навіть в житлових зонах. Тому мережа великих газопроводів через півконтинента виявиться в майбутньому не дуже потрібною. Як і монополіст Газпром, який сидить на трубах.
У Східній Європі є чудові запаси сланцевого газу - в Україні і, особливо, в Польщі. І в цю Польщу вже приїхали 22 фірми з США та Канади, отримали 68 ліцензій на видобуток і свердлять шахти наввипередки. Або ви думали, американці будуть зберігати свої технології в залізній таємниці, щоб заокеанському ворогу не дісталося? Ці польські шахти запрацюють практично одночасно в 2014 році. А трохи пізніше стартує Україна. Підкреслюю: в 2014 році. Офіційні цифри пуску в експлуатацію.
Чи може в цій ситуації щось зробити Газпром? Відповідь: ні. По-перше, запаси сланцевого газу в Росії малі, Господь обдарував ним в основному США, Канаду, Китай і Австралію, залишивши трохи Польщі з Україною.
Обсяг родовищ Польщі оцінюється в 5,3 трлн. кубометрів - це якраз те, що почне надходити з 2014 року до Європи замість Газпромівського газу. Для порівняння: обсяг знаменитого Штокманівського родовища в Баренцевому морі, на яке так сподівався Газпром, становить 3,7 трлн. Але його ще треба дістати з морського дна і якось транспортувати на материк. А Польща прориє дірки, пустить коріння - і разом з Україною пожене газ по всій готовій газовій мережі, куди раніше йшов газ з Росії.
І на розробці Штокманівського родовища Газпром офіційно поставив хрест - кінець надіям. Аналітики Газпрому так відкрито і пишуть: мовляв, зробити вже нічого не можна, залишилося намагатися «стримувати» і «регулювати» ринок. Читай: пакостити і будувати перепони поширенню нової технології. Ну там, позови всякі, екологи та Кіотський протокол з озонової дірою ...
Звичайно, приходить в голову рятівна думка: якщо газ ми втратили, але ж нафта залишиться! Але ця думка не дуже рятівна, тому що енергоресурси - це пластична штука, а не комод із трьома ящиками, один з яких спорожнів, але інші як і раніше повні. Простий приклад: сьогодні бензин коштує 30 рублів, а газ завтра, припустимо, буде 13 рублів, і всі автовласники, всі таксисти, автобуси, маршрутки і вантажівки ломанутся ставити собі редуктор з газовим балоном в багажник, як ставили в 90 -х. І кому буде потрібна нафта? Хоча Росія зможе ще поторгувати нікелем і алюмінієм.
Влітку 2010 року я випадково почув слова теледиктора про антициклон і фронт африканського повітря. У той момент я зрозумів, що в Москві буде абсолютно небувала спека, хоча жоден офіційний прогноз такого не обіцяв. Три дні я бігав як очманілий, зате до наступу 40 градусів в обох кімнатах у мене стояли кондиціонери. Зараз, коли я прочитав про сланцеву революцію і старт польського родовища в 2014 році, у мене виникло те ж саме чітке відчуття наближення дупи. Інформація цілком загальнодоступна, але поки що зовсім не усвідомлюється. А потім почне смажити. З тією лише різницею, що на випадок економічних катаклізмів у мене немає жодних ідей. А у вас?