Про патріотизм

Спілка Православних Журналістів (московською): – Владико Онуфрію, в даний час на УПЦ МП здійснюється безпрецедентний тиск. На відміну від інших українських православних церков ви не підтримуєте антитерористичну операцію (АТО) на Сході України. І за це на Вас і на Церкву постійно лиють бруд в ЗМІ, таким чином намаючись вбити клин між УПЦ МП і українським суспільством. Цим уміло користаються Ваші опоненти – під благовидним приводом "любові до України" ідуть масові захоплення Храмів у регіонах. Дійшло навіть до того, що з трибуни ВР періодично звучать заклики передати Києво-Печерську Лавру більш патріотичному Патріархату. Але, проте Ви продовжуєте займати достатньо жорстку позицію в питанні військового конфлікту в Донбасі.

В чому причина, чому Ви не хочете піти на компроміс з Владою, враховуючи те, в якій важкій ситуації опинилася УПЦ МП?

Митрополит Онуфрій (українською): – Відповідаючи на це запитання, я хотів би спочатку зробити екскурс в історію.

Коли прийшов на Землю Спаситель, Син Божий, прийняв на себе нашу людську природу, то єврейський народ чекав від нього, що це буде та людина, той Герой, який організує, або складе, або відновить царство Ізраїльське. Але, цього не сталося. І коли Христа питали про це, то він казав, що "– Моє царство, яке я проповідую, не від цього світу".

Спаситель робив багато чудес. Коли Господь воскресив праведного Лазара, то дуже багато людей ввірували в нього. І зібрався Синедріон – первосвященики, фарисеї – і вони сказали таку річ, що "– Дивіться, всі люди йдуть за ним. Якщо далі так буде продовжуватися, то прийдуть римляни і  заволодіють нами". Тобто, вони  вважали, що ці дії Спасителя, які Він робив, це були не патріотичні дії. І коли Спасителя судили, то вина в Нього була виказана, що Він "є противник кесара", тобто Римському Царю, Імператорові.

Роблячи висновок з цього, що сказано, то наш Спаситель, Господь був звинувачений в тому, що він не був Патріотом, що він не підтримував політичні ідеї, які існували на той час на тій землі, на якій Він жив. Але, хто може сказати, що це правда? Спаситель прийшов, щоб усіх людей обняти, спасти, визволити від гріха. Йому такий ярлик пришили. І Господь сказав, що "– Як зі мною поступали, так будуть поступати з вами". Ми являємось Церквою Христовою, канонічна Церква. Тобто, Церквою, яка базується на тих постановах, які Христос дав і дали Апостоли. І на всі часи, скільки наша Церква існує, нас завжди, коли хотіли шельмувати, нас завжди звинувачували, що ми не є патріотами. Хоча більших патріотів, чим наша Церква, я не бачу, і не бачив ніколи.

С. П. Ж.: – А в чому цей патріотизм виражається?

М. О.: – А патріотизм виражається в тому, що якщо я патріот, я хочу блага своїй землі, я хочу блага своєму народу. Як ці блага получити? Хто є Податель Благ"? Це є Господь. Господь подає блага, не ми, а Бог дає Блага. Якщо я служу вірно, Богові, якщо я виконую Божі устави, і правила, і закони, то я є патріотом самим кращим, тому що, через мене грішника, який старається виконати ці закони, іде благословення Боже на нашу землю, на наш народ. Якщо я цього не роблю, то я живу супроти, в супереч Божественним законам; то я можу собі проломити груди кулаком, що "я великий патріот", я роблю шкоду собі, своєму народу і своїй землі. Тому що, через гріховний сосуд Божа благодать не подається на Землю. Так що, наша Церква, вона завжди була патріотом, вона є патріотом, але справа в тому, що наш патріотизм проявляється в тому, що ми закликаємо людей жити з Богом, бути в мирі з Богом. І в цьому ми знаходимо для себе Щастя. І через це випрошуємо Благодать Божу на свою землю, на свій народ.

Про війну на Сході України

М. О.: – Вже тепер конкретно сказати про війну , яка точиться на Сході, то я хотів би сказати, що ця війна є громадянською. Тому що, я це говорю не просто когось повторюючи, но я знаю, особисто знаю від єпископів, які там служать, знаю від людей – моїх знайомих, що батько в Національній гвардії, син – у повстанській армії. Брат на одній стороні, другий брат на другій стороні. Багато друзів, які живуть в Києві, які родом з Донецька вони кажуть, що їх друзі воюють на тій стороні. Вони на нашій стороні, ці які живуть тут, а ті воюють на тій стороні. Ну, і звичайно, коли йде воєнний конфлікт, це як була громадянська війна після революції 17-го року, то там були, до того конфлікту прилипають завжди якісь мародери, нечесні люди, вбивці, кримінали там, що хочеш! І тепер у цій нашій війні братовбивчій, тоже прилипають всякі і мародерство є і всякі жорстокості, які там робляться. Цю ситуацію створюють не ті люди, які воюють, які являють причиною цієї війни – це є братовбивча війна. І тому Церква, як після революції 17-го року, так після Революції Гідності, яка була в 13/14 році, Церква закликала, щоб люди примирилися один з одним, щоб люди простили один одного, тому що через це ми збережемо цілісність своєї держави України. Тому що через це ми дамо можливість розвиватися своєму народові, через це ми дамо можливість якогось прогресу ментального і матеріального. Якщо цього не буде – на основі війни, крові нічого доброго не можна звести.

Тому Церква закликає, щоб люди знайшли собі сили і простили один одного, перестали вбивати один одного. Це є позиція Церкви не сьогоднішнього дня. Вона була позицією після 17-року, вона була позицією і в інші часи, коли були такі війни, коли наші князі… воювали один проти іншого, то наша Церква, канонічна Церква, вона тоді існувала, вона закликала, що "цього не робіть, прощайте один одному". І за це виганяли монахів, єпископів виганяли, ненавиділи. А потім, бачили, вони були праві, коли примирялися… Так я думаю, що й нас зрозуміють.

Про політизацію Церкви

С. П. Ж.: – Ви хочете сказати, що в громадянській війні, яка сталася після революції 1917 року, РПЦ не підтримувала ні одну зі сторін?

М. О.: – Ні одну зі сторін не підтримувала. Але, хоча, влада вимагала від Церкви, щоб Церква підтримала їхню позицію (ну, радянська влада). І були такі політизовані священики, єпископи, які це зробили. Які стали на ту сторону (вони називалися "обновленці"), почали пропонувати свої послуги - "що скажете, те зробимо. Лиш нас пустіть сісти на це кріслеце рядом з вами. Будемо сидіти і будемо робити, що скажете". Но, вони пропали всі. Їх возненавиділи навіть ті, хто ними користувався. Тому що, зрадника ніхто не любить. Зрадником користуються, але його ніхто не любить.

І сьогодні в нас є десь тоже політизовані єпископи і священики, які дуже хотять попасти в струю політичної лінії, вони дуже там всьо вітають, але це – не чесно! І це не правильно!

С. П. Ж.: – Навіть УПЦ МП?

М. О.: – Ну, думаю, що в нас тоже є такі… І це не правильно, не чесно. За це треба давати відповідь Богові. Як я можу маму, яка пішла до мене (до мене багато мамів приходить) в яких сини загинули на війні там) із української армії, і з тої армії… ну, з тої армії одо мене не приходять, там приходять до тих єпископів наших) я не можу мамі доказати і втішити маму, що ви знаєте, я не маю аргументу, яким би я міг її заспокоїти… що, "– Ви знаєте, Ваш син загинув тому-то, тому-то – він захищав цілісність України там то… я не можу… Їй нічо не треба, їй сина треба. А ми живемо серед таких людей, простих людей.

Про владу

М. О.: – Я поважаю владу, і люблю владу. Вони є поставлені Богом. Но Бог поставляє Владу для того, щоб вона творила Волю Божу, щоб вона видворяла мир, а не для того, щоб вона вела війну.

Так що, я люблю Владу і поважаю Владу, але я прошу, щоби робили все можливе щоби війна була припинена.

Що я компроміси не роблю, і не уступаю… В тому, що не перечить Божому Закону, я роблю компроміси і уступаю, у тому, що я можу робити. Але, те що стосується канонічних правил, і життя Церкви, яким вона керується вже у нас на нашій землі більше 1000 років, а взагалі в історії – більше 2000 років, Церква ніколи не поступалася,вона й не може поступатися. Якщо я так зроблю, якщо піду на компроміс, ми перестанемо бути в Церкві. Церква буде, но я вже буду поза Церквою. А його цього не хочу. Я хочу бути в Церкві.  

Про те, "чому Бог допускає війну"

С. П. Ж.: – Ще одне запитання. Він хвилює мене, і я знаю, я точно знаю, що оно хвилює дуже багатьох людей. Чому Бог допускає війну? В Євангелії сказано, я не опручусь за точність цитати, що "все відбувається по Волі Божій" і "навіть волос з голови не падає". Виходить так, що Бог дивиться на людину, все, що відбувається – з Неба, на нас зверху. І дивиться, як снаряд попадає в жилий будинок, і цей будинок розриває на частини. Мен і це дуже складно зрозуміти і сприйняти…

М. О.: – В Святому Євангелії сказано, що "І волос з голови Людини не впаде без Волі Божої". Но це стосується тих людей, які живуть по Волі Божій. А ті люди, які живуть без волі Божої, вони самі собі рвуть волосся на голові.

Пояснюю це іншими словами, що гріх має властивість розповсюджуватися на покоління тієї людини, яка грішить. Добродєтєль, вона також має властивість розповсюджуватися на потомство тієї людини, яка творить добродєтєль. І в Святому письмі сказано, що якщо людина робить добро, то благословення Боже розповсюджується на тисячу родів цієї Людини. Якщо людина робе Зло, то слідство Зла, наслідки Зла, вони розповсюджуються до третього-четвертого покоління. Тобто, якщо я роблю гріх, то від мого гріха страдає мій син, мій внук і ще може правнук страждати.

Якщо робиться війна, то в цьому винуватий не Бог, а винувата людина – людина обдарова від Бога Свободною Волею. І людина сама хоче воювати, вона не слухає Бога, і робить цю війну. І в цій війні Бог не винуватий, а людина винувата. Вона її робить, цю війну.

А що діти помирають (внаслідок війни, що попав снаряд і т.ін.)?... То за це також відповідають ті, хто воює, а не Бог. Бог не хоче, щоб хтось загинув, щоб діти гинули. Але цього хочуть ті, хто грішать.

С. П. Ж.: – Але, він же може це зупинити!

Про Свободу Волі і Образ Божий

М. О.: – Може зупинити, але тоді це буде порушення свободи Волі Людини. Тобто, людина стане як тварина. Тому що, Свобода Волі це є властивість Образу Божого, який і є в Людині.

Що таке мати в собі Образ Божий? Це бути способним насолоджуватися Щастям, насолоджуватися благами, насолоджуватися Миром, Радістю. Якщо цього Образу не буде в Людини, вона цього не буде мати, вона буде як тварина – поїла, поспала, знов поїла, знов поспала, пару років і пішла в землю і все, кінець всьому. А Образ Божий дає можливість Людині насолодитися благами, які Бог має в собі і дає через Образ цей Людині, має можливість насолоджуватися тут і мати продовження цієї насолоди в вічності.

Тому, Бог не забирає в Людини оцю властивість. Ну, щоб Бог сказав: "– А, ти хочеш війни, значить тоді я Свободу Волі забираю від тебе. А, ти не хочеш війни – даю". Це було б несправедливо. Навіть та людина, в якої Бог забрав цю Свободу Волі, вона може потому сказати Богові на страшному суді: "– Господи, а я міг потом, я би не пішов на війну. Я лиш так показав, що я іду. А я би не пішов і нікого не вбивав, просто Ти не дав мені можливості". А Бог дає можливість Людині реалізації цього Образа, але хоче, щоб цей Образ реалізували по Волі Його, в Добрі, а не в Злі.

Тому, винуваті за війну не Бог, а люди. І винуваті за те, що помирають діти на війні, не Бог, а ті, хто творить війну.

С. П. Ж.: – Що ви можете побажати тим людям, які живуть у прифронтовій зоні?

М. О.: – Хочу сказати їм, що вони не є самі грішні, як це хтось думає, що "вони страждають від війни". Я говорю про простих людей, які не мають ніякого відношення до війни. Не про творців війни. Вони не є самі грішні, які страждають від війни. Як Господь колись казав, що там башта впала на людей і побила їх: "– Вони не були самі грішними, но як ви не покаєтесь тут всі так загинуть". Це Господь показує нам, що як ми не будемо жити по Волі Божій, то нас це самЕ чекає – "Меч вас поїсть" (таке єсть біблейське слово).

14 липня 2015 року

Митрополит Онуфрій, Предстоятель Української Православної Церкви