Після сумної події у Львові, коли група молоді влаштувала погром в циганському таборі і вбила одного з них, ми чітко уявляли, що ось-ось почнуться обурені вигуки з Європи.

Тож не дивно, що все відбулося рівно так, як ми і очікували і по добре обкатаній схемі засудження України за корупцію. Зрозуміло, що з цією недугою треба боротися, але напевно, це треба робити скрізь і перш ніж ставати в позу ментора, треба бути впевненим, що у себе з цим – повний порядок.

Цього разу найгучніші вигуки понеслися з Франції, втім, як і в епопеї з корупцією. Між іншим, мова йде про ту саму Францію, яка вже має на руках всі докази корумпованості не дрібного клерка або навіть чиновника високого рангу, а президента Ніколя Саркозі, але все ніяк не може винести оцінку його діям.

Старий поц катається по Європі, посміхається і відчуває себе цілком непогано. Між іншим, Саркозі – не перший президент, що викритий у корупції. Але в нашому випадку це цікаво подвійно, тому що Саркозі відзначився і в рішенні циганського питання, але спочатку – про суть проблеми.

Отже, що ж сталося? Стався погром табору циган і при цьому загинув один з його мешканців. Тобто, ситуацію можна розкласти на три складові: цигани, погром і вбивство.

По тяжкості цих елементів, на першому місці стоїть вбивство.

Якщо європейців так зворушує факт саме вбивств, то напевно їм відомо, скільки війська Путіна убили мирного населення на Донбасі і в Сирії, причому це триває прямо зараз, коли пишуться ці рядки. Тим часом, на зустріч з головним вбивцею регулярно їздять лідери європейських держав і їх зовсім не бентежить, що на рахунку їх візаві вже сотні тисяч трупів, а можливо ця цифра перевалила за мільйон.

Логічно припустити, що якщо факт одиничного вбивства викликає таку бурхливу реакцію, то сотні тисяч вбивств повинні мати трохи більшу реакцію, але її немає. У чому тут справа – важко зрозуміти, але все більше виникає враження, що для європейських лідерів важливо не те, кого вбивають або скільки, а хто вбиває. Якщо це робить Путін, то це вже не вбивства, а аспекти міжнародної політики.

Якщо мова йде про долю циган, то і тут не все гладко. Самі цигани ведуть різко асоціальний спосіб життя. І це не тільки зараз таке становище склалося, і не тільки в Україні. Такий стан справ незмінний в доступному для огляду історичному минулому.

Просто маса художньої літератури та документів говорять саме про те, що цигани майже не змішуються з населенням країни перебування і ніяк не вбудовуються в її культуру і тим більше в економічне життя. Практично будь-який дохід, що забезпечує їх життя, має кримінальний характер.

З цієї причини місцеве населення регулярно і постійно вживає заходів по їх вигнання зі своїх місць. Так було, є і так буде і справа не в місцевих жителях, а у циганах. Як тільки вони перетинають кордони терпіння, їх починають гнати і вони це прекрасно знають, намагаючись не перетинати червону лінію.

З цим теж все зрозуміло. Ну і власне,  погроми. Тут ми не дарма згадали Ніколя Саркозі, бо під його безпосереднім керівництвом і за його командою в 2010 році було вироблено масове вигнання з країни болгарських і румунських циган. Йшлося про тисячі чоловік. А коли з ЄС почулися обурені вигуки, президент Франції послав всіх куди подалі і продовжив робити задумане.

Але це справи давно минулих днів, а прямо зараз відбувається багатосерійний акт етнічних чисток в Сирії. Зі своїх місць проживання зганяють десятки і тисячі мирних громадян, які не підтримують Асада. Ці райони перетворюються в суміш пустелі і кладовища.

Руйнуються просто всі міста і населені пункти цих територій і у людей залишається вибір: піти або померти. Причому, в цих заходах активну участь бере авіація РФ, яка ефективно множить другу категорію згаданих осіб, яким судилося померти.

Між іншим, той же Саркозі не побачив нічого незвичайного в тому, що та ж РФ провела етнічні чистки в Грузії, в 2008 році. Тоді саме він став посередником між Путіним і Саакашвілі, умовивши останнього відмовитися від будь-яких претензій до Москви і Саакашвілі просто здав частину своєї території, позбавивши Грузію правових механізмів впливу на окупанта.

Загалом, чим більше вдивляєшся в те, що і як роблять провідні європейські країни, тим більше розумієш позицію Ізраїлю і скидається на те, що він все робить правильно. А Європа все більше нагадує стару повію, яка готова вчепитися за будь-якого клієнта, аби той зміг оплатити її послуги.

Джерело