На невеликій за розмірами його території поблизу містечка Манандзарі близнюки вважаються прокляттям. Плем’я антамбахоака, котре населяє цю місцевість, не хоче про це говорити, але й досі ізолює від свого суспільства жінок, котрі народили двійнят, а їхніх дітей оскаржують на смерть.

І надалі трапляється, що кількагодинні близнюки просто валяються обабіч дороги. Конають під пекельним сонцем. Їх добивають дикі звірі... І ніхто не має права їм допомогти. Згорьовані матері, навіть якщо і піддаються суворому наказові покинути своїх немовлят, і так стають вигнанцями - чоловіки з ними розлучаються, і вони залишаються незаміжніми до кінця своїх днів.

Ніхто не знає, звідки взялося таке глибоке упередження до двійнят. Правдоподібно, випливає воно з переконання місцевих племен, що вагітність кількома дітьми не є природною для людини. І тому близнята сприймаються не як люди, а як... тварини. А тварин можна безкарно убити. Якщо ж діти помруть, їх не можна хоронити у спільній племенній могилі, що вважається ніби додатковою карою.

Антрополог Камілла Омар Мектоуб довго дошукувалася причин такого нелюдського ставлення до близнюків. Після досліджень вона дійшла висновку, що відповідальними за це є люди Меріна, котрий у XVIII або XIX столітті захопив плем’я антамбахоака. Вбивство дітей-близнюків було запроваджене з метою контролю народжень у поневолених ним племенах. Важко зрозуміти, чому саме двійнята становили загрозу для людей Меріна. А ще важче зрозуміти, чому наказ поневолювачів виконують й досі.

Завдяки старанням католицьких місіонерів і учителів вдалося цей жахливий звичай трохи обмежити. Він, до речі, заборонений і на законодавчому рівні. Однак, важко з цим боротися, особливо в тих регіонах, де переважну більшість населення становлять люди племені антамбахоака. Вони й досі вважають, що близнюки - ознака зла, і тому треба їх позбуватися, а матерів покарати й ізолювати від суспільства.