Некрофіли

І знову чується знайомий плач на тему «об’єднання усіх націоналістичних сил». А хто плаче? – Знайомі помаранчеві обличчя. І от виникає запитання, а до чого тут націоналізм? Яке відношення має полковник Коновалець до ядерного стриптизу, Дмитро Донцов до лібералізму, а Юрій Липа до „політичної нації”? І що є спільного між Степаном Бандерою та усіма цими „справжніми націоналістами”? Ви можете собі уявити генерала Шухевича, якій звинувачує бойовиків УПА за ліквідацію тих хто хоче їх вбити, в провокаторстві?

Справа в тому, що „справжній націоналізм” в сучасній Україні – це гуртки інтелігентствуючих пацифістів. Не більше. Меркантильне студентство щиро вірить в можливість урвати (по-різному), сумні дядьки сумують за Майданом, жіноцтво співа пісень. Дивлячись на цю публіку зрозуміло, чому немає вітчизняного кінематографу та української книги. Пацифізм і лібералізм остогид, тому соплі неактуальні.

Ображаються на Ющенка, мовляв зрадив ідеали Майдану. Та нічого Віктор Андрійович не зраджував – він там був таким самим як і зараз, толерантним і елегантним. Зі сцени щиро всміхалися Тимошенко (Грігян), Червоненко, Рабіновіч, Порошенко, Жванія, Черновецький з Аделаджею, Хакамада з Нємцовим, Азаров Ніколай Янич, Мітрофанов, священики православні, католицькі, пастори і мулли, рабини і жерці вуду, атеїсти і гностики, марксисти і антифа. Коротше уся політична нація, народжена на Майдані. Хтось цього не бачив? Хтось цього не помічав? На що надіялися? Наївні. І що тепер, це любі друзі виявилися винними у вашій наївності? Руки геть від Віктора Андрійовича! Він не винен в тому, що політична нація в нього повірила. Мутант політичної нації виявився слабоумним. Утримувати його на гроші платників податків, чи нехай вже тріумфує евтаназія?

Об’єднання "справжніх націоналістів" – це об’єднання лібералів. Нещодавно відбулася у Києві Всеукраїнська народна рада під егідою УНП. Любо-дорого було бачити в залі видатних борців з ядерною українською зброєю Драча, Павличка, засновників кримської автономії Мовчана, Яворівського, інших нелюбителів українського фашизму. „Євреї будуть жити в незалежній Україні краще, ніж в Ізраїлі”. Живуть. Це українців меншає з кожним тижнем, а арабам, неграм, кавказцям, циганам, китайцям, в’єтнамцям у нас нічого не загрожує. Коли гість отримує права рівні з господарем, господар втрачає право власності.

Об’єднання "справжніх націоналістів" не має жодного практичного значення, оскільки від об’єднання цих лібералів різного ґатунку збільшиться хіба-що рівень українофобії. Лібералізм породжує українофобію. Вакханалія українофобії за півтора року помаранчевої толерантності є тому доказом.

Впізнати лібералів (справжніх націоналістів) не важко. Їм прикро, вони сумують, зберігають спокій, не піддаються на провокації і рішуче відмежовуються від будь-яких проявів расизму, фашизму та іншої ксенофобії. А ще вони люблять збирати підписи, продавати книжки та періодично об’єднуватися.

Український спротив як активна расово-культурна спільнота на грунті національного коріння не є „справжньо-націоналістичним”. І добре. Нова права Україна заявила про себе 15 жовтня 2005 року в центрі Києва. Марш УПА, від якого в останній момент з переляку відмовилися ліберали, став переломним моментом. Відтоді є дороговказ. Марші проти нелегальної міграції у Харкові та Києві, зрив правими наркоманського шабашу у столиці вдало продовжили справу. Далі буде.

Корочше, щоб не затягувати, треба пам’ятати, що "справжні націоналісти" (вони ж ліберали, помаранчеві)- це „євреї будуть жити в незалежній Україні краще, ніж в Ізраїлі”, відмова від статусу ядерної держави та політична нація. Все. Психологічно вони є антиподами Болбочана, Міхновського, Коновальця, Бандери і Шухевича.

Саме психологічна спільність єднає нову праву хвилю з великими попередниками. І саме психологічна відмінність робить помаранчевих лібералів несумісними з вождями українського спротиву. Бійці ОУН-УПА не боролися за цю українофобську республіку. Тому вона їх і не визнає.