Що таке етноекономіка? - Це коли окремі етнічні діаспори контролюють певні сектори економіки регіону. Іноді навіть в масштабі країни. В Росії з самим терміном широкі маси навряд чи знайомі, проте регулярні погроми на продуктових ринках кажуть про те, що з етноекономікою жителі столиці знайомі і вона їм чомусь не до вподоби. Москвичі вважають, що російські торговці продадуть їм моркву за більш дешевою ціною. Але це ще треба довести. Й питання стосовно азербайджанців ставиться по іншому: пішли геть звідси! Офіційно в столиці РФ мешкає 30.000 азербайджанців. А за даними ГУВД Москви - цілих 1.500.000, і навала прибульців не зменьшується.

Росіян тут не стояло.

Якось опинившись в гуртожитку ФСБ, ми здивувалися. Наче і надсекретна установа, проте регулярно виринали характерні профілі іноземних громадян. Опанувавши столичні ринки, азербайджанці почали вкорінюватися на московських пагорбах грунтовно і надовго. В липня трагічно загинув останній слов'янин - керівник московської плодоовочевої бази. Зараз усі оптові овочеві бази належать виключно азербайджанській діаспорі. Тіньова перекупка машин з фруктами морально застаріла, їй на зміну прийшов новий метод роботи. Це офіційний контроль над усім плодоовочевим ринком столиці РФ. Діаспора збирає колосальні прибутки.

Під контролем спільноти перебувають всі столичні бази, куди надходять овочі і фрукти з регіонів Росії та зарубіжжя. З цих баз продукція потрапляє на ринки і до магазинів, чим і пояснюється приблизно однакова їхня ціна. І погано буде тим торговцям, які самостійно встановлюють ціни на свій товар. Зі столиці РФ фактично посунуті підмосковні фермери та селяни, вони змушені здавати свою продукцію по мінімальним цінам, що встановлюються справжніми торгівельними хазяями. Прибуток не лише вивозиться з Росії, але й інвестується у світле московське майбутнє. Нерухомість скуповується цілими районами. Приклад - район Отрадное. Ось вже кілька років як там встановлено негласний порядок: продаєш квартиру, - продавай мусульманам. В районі побудовано нову мечеть, в місцевому Відділенні внутрішніх справ суцільні кавказькі обличчя.

Середньовічний клановий принцип трансформувався і відмінно прижився до сучасних реалій. Виникає тейп міліціонерів, тейп торговців, тейп бандитів тощо. Усі вони взаємодіють між собою за допомогою чітко відлагодженої системи управління. Скрізь розставляються свої люди, кожен працює на благо спільної справи. А ось що підрахували аналітики азербайджанського журналу Монітор: 12% обіжного капіталу азербайджанців в РФ припадає на промисловість, 20% на торгівлю, 23% на банківські структури і 38% на кримінальний бізнес. Сумарний обіг грошей, зароблених азербайджанцями в Росії, - близько 25.000.000.000 $. Десь половина з них припадає на Москву. Це більше, аніж валовий продукт Азербайджану.

Як пала Москва.

Про те, як Азербайджан взяв Москву, час писати захоплюючу книгу. Азербайджанське організоване злочинне угрупування, одне з найстаріших у Москві, прославилося серед столичного криміналу на початку 80-х, однак вже у 1983 році московська міліція нанесла їй кілька ударів. Цим скористалися чеченці, що посунули азербайджанців з ресторану Узбекистан. Але ненадовго. На торгівлі фруктами та квітами через кооператив Наш Сад азербайджанці розпочали новий підйом у середині 80-х. У 1986 вони вже посунули з цієї сфери прибалтів і українців, а до 1993 угрупування не лише тримало частину ринкової торгівлі, але вже й наркобізнес.

В 1992 році угрупування нараховувало близько 300 активних членів. Влітку того ж року ОМОН приймав участь у погромах торгівельних точок азербайджанців під час операції Гастролер, і чисельність активістів зменшилася була до 200 багнетів. Але переможні урочистості тривали недовго. Керівник азербайджанського земляцтва у Москві Тофік Гусейнов на зустрічах з представниками ОМОНу висловив у різкій формі цілий ряд претензій. А 17 серпня 1992 року міністр внутрішніх справ Азербайджану Іскандер Голідов заявив, що рейди московського ОМОНу можуть спровокувати спалахи народного гніву проти численного російськомовного населення Баку. То була неприхована загроза: не дозволите оволодіти Москвою - будемо різати росіян, кинутих в Азербайджані після Біловезької Пущі. Називалася навіть кількість потенційних заручників - півмільйона.

І Москва здалася.

Поступово в кримінальному середовищі московського регіону азербайджанські угрупування обійняли лідируюче становище. Вони монополізували всі ринки Москви. Знаєте, чому влітку за пучок редиски москвичі сплачують стільки ж, скільки й взимку? Одне місце на ринку коштує 500 рублів на день плюс ще 20 за охорону. У місяць набігає близько 500 доларів. Таку суму забов'язаний віддати кожен продавець, допущений до торгівлі у палатці. Виходить, що наймаючи робочу силу, азербайджанські хазяї з неї ж і беруть гроші. Але і самій робсилі треба заробляти, тому вона не тільки ціни підвищує, але і обважує, і обраховує. У свою чергу, аби вижити, господарям ринку треба домовлятися з владою, міліцією, санепідемстанціями тощо. Одним словом паразит сидить на паразиті.

Уряд Москви налаштований на те, щоб ринок став більш цивілізованим, але за рахунок відповідальності адміністрації ринків (тих самих азербайджанських панів), без участі правоохоронних органів. Окрім ринкової монополії значні доходи азербайджанській общині приносять наркотики. За даними спецслужб, сьогодні вона контролює до 35% всього наркобізнесу столиці. Практично на кожному ринку Москви діють групи, що займаються виключно ним.

Нині у Москві за даними правоохоронних органів нараховується більше 30 організованих злочинних угрупувань з Азербайджану, сформованих за територіально-родовим принципом. Місця відбулих торговців (в тому числі і наркоторговців, затриманих або посаджених) одразу займають інші. Після зачисток, наприклад в мотелі Солнечный, що має славу лігва наркоторговців, десятки злодіїв було заарештовано, але щоразу замість однієї відрубаної голови у азербайджанської наркомафії виростає кілька нових.

Сучасна Росія дуже політизована. Зробити великий бізнес і не мати при цьому політичного даху - неможливо, і діаспора це чудово розуміє. В той час, як на всю російську молодь згідно однойменної федеральної програми виділяється на рік близько 200.000.000 рублів, лише в Москві на азербайджанську молодь спрямовано майже 9.000.000 бюджетних коштів. До речі, азербайджанці - єдина національність, що помічена авторами московського бюджету.

Ситуація в Москві все більше нагадує історію з югославським Косово, яке також методично заселялося албанцями, що планомірно витискали сербів. Хоча цю проблему влада навмисно помічати не хоче, але в Москві зріє джерело міжнаціонального конфлікту. Досі від глобальних спалахів ненависті та значних погромів азербайджанців захищало тільки те, що покоління москвичів, які зростали за радянського ладу, звикли до інтернаціоналізму. Однак напруга все зростає. Вже на виборах до міської думи в грудні 2001 року соціологічні зондування показали, що москвичів хвилюють не стільки проблеми заробітків чи отримання безкоштовного житла, а саме азербайджанське засилля на ринках. Відраза до них об'єднує і бідних, і багатих, і молодих, і старих. При цьому передвиборчі штаби кандидатів ретельно уникали гасел на цю тему. Ніхто не наважився зіграти на цих почуттях москвичів.

Але визріло нове покоління російської молоді, сили якої клокочуть, а місця під сонцем у Москві вже зайняті іншими. І ця молодь, як демонструють останні події, готова громити. І цей горючий матеріал коли-небудь спалахне.

На нових виборах мера Юрію Лужкову доведеться тримати відповідь за свою політику в Москві, котра призвела до формування етноекономіки, тримати відповідь за ринки і овочеві бази, за ціни на редиску.

(Друкується із незначними скороченнями)