Партія Емігрантів об’єднає українську діаспору і активно займеться державотворенням
11/23/2009 - 09:29
Партія Емігрантів об’єднає українську діаспору і активно займеться державотворенням
https://www.ar25.org/node/17790
Image
Приводом для написання цієї статті став факт свідомої чи не свідомої дезінформації емігрантів офіційними установами України, відповідальними за проведення виборів за її межами.
Як відомо з неоднократного роз’яснення газетою “Міст” і з результатів персональної зустрічі Консула України в Нью-Йорку п. Погорельцева з виборцями в приміщенні УККА два місяці тому, котрий підтвердив інформацію, що, згідно з Конституцією України, єдиною вимогою для участі в виборах громадян і безперечним їх правом , а також моральним обов’язком є представлення для реєстрації в консулят :
- паспорта громадянина України;
- письмової заяви про бажання взяти участь у виборах.
На спеціально поставлені тоді мною п. Погорєльцеву запитання стосовно участі у виборах громадян України, які не є на обліку в консуляті, а також громадян України, котрі прийняли громадянство інших країн, але не відмовлялися офіційно від громадянства України, тобто їх нема в списку позбавлених громадянства України особисто Президентом України, також була позитивна для емігрантів відповідь. Отже, виглядало, що хоча б в цьому питанні в українців все як в цивілізованих людей. Але не спішімо з висновками.
Моя сім’я (дружина і дві дорослі дочки) постійно з 1995 р. беремо участь в усіх виборах, причому один раз протягом 2-х років навіть були на тимчасовому обліку,
але потім ми вже були в списках консуляту і ніколи проблем не виникало.
Як не парадоксально, але проблеми почалися зараз, коли нібито торжествує демократія і ці проблеми створюються виключно президентськими структурами, тобто посольствами і консулятами. Важко собі уявити, що Президент Ющенко є ворогом емігрантів і боїться, що емігранти проголосують проти нього, тому що він не виконав те, що обіцяв зробити для них і тому був прийнятий антиконституційний закон про вибори в 2007 р., де чітко зафіксована вимога обов’язкового перебування емігрантів на консульському обліку.
Навпаки, відомо, що цей закон був ініційований і проголосований “слугами народу” з блоків Тимошенко і Януковича, Президент Ющенко зробив подання в Конституційний суд на предмет неконституційності цього закону, але як завжди українська Феміда мовчить навіть в прозорих ситуаціях. Як наслідок – появилися в емігрантській пресі офіційні повідомлення , що 30 листопада закривається реєстрація бажаючих голосувати, причому підкреслено, що право голосу мають тільки ті громадяни, що є на консульському обліку.
Стосовно нашої сім’ї ця новина проявилася дуже оригінально – дружина одержала (з України!) підтвердження, що вона є в списку емігрантів, які мають право голосу і це підтвердження негайно було переслано консулятом на нашу адресу в Нью-Йорку за місцем проживання нашої сім’ї. Коли ж 16 листопада я звернувся в консулят за поясненням такого парадоксу, мені ввічливо пояснили, що очевидно дружина є на консульському обліку, а ми троє – ні. Коли я відкрив секрет, що це абсурд, поскільки ніхто з нас роками не стоїть на консульському обліку і це просто-напросто довільне трактування Конституції і ворожого емігрантам неконституційного закону,чиновник признав, що така вимога є серйозним порушенням Конституції України і обмеження конституційних прав громадян, але вони керуються законом.
По-людськи чиновників з консуляту можна зрозуміти – вони роблять ставку на виграш або Януковича або Тимошенко і, працюючи в президентській структурі, махнули на діючого Президента рукою, щоб не втратити хлібне місце при приході до влади нового президента. Але ж Конституція України не тенісний м’ячик і вона є вищим від дебільних законів, прийнятих за бізнес-домовленостями ворожих Україні сил.
Притиснутий до стінки чиновник подзвонив кудись по телефону за вказівкою і йому наказали БЕЗПЛАТНО поставити всіх нас на тимчасовий консульський облік і дати нам можливість проголосувати. Здавалося б Конституція по відношенні до нас перемогла, але в результаті телефонної розмови в чиновника прорвалося випадково уточнююче питання: «Створивши такий прецедент, як же бути з тими 500 громадянами, яким ми відказали у виборчому праві поскільки вони не на консульському обліку?»
Відповіді я не чув, але легко здогадатися, що не тільки вони, а мільйони українських емігрантів не здійснять своє волевиявлення на виборах всіх рівнів навіть при діючому демократичному Президенті. Але якщо президентом стане або Янукович або Тимошенко, то ГУЛАГ для емігрантів-громадян України в плані конституційних прав виявиться курортом.
Ющенко дуже слабкий Президент, коли навіть в конституційно закріпленому за ним господарстві творяться такі речі. Але стає страшно, коли хтось з його опонентів стане президентом і це господарство новий президент конституційно оформить, перед тим підтасувавши під себе Конституцію України. Очевидно правильно мислить емігрант з Філадельфії пан Лунь, коли відкрив для себе істину, що “в Україні все вже розібрано: хтось сів на газ, хтось на нафту, хтось на родючу землю, а хтось хоче сісти на емігрантів”.
Звертаюсь до п. Луня, до всіх громадян України, що живуть в Україні, але в своїй незалежній державі є безправнішими емігрантами ніж їхні брати-емігранти за її межами – не дозволимо сісти на нас нікому. Нас мільйони і ми повинні диктувати закони через своїх обранців, а не підкорятися законам не нами вибраних законодавців.
Як громадянин України я перебрав всі можливі способи якось співпрацювати з Україною і знаю десятки патріотів України негромадян України із старої діаспори, які вложили в неї гроші і нерви – нічого не виходить і, очевидно, не вийде, доки на всіх рівнях влади в Україні не буде нами обраних наших представників-емігрантів, а це можливо тільки в одному, хоч і дуже примітивному і непопулярному в народі випадку: створенні ще одної партії - Партії Емігрантів.
Хоч згідно з Конституцією України це буде партія громадян-емігрантів України і її громадян, які почувають себе там емігрантами, але ніхто не зможе заборонити брати активну участь в діяльності партії формально негромадянам України, але реально найкращих її громадян, тобто старій українській еміграції.
Як президент громадської організації Всесвітній Український Бізнес-Економічний Фонд (ВУБЕФ), який був заснований ще при режимі Кучми і не був зареєстрований тоді тому, що класифікувався режимом як політична організація (і чиновники режиму були праві – найкраща політика це сильний дрібний бізнес і економіка, розвитку яких ми сподівалися дати сильний імпульс), я дійшов висновку, що не можна силами громадської організації захистити в неправовій державі якусь одну групу технічно-технологічних інтелектуалів і бізнесменів, що створюють нову потрібну для України продукцію як замінник імпортованої продукції,тобто потягнуть за собою економіку України.
Для мене також ясно, що найбільша громадська організація діаспори Світовий Конгрес Українців і інші серйозні громадські організації при всій повазі до них за їх велетенську роботу на благо України не досягнуть поставлених завдань при приході до влади Януковича чи Тимошенко і тим більше не захистять інтересів українських громадян-емігрантів. Але при їх моральній підтримці і статутні завдання ВУБЕФ і статутні завдання цих організацій легко вирішити при створеннні потужної Партії Емігрантів і приході до часткової влади в Україні у всіх гілках цієї влади, а в перспективі і повної влади в Україні, враховуючи величезний потенціал української еміграції.
Ми всі вважаємо, що діючий Президент є слабкий, але я особисто розумію його слабкість. Президент любої країни опирається на найбільшу на даний момент силу в цій країні, а цю силу представляє так звана еліта, причому завжди є кілька конкуруючих сил і відповідно кілька еліт. Слабкість діючого Президента пояснюється слабкістю, а точніше відсутністю еліти на яку він може опертися, тому його слабкість це не його вина, а вина народу, який не породив для нього справжню пропрезидентську еліту.
Народ на Майдані дав Ющенку владу, але цього замало для демократії , яку анонсував і чітко притримується Президент. Народ залишив його сам-на-сам з псевдоелітою, яку знову ж таки у всі органи влади вибрав цей же народ. Виконати дані на Майдані Президентом обіцянки демократичними методами не можливо було здійснити – потрібен був кривавий терор для псевдоеліти, а це гори нових трупів і режим гірший ніж радянський. Ющенко на це не пішов і правильно зробив, як би його не критикували гарячі голови і колишні його щирі прихильники.
Як не парадоксально і образливо це не звучить для громадян України включно з новітніми емігрантами, але це що в першому наближенні можна вважати українською елітою виявилося за кордоном і тільки в середовищі старої діаспори США і Канади (я маю на увазі Джуса, Сікорського, Балабана, Яцика, Городецького, Пріцака, Назаревича, Дужого, Бачинського, Палагнюка, Мазуркевича, Яримовича, Возняка і тисяч емігрантів нижчого рівня, але котрі зробили для України не менше). Це вони побудували в еміграції більш українську Україну,ніж на материнській території.
Новітні емігранти не стали українською елітою і ще не скоро нею стануть, а можливо не стануть ніколи, проте вони своїми очима бачили справжню українську еліту, намагалися з нею співпрацювати, були нею відверто проігноровані і також самі відверто ігнорують цю еліту, хоч відчувають свою неповноцінність. І майже 20-річне напіввороже співіснування українських емігрантів обох хвиль в Канаді і США, а також оригінальний досвід європейської еміграції, яка розвивалась самостійно – це величезне надбання української нації і той об’єднуючий фактор, що вони всі емігранти, в рамках Партії Емігрантів може дати колосальний ефект взаєморозуміння, що приведе емігрантів до влади і мирним шляхом ізолює олігархів від влади, сконцентрувавши їхню енергію тільки на бізнесі і встановивши жорсткий контроль над ними через податки.
Маючи досвід проживання в цивілізованих країнах така влада чітко буде знати, в якому напрямі вести Україну. Ситуації, коли Кучма розпачливо кричав: «Скажіть, що будувати і я побудую» однозначно не буде.
Першим кроком до цієї влади повинна стати потужна підтримка діючого Президента у виборах його на другий термін. При його програші можна втратити всі ці хиткі досягнення України, а можливо й саму незалежність держави. Визначилися основні претенденти на крісло Президента України – іменно на крісло, а не найвищу посаду, відповідальну за достойне місце держави в світовій спільноті.
Аналізуючи довгий список претендентів і порівнюючи його з діючим Президентом мені не зрозуміло, для чого ці вибори взагалі – і дитині ясно, що це вибори заради виборів і ця процедура є простим механічним виконанням положення діючої Конституції із завідомо відомим результатом, хоча претенденти на це місце навіть близько не порівнюються з надзвичайно слабким діючим Президентом.
Принаймні діючий Президент є непоганим символом незалежної України і має за своїми плечима деякий позитивний реальний імідж як реформатор держави, підтверджений протягом достатнього відрізку часу в різних ситуаціях і різних діючих режимах і просліджується певна логіка в його діяльності як зв’зкового між глибоким минулим в державотворенні України і чітке бачення її майбутнього. Якщо дивитися з цієї точки зору, то всі без виключення його конкуренти дрімучі примітивні люди, які рвуться до влади з ворожими для незалежності України намірами.
Ідею Ющенка про відокремлення бізнесу від влади і знищення корупції у виконавчих, законодавчих і судових гілках влади неможливо здійснити в умовах сьогоднішньої України, оскільки навіть народно-демократичі сили, в тому числі сам Ющенко, користуються послугами олігархів, тобто неможливо розділити те, що органічно зрослося. Співпраця ВУБЕФ з ніби то національними силами в Тернополі, де склалася унікальна ситуація тривладдя (президентська адміністрація, народна облрада Тягнибока і псевдоукраїнська виконавча влада Тимошенко) чітко продемонструвала вищесказане. Працюючи там по кількох проектах при повній підтримці президентської адміністрації, облради і діаспори (достатньо сказати, що я при допомозі старої діаспори зустрічався з радником Президента з енергетичних питань Соколовським стосовно проекту сучасної системи контролю кількості і якості газу в магістральних трубопроводах ГТС в західних стандартах і регулярно інформував його про стан справ) ні один проект не просунувся суттєво з 25 травня цього року.
І справа навіть не у відсутності достатніх коштів – відсутність професіоналізму влади – це одна причина і, як наслідок – страх взяти на себе відповідальність – друга причина. Так, внаслідок конфлікту президентської і виконавської структур по газових питаннях п. Соколовський нічого не вирішував, а відсилав мене до держкомпанії”Нафтогаз”, свідомо знаючи,що “професіонал” Тимошенко не зацікавлена в цьому проекті згідно з таємними домовленостями з Путіним. Таким чином, найдрібніше питання по цьому проекту зводилося до політичного рішення.
Зрозумівши приреченість наших потуг в найближчому майбутньому ВУБЕФ запросив Тягнибока у США (Випані) на організований там структурою “Нова хвиля” бізнес-форум, щоб обсудити всі ці питання. Натомість під час організації цієї поїдки і дискусій представник Тягнибока в США запропонував нам створити осередки підтримки партії Тягнибока в США, що ми і зробили протягом одного тижня, користуючись давно створеною структурою ВУБЕФ в кількох штатах, але висунули свою умову при зустрічі з представником Тягнибока, а також вислали цю умову в письмовому вигляд в офіс Тягнибока.
За нашою логікою і логікою програми партії Тягнибока ця умова повинна була різко підняти рейтинг цієї партії і дати позитивний ефект для господарських проектів у Тернополі і нову ідею організації виконавчої влади в Україні (в плані звільнення уряду від представників партій, замінивши їх незалежними професіоналами). Ми запропонували Тягнибоку включити в свою передвиборчу програму і озвучити проектний склад уряду України і його програму виходу з економічної кризи. Прем’єр-міністр і базові міністри цього уряду рекомендувалися з кадрів ВУБЕФ, що проживають в Україні, а друга половина уряду передбачалася з числа емігрантів України, що відповідають критерію національної еліти.
Родзинкою нашої пропозиції було те, що ні один член уряду ніколи не був в ніякій партії, крім прем’єр-міністра, що був колись вимушеним радянським комуністом (як керівник високого рангу), але має світлу голову, високий прфесіоналізм енергетика-атомника, унікальні організаторські здібності, шалену працездатність і є українським патріотом не на словах. На цьому форумі віртуальні Тягнибок-прези-дент і прем’єр-міністр повинні були зустрітися і познайомитися. Але після таких пропозицій представники Тягнибока в Україні і в США перестали відповідати на наші дзвінки.
Знаючі люди в Україні назвали прізвища олігархів, котрі підтримують Тягнибока і тільки посміялися над нашою пропозицією, що передбачала повний розрив відносин з цими олігархами у випадку проголошення нашої програми.
Шановний пане Тягнибок, ми розуміємо Вашу ситуацію і бажаємо виконати програму партії, але створені на базі ВУБЕФ осередки підтримки не будуть за Вас голосувати – ми будемо голосувати за Ющенка, а ці осередки будуть зародками майбутньої потужної Партії Емігрантів.
Одною із основних переваг цієї партії є фінансова незалежність її членів, а потенційна чисельність її 10-15 мільйонів реальних емігранів і така ж кількість їх родичів і найближчих в друзів в Україні.
Це означає, що фінансові можливості її необмежені і ця партія не тільки легко профінансує любі вибори, але здатна реалізувати найскладніші господарські проекти, наприклад викупити ГТС України і встновити європейську ціну 4 дол. на транспортацію російського газу територією України.
Але основною перевагою такої партії перед існуючими є те, що вона не буде залежна фінансово від олігархів і прихід її до влади дасть реальні шанси розірвати корупційні зв’язки у всіх гілках влади – і це є об’єктивна реальність.
Дійсно, найслабше місце як старої діаспори так і новітньої – це відсутність в їх середовищах не тільки представників великого бізнесу, але і дуже малий процент будь-яких бізнесменів, що підтверджується слабкими успіхами ВУБЕФ за час його існування. Але поскільки потенційні члени Партії Емігрантів це люди не бідні, а середнього і вище середнього рівня достатку і їх є десятки мільйонів – ця ахілесова п’ята емігрантів (практична відсутність бізнесменів) стає надзвичайно важливою перевагою при здобутті нею влади в Україні.
Ярослав ОЛАЧ,
президент Всесвітнього Українського Бізнес-Економічного Фонду (ВУБЕФ)
В тему:
Відновлення порядку. Українська ідея третього тисячоліття.
Український мир. Стратегія УНГ
Реформація: 25 пунктів (політична програма УНГ)
Нова угода снайперів
Як відомо з неоднократного роз’яснення газетою “Міст” і з результатів персональної зустрічі Консула України в Нью-Йорку п. Погорельцева з виборцями в приміщенні УККА два місяці тому, котрий підтвердив інформацію, що, згідно з Конституцією України, єдиною вимогою для участі в виборах громадян і безперечним їх правом , а також моральним обов’язком є представлення для реєстрації в консулят :
- паспорта громадянина України;
- письмової заяви про бажання взяти участь у виборах.
На спеціально поставлені тоді мною п. Погорєльцеву запитання стосовно участі у виборах громадян України, які не є на обліку в консуляті, а також громадян України, котрі прийняли громадянство інших країн, але не відмовлялися офіційно від громадянства України, тобто їх нема в списку позбавлених громадянства України особисто Президентом України, також була позитивна для емігрантів відповідь. Отже, виглядало, що хоча б в цьому питанні в українців все як в цивілізованих людей. Але не спішімо з висновками.
Моя сім’я (дружина і дві дорослі дочки) постійно з 1995 р. беремо участь в усіх виборах, причому один раз протягом 2-х років навіть були на тимчасовому обліку,
але потім ми вже були в списках консуляту і ніколи проблем не виникало.
Як не парадоксально, але проблеми почалися зараз, коли нібито торжествує демократія і ці проблеми створюються виключно президентськими структурами, тобто посольствами і консулятами. Важко собі уявити, що Президент Ющенко є ворогом емігрантів і боїться, що емігранти проголосують проти нього, тому що він не виконав те, що обіцяв зробити для них і тому був прийнятий антиконституційний закон про вибори в 2007 р., де чітко зафіксована вимога обов’язкового перебування емігрантів на консульському обліку.
Навпаки, відомо, що цей закон був ініційований і проголосований “слугами народу” з блоків Тимошенко і Януковича, Президент Ющенко зробив подання в Конституційний суд на предмет неконституційності цього закону, але як завжди українська Феміда мовчить навіть в прозорих ситуаціях. Як наслідок – появилися в емігрантській пресі офіційні повідомлення , що 30 листопада закривається реєстрація бажаючих голосувати, причому підкреслено, що право голосу мають тільки ті громадяни, що є на консульському обліку.
Стосовно нашої сім’ї ця новина проявилася дуже оригінально – дружина одержала (з України!) підтвердження, що вона є в списку емігрантів, які мають право голосу і це підтвердження негайно було переслано консулятом на нашу адресу в Нью-Йорку за місцем проживання нашої сім’ї. Коли ж 16 листопада я звернувся в консулят за поясненням такого парадоксу, мені ввічливо пояснили, що очевидно дружина є на консульському обліку, а ми троє – ні. Коли я відкрив секрет, що це абсурд, поскільки ніхто з нас роками не стоїть на консульському обліку і це просто-напросто довільне трактування Конституції і ворожого емігрантам неконституційного закону,чиновник признав, що така вимога є серйозним порушенням Конституції України і обмеження конституційних прав громадян, але вони керуються законом.
По-людськи чиновників з консуляту можна зрозуміти – вони роблять ставку на виграш або Януковича або Тимошенко і, працюючи в президентській структурі, махнули на діючого Президента рукою, щоб не втратити хлібне місце при приході до влади нового президента. Але ж Конституція України не тенісний м’ячик і вона є вищим від дебільних законів, прийнятих за бізнес-домовленостями ворожих Україні сил.
Притиснутий до стінки чиновник подзвонив кудись по телефону за вказівкою і йому наказали БЕЗПЛАТНО поставити всіх нас на тимчасовий консульський облік і дати нам можливість проголосувати. Здавалося б Конституція по відношенні до нас перемогла, але в результаті телефонної розмови в чиновника прорвалося випадково уточнююче питання: «Створивши такий прецедент, як же бути з тими 500 громадянами, яким ми відказали у виборчому праві поскільки вони не на консульському обліку?»
Відповіді я не чув, але легко здогадатися, що не тільки вони, а мільйони українських емігрантів не здійснять своє волевиявлення на виборах всіх рівнів навіть при діючому демократичному Президенті. Але якщо президентом стане або Янукович або Тимошенко, то ГУЛАГ для емігрантів-громадян України в плані конституційних прав виявиться курортом.
Ющенко дуже слабкий Президент, коли навіть в конституційно закріпленому за ним господарстві творяться такі речі. Але стає страшно, коли хтось з його опонентів стане президентом і це господарство новий президент конституційно оформить, перед тим підтасувавши під себе Конституцію України. Очевидно правильно мислить емігрант з Філадельфії пан Лунь, коли відкрив для себе істину, що “в Україні все вже розібрано: хтось сів на газ, хтось на нафту, хтось на родючу землю, а хтось хоче сісти на емігрантів”.
Звертаюсь до п. Луня, до всіх громадян України, що живуть в Україні, але в своїй незалежній державі є безправнішими емігрантами ніж їхні брати-емігранти за її межами – не дозволимо сісти на нас нікому. Нас мільйони і ми повинні диктувати закони через своїх обранців, а не підкорятися законам не нами вибраних законодавців.
Як громадянин України я перебрав всі можливі способи якось співпрацювати з Україною і знаю десятки патріотів України негромадян України із старої діаспори, які вложили в неї гроші і нерви – нічого не виходить і, очевидно, не вийде, доки на всіх рівнях влади в Україні не буде нами обраних наших представників-емігрантів, а це можливо тільки в одному, хоч і дуже примітивному і непопулярному в народі випадку: створенні ще одної партії - Партії Емігрантів.
Хоч згідно з Конституцією України це буде партія громадян-емігрантів України і її громадян, які почувають себе там емігрантами, але ніхто не зможе заборонити брати активну участь в діяльності партії формально негромадянам України, але реально найкращих її громадян, тобто старій українській еміграції.
Як президент громадської організації Всесвітній Український Бізнес-Економічний Фонд (ВУБЕФ), який був заснований ще при режимі Кучми і не був зареєстрований тоді тому, що класифікувався режимом як політична організація (і чиновники режиму були праві – найкраща політика це сильний дрібний бізнес і економіка, розвитку яких ми сподівалися дати сильний імпульс), я дійшов висновку, що не можна силами громадської організації захистити в неправовій державі якусь одну групу технічно-технологічних інтелектуалів і бізнесменів, що створюють нову потрібну для України продукцію як замінник імпортованої продукції,тобто потягнуть за собою економіку України.
Для мене також ясно, що найбільша громадська організація діаспори Світовий Конгрес Українців і інші серйозні громадські організації при всій повазі до них за їх велетенську роботу на благо України не досягнуть поставлених завдань при приході до влади Януковича чи Тимошенко і тим більше не захистять інтересів українських громадян-емігрантів. Але при їх моральній підтримці і статутні завдання ВУБЕФ і статутні завдання цих організацій легко вирішити при створеннні потужної Партії Емігрантів і приході до часткової влади в Україні у всіх гілках цієї влади, а в перспективі і повної влади в Україні, враховуючи величезний потенціал української еміграції.
Ми всі вважаємо, що діючий Президент є слабкий, але я особисто розумію його слабкість. Президент любої країни опирається на найбільшу на даний момент силу в цій країні, а цю силу представляє так звана еліта, причому завжди є кілька конкуруючих сил і відповідно кілька еліт. Слабкість діючого Президента пояснюється слабкістю, а точніше відсутністю еліти на яку він може опертися, тому його слабкість це не його вина, а вина народу, який не породив для нього справжню пропрезидентську еліту.
Народ на Майдані дав Ющенку владу, але цього замало для демократії , яку анонсував і чітко притримується Президент. Народ залишив його сам-на-сам з псевдоелітою, яку знову ж таки у всі органи влади вибрав цей же народ. Виконати дані на Майдані Президентом обіцянки демократичними методами не можливо було здійснити – потрібен був кривавий терор для псевдоеліти, а це гори нових трупів і режим гірший ніж радянський. Ющенко на це не пішов і правильно зробив, як би його не критикували гарячі голови і колишні його щирі прихильники.
Як не парадоксально і образливо це не звучить для громадян України включно з новітніми емігрантами, але це що в першому наближенні можна вважати українською елітою виявилося за кордоном і тільки в середовищі старої діаспори США і Канади (я маю на увазі Джуса, Сікорського, Балабана, Яцика, Городецького, Пріцака, Назаревича, Дужого, Бачинського, Палагнюка, Мазуркевича, Яримовича, Возняка і тисяч емігрантів нижчого рівня, але котрі зробили для України не менше). Це вони побудували в еміграції більш українську Україну,ніж на материнській території.
Новітні емігранти не стали українською елітою і ще не скоро нею стануть, а можливо не стануть ніколи, проте вони своїми очима бачили справжню українську еліту, намагалися з нею співпрацювати, були нею відверто проігноровані і також самі відверто ігнорують цю еліту, хоч відчувають свою неповноцінність. І майже 20-річне напіввороже співіснування українських емігрантів обох хвиль в Канаді і США, а також оригінальний досвід європейської еміграції, яка розвивалась самостійно – це величезне надбання української нації і той об’єднуючий фактор, що вони всі емігранти, в рамках Партії Емігрантів може дати колосальний ефект взаєморозуміння, що приведе емігрантів до влади і мирним шляхом ізолює олігархів від влади, сконцентрувавши їхню енергію тільки на бізнесі і встановивши жорсткий контроль над ними через податки.
Маючи досвід проживання в цивілізованих країнах така влада чітко буде знати, в якому напрямі вести Україну. Ситуації, коли Кучма розпачливо кричав: «Скажіть, що будувати і я побудую» однозначно не буде.
Першим кроком до цієї влади повинна стати потужна підтримка діючого Президента у виборах його на другий термін. При його програші можна втратити всі ці хиткі досягнення України, а можливо й саму незалежність держави. Визначилися основні претенденти на крісло Президента України – іменно на крісло, а не найвищу посаду, відповідальну за достойне місце держави в світовій спільноті.
Аналізуючи довгий список претендентів і порівнюючи його з діючим Президентом мені не зрозуміло, для чого ці вибори взагалі – і дитині ясно, що це вибори заради виборів і ця процедура є простим механічним виконанням положення діючої Конституції із завідомо відомим результатом, хоча претенденти на це місце навіть близько не порівнюються з надзвичайно слабким діючим Президентом.
Принаймні діючий Президент є непоганим символом незалежної України і має за своїми плечима деякий позитивний реальний імідж як реформатор держави, підтверджений протягом достатнього відрізку часу в різних ситуаціях і різних діючих режимах і просліджується певна логіка в його діяльності як зв’зкового між глибоким минулим в державотворенні України і чітке бачення її майбутнього. Якщо дивитися з цієї точки зору, то всі без виключення його конкуренти дрімучі примітивні люди, які рвуться до влади з ворожими для незалежності України намірами.
Ідею Ющенка про відокремлення бізнесу від влади і знищення корупції у виконавчих, законодавчих і судових гілках влади неможливо здійснити в умовах сьогоднішньої України, оскільки навіть народно-демократичі сили, в тому числі сам Ющенко, користуються послугами олігархів, тобто неможливо розділити те, що органічно зрослося. Співпраця ВУБЕФ з ніби то національними силами в Тернополі, де склалася унікальна ситуація тривладдя (президентська адміністрація, народна облрада Тягнибока і псевдоукраїнська виконавча влада Тимошенко) чітко продемонструвала вищесказане. Працюючи там по кількох проектах при повній підтримці президентської адміністрації, облради і діаспори (достатньо сказати, що я при допомозі старої діаспори зустрічався з радником Президента з енергетичних питань Соколовським стосовно проекту сучасної системи контролю кількості і якості газу в магістральних трубопроводах ГТС в західних стандартах і регулярно інформував його про стан справ) ні один проект не просунувся суттєво з 25 травня цього року.
І справа навіть не у відсутності достатніх коштів – відсутність професіоналізму влади – це одна причина і, як наслідок – страх взяти на себе відповідальність – друга причина. Так, внаслідок конфлікту президентської і виконавської структур по газових питаннях п. Соколовський нічого не вирішував, а відсилав мене до держкомпанії”Нафтогаз”, свідомо знаючи,що “професіонал” Тимошенко не зацікавлена в цьому проекті згідно з таємними домовленостями з Путіним. Таким чином, найдрібніше питання по цьому проекту зводилося до політичного рішення.
Зрозумівши приреченість наших потуг в найближчому майбутньому ВУБЕФ запросив Тягнибока у США (Випані) на організований там структурою “Нова хвиля” бізнес-форум, щоб обсудити всі ці питання. Натомість під час організації цієї поїдки і дискусій представник Тягнибока в США запропонував нам створити осередки підтримки партії Тягнибока в США, що ми і зробили протягом одного тижня, користуючись давно створеною структурою ВУБЕФ в кількох штатах, але висунули свою умову при зустрічі з представником Тягнибока, а також вислали цю умову в письмовому вигляд в офіс Тягнибока.
За нашою логікою і логікою програми партії Тягнибока ця умова повинна була різко підняти рейтинг цієї партії і дати позитивний ефект для господарських проектів у Тернополі і нову ідею організації виконавчої влади в Україні (в плані звільнення уряду від представників партій, замінивши їх незалежними професіоналами). Ми запропонували Тягнибоку включити в свою передвиборчу програму і озвучити проектний склад уряду України і його програму виходу з економічної кризи. Прем’єр-міністр і базові міністри цього уряду рекомендувалися з кадрів ВУБЕФ, що проживають в Україні, а друга половина уряду передбачалася з числа емігрантів України, що відповідають критерію національної еліти.
Родзинкою нашої пропозиції було те, що ні один член уряду ніколи не був в ніякій партії, крім прем’єр-міністра, що був колись вимушеним радянським комуністом (як керівник високого рангу), але має світлу голову, високий прфесіоналізм енергетика-атомника, унікальні організаторські здібності, шалену працездатність і є українським патріотом не на словах. На цьому форумі віртуальні Тягнибок-прези-дент і прем’єр-міністр повинні були зустрітися і познайомитися. Але після таких пропозицій представники Тягнибока в Україні і в США перестали відповідати на наші дзвінки.
Знаючі люди в Україні назвали прізвища олігархів, котрі підтримують Тягнибока і тільки посміялися над нашою пропозицією, що передбачала повний розрив відносин з цими олігархами у випадку проголошення нашої програми.
Шановний пане Тягнибок, ми розуміємо Вашу ситуацію і бажаємо виконати програму партії, але створені на базі ВУБЕФ осередки підтримки не будуть за Вас голосувати – ми будемо голосувати за Ющенка, а ці осередки будуть зародками майбутньої потужної Партії Емігрантів.
Одною із основних переваг цієї партії є фінансова незалежність її членів, а потенційна чисельність її 10-15 мільйонів реальних емігранів і така ж кількість їх родичів і найближчих в друзів в Україні.
Це означає, що фінансові можливості її необмежені і ця партія не тільки легко профінансує любі вибори, але здатна реалізувати найскладніші господарські проекти, наприклад викупити ГТС України і встновити європейську ціну 4 дол. на транспортацію російського газу територією України.
Але основною перевагою такої партії перед існуючими є те, що вона не буде залежна фінансово від олігархів і прихід її до влади дасть реальні шанси розірвати корупційні зв’язки у всіх гілках влади – і це є об’єктивна реальність.
Дійсно, найслабше місце як старої діаспори так і новітньої – це відсутність в їх середовищах не тільки представників великого бізнесу, але і дуже малий процент будь-яких бізнесменів, що підтверджується слабкими успіхами ВУБЕФ за час його існування. Але поскільки потенційні члени Партії Емігрантів це люди не бідні, а середнього і вище середнього рівня достатку і їх є десятки мільйонів – ця ахілесова п’ята емігрантів (практична відсутність бізнесменів) стає надзвичайно важливою перевагою при здобутті нею влади в Україні.
Ярослав ОЛАЧ,
президент Всесвітнього Українського Бізнес-Економічного Фонду (ВУБЕФ)
В тему:
Відновлення порядку. Українська ідея третього тисячоліття.
Український мир. Стратегія УНГ
Реформація: 25 пунктів (політична програма УНГ)
Нова угода снайперів
Останні записи