Нещадність є, смислу – нема: поки що люди у владі роблять все для того, щоб надалі їм і справді було чого боятися: "думаючи, що закручують гайки, вони стискають пружину".
Проклинаючи пам’ять незрозумілого і страшного для них явища УПА - чи водночас не прикликають вони своїми упокорювальними потугами прихід якоїсь УРА – Української республіканської армії?
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Восени 1930 року Другою Річчю Посполитою прокотилася хвиля каральних акцій, що залишилася в історії під терміном "пацифікація", себто "упокорення". Попри поширене уявлення, її було спрямовано не лише проти українського населення як такого, але і проти антирежимно налаштованих поляків. Якщо українцям ставили у провину близько 2000 нападів на польські маєтки (підпали, пограбування тощо), то до польських опозиціонерів режим маршала Юзефа Пілсудського мав інші претензії – власне їхнє існування та активізацію діяльности.
Безпосередніми наслідками військово-поліцейських операцій, які тривали кілька місяців, стали, з одного боку, погром українських суспільних структур, поліцейське тероризування українського населення та арешти півтори сотні українських національних діячів, з іншого – погром польських опозиційних організацій, ув’язнення кількох тисяч "незгідних" поляків, обезголовлення політичної опозиції уряду Пілсудського.
Подальшими наслідками виявилися радикалізація політики і практики новопосталої Організації українських націоналістів і взагалі українського протестного руху через наочну демонстрацію невдоволеним українцям виняткової ускладнености, якщо не неможливости, захисту своїх, як би зараз сказали, прав, свобод та інтересів у політичний, парламентарний спосіб. Крім того, очевидно що пацифікаційні акції надалі аж ніяк не збільшили ентузіазм українського населення Польщі у захисті держави у вересні 1939-го.
Більш віддалені наслідки чергового акту спільного засівання спільного поля зубами дракона відгукнулися на Волині у 1943 році.
Детальніше про "пацифікаційні" події кожен може почитати сам у фахових публікаціях, це було б куди змістовніше, ніж міг би написати я, тим більш, що тут – не про історію, а про сьогодення.
З поправкою на те, що пацани Януковича (яко же і сам) навряд чи читали багато історичних розвідок (та і не тільки історичних розвідок, а й взагалі), а також на те, що історичні аналогії завжди бодай трохи неуникненно накульгують – зараз в Україні відбувається акція пацифікації суспільства. Суспільства, потенційно здатного принаймні на Майдан, жах від якого напевно що надалі передаватиметься поколінням тих свиней, що вважають себе "елітою", генетично.
Втім, напевно, варто зробити ще одну поправку – термінологічну: ясно, що натхненникам та виконавцям пацифікації по-пацанськи ближчим є путінський термін "зачистка". Ймовірно, дехто з них іноді навіть шкодує за можливостями і досвідом використання практики російських "спєцназов" щодо непокірних та бунтівних. Ймовірно, дехто з них навіть сподівається, що ті можливости ще не втрачено остаточно.
Оскільки Юрій Андрухович днями назвав Януковича "пародією на Путіна", я б, визнаючи змістовну справедливість визначення, хотів запропонувати уточнення: Янукович – не пародія як така, адже пародійний жанр передбачає прагнення звеселити публіку. Янукович - це цілком намірна, зумисна, але з низки причин цілковито провальна спроба змонтувати в Україні якусь подобу "керовано-демократичного" Путіна з малопридатного вітчизняного матеріялу – підручного і, відповідно, підніжного. "Я его слепила из того, что было" – зізнавалася колись якась російська співачка чи то пак "пєвіца". Ті хто натужно штовхав важкий предмет в крісло на Банковій, з повними підставами могли б їй тепер підспівувати. Путіна не вийшло, вийшло справді пародійно, вийшов клоун, але з числа тих клоунів, котрих лякаються діти.
Радіймо, ельфи! У новому епізоді нашого подкасту ми обговоримо п’ять унікальних ознак потенційних ельфів: від розуміння двох нових стадій розвитку людини до фізичного та ментального омолодження. А ще...
Пацаніфікація: пацифікація по-пацанськи
Світ:
Восени 1930 року Другою Річчю Посполитою прокотилася хвиля каральних акцій, що залишилася в історії під терміном "пацифікація", себто "упокорення". Попри поширене уявлення, її було спрямовано не лише проти українського населення як такого, але і проти антирежимно налаштованих поляків. Якщо українцям ставили у провину близько 2000 нападів на польські маєтки (підпали, пограбування тощо), то до польських опозиціонерів режим маршала Юзефа Пілсудського мав інші претензії – власне їхнє існування та активізацію діяльности.
Безпосередніми наслідками військово-поліцейських операцій, які тривали кілька місяців, стали, з одного боку, погром українських суспільних структур, поліцейське тероризування українського населення та арешти півтори сотні українських національних діячів, з іншого – погром польських опозиційних організацій, ув’язнення кількох тисяч "незгідних" поляків, обезголовлення політичної опозиції уряду Пілсудського.
Подальшими наслідками виявилися радикалізація політики і практики новопосталої Організації українських націоналістів і взагалі українського протестного руху через наочну демонстрацію невдоволеним українцям виняткової ускладнености, якщо не неможливости, захисту своїх, як би зараз сказали, прав, свобод та інтересів у політичний, парламентарний спосіб. Крім того, очевидно що пацифікаційні акції надалі аж ніяк не збільшили ентузіазм українського населення Польщі у захисті держави у вересні 1939-го.
Більш віддалені наслідки чергового акту спільного засівання спільного поля зубами дракона відгукнулися на Волині у 1943 році.
Детальніше про "пацифікаційні" події кожен може почитати сам у фахових публікаціях, це було б куди змістовніше, ніж міг би написати я, тим більш, що тут – не про історію, а про сьогодення.
З поправкою на те, що пацани Януковича (яко же і сам) навряд чи читали багато історичних розвідок (та і не тільки історичних розвідок, а й взагалі), а також на те, що історичні аналогії завжди бодай трохи неуникненно накульгують – зараз в Україні відбувається акція пацифікації суспільства. Суспільства, потенційно здатного принаймні на Майдан, жах від якого напевно що надалі передаватиметься поколінням тих свиней, що вважають себе "елітою", генетично.
Втім, напевно, варто зробити ще одну поправку – термінологічну: ясно, що натхненникам та виконавцям пацифікації по-пацанськи ближчим є путінський термін "зачистка". Ймовірно, дехто з них іноді навіть шкодує за можливостями і досвідом використання практики російських "спєцназов" щодо непокірних та бунтівних. Ймовірно, дехто з них навіть сподівається, що ті можливости ще не втрачено остаточно.
Оскільки Юрій Андрухович днями назвав Януковича "пародією на Путіна", я б, визнаючи змістовну справедливість визначення, хотів запропонувати уточнення: Янукович – не пародія як така, адже пародійний жанр передбачає прагнення звеселити публіку. Янукович - це цілком намірна, зумисна, але з низки причин цілковито провальна спроба змонтувати в Україні якусь подобу "керовано-демократичного" Путіна з малопридатного вітчизняного матеріялу – підручного і, відповідно, підніжного. "Я его слепила из того, что было" – зізнавалася колись якась російська співачка чи то пак "пєвіца". Ті хто натужно штовхав важкий предмет в крісло на Банковій, з повними підставами могли б їй тепер підспівувати. Путіна не вийшло, вийшло справді пародійно, вийшов клоун, але з числа тих клоунів, котрих лякаються діти.
далі читати ТУТ
В тему:
Тризуб свободи і Дракон волі
Український дракон, або конкурс на Президента
Золоте правило етики, або Залізний закон розплати
2011 – рік Українського дракона
Арійський Стандарт – захоплюючий фільм про велич України
Головне послання Wikileaks: всім брехунам і фарисеям буде гаплик
Рух Третій Гетьманат: основні принципи
Усе тільки починається!
Навагодній прєвєт насєлєнію от царя всія України
Зверніть увагу
Ельфійська свідомість та ельфійська ідентичність – стратегія перетворення на надлюдину (+аудіо)