Майдан. Що далі?

…А далі будь-який новий Майдан буде офіційно названий проектом Кремля. Тому що на тлі загрози втратити державність - будь-який внутрішній Майдан програє своє позиціонування. Президент разом із прем’єром назвуть його інспірацією Путіна з метою завалити неугодну йому владу в Києві. І тому новий Майдан буде розстріляний зі ще більшим завзяттям, аніж робили це снайпери Януковича. Бо цього разу ліквідовувати Майдан будуть зі словами "Слава Україні" і зі щирою вірою "заради інтересів України".

…А далі жодна розумна людина вже ніколи не полізе під кулі заради ідеї. Бо попередній Майдан навчив: це - безглузда, марна смерть. Після шоку, пережитого на розстріляному Майдані, уже навряд чи з’явиться бодай один 17-річний юнак, який так безпечно, так відважно піде голіруч проти влади. Жоден батько і мати вже не відпустить своє чадо на Майдан. Не тому що народ перетворився на боягузів - тому що жодна героїчна смерть не вартує країни, яка не міняється. Про родичів, які на Майдані втратили своїх близьких, уже ніхто не згадує. Каліки, які втратили на Майдані свої кінцівки, очі, кисті й інші органи, - забуті. Героїзм спочив у Бозі. Майдан позбавив сенсу таке явище, як посмертний героїзм. На Майдан тепер ітимуть, щоб убити ворога, а не навпаки.

…А далі буде насильство. Наступний Майдан буде атакувати, а не захищатися. Він стрілятиме першим. Тисячі стволів, розграбованих на початку року, чекають свого часу. Кожен учасник АТО теж додому потягне зброю - знадобиться. Мілітаризація пасіонаріїв - це прямий результат безсилля, яке породив попередній Майдан. Безсилля - це той виклик, який стоятиме перед суспільством зневажених і ошуканих.

…А далі остання надія - лише на противсіхів. Наступну (і, безумовно, кращу) державу можуть перезаснувати лише противсіхи - продукти радикального постмодерну, які не визнають самого принципу делегування влади оцим, як би м’якше висловитися, "політикам". Партійним адептам важко визнати, що Євромайдан розпочали оці самі противсіхи - аполітичні активісти і студенти, які кинули клич "Без політиків". І вони перемогли б, якби не лідери опозиції, котрі енергію Майдану конвертували в свої персональні успіхи. Так, саме противсіхи є авторами Революції гідності. Таку красиву поетичну назву ця подія отримала саме тому, що на арену вийшов сегмент противсіхів, який сказав: ми не довіряємо жодним політикам, тому ми вийшли за себе, за своє право, за свою гідність. Противсіхи програли рік тому. Але саме вони, обурені й доведені до сказу, мають найбільші шанси стати генератором нових збурень. Тому що вони вкотре переконалися: не можна було віддавати Майдан у руки партійних вождів. Тепер противсіхи вже нікому нічого не віддадуть. Вони відімстять сповна.

…А далі будь-який новий Майдан не матиме політичного лідера. Він не призведе до нової влади. На теперішній владі закінчується лавка запасних в українській політиці. За ними - нікого. Пустка. У цій країні існує тільки влада проти суспільства. Жодної третьої сили. Всі так звані непрохідні - нереволюційні, тому їх до уваги брати не доводиться. Отже, потенційний Майдан стане антиполітичним. Він буде направлений проти політиків як біологічного виду. Він не передбачатиме передачі влади тим, хто на підході, бо таких не існує в природі. Новий Майдан буде антисистемним, а отже, руйнівним. За ним не буде сили, яка здатна перезаснувати нову державу на руїнах попередньої. Це буде акт масштабного руйнування без акценту на наслідках.

…А далі щодня укріплюватиметься відчуття, що нас намахали. Скоро виявиться, хто кому підписував тендери, хто чиї банки рефінансував, хто заробив на курсі долара, хто додрукував гривню, хто в якому маєтку живе і хто з ким про що домовлявся в той час, як у зоні АТО щодня гинув хтось безіменний. Згадаються дурні обіцянки. Усвідомлення "нас намахали" стане фундаментом реваншу тих людей, які дуже важко й надривно пережили кожен стрес.

…А далі психосоматичне обличчя ймовірного Майдану буде жахливим. Воно мало нагадуватиме тих усміхнених хлопчиків і дівчаток, які частували гарячим чайочком "беркутят", лагідно скандували "Ми за Європу" і креативно розмальовували свої мордочки в синьо-жовті кольори. Ні, це буде гримаса. Кожен місяць після Революції гідності множить кількість людей, які перейшли межу навмисного вбивства. В них уже немає психологічного бар’єра перед пострілом у голову. Повсюдно буде лунати міцний триповерховий мат. З уст литиметься ненависть і дуже аргументована злість. Нам буде неприємно дивитися у вічі цьому некрасивому Майдану. Але саме він стане нашим колективним дзеркалом.

…А далі буде продовження драми. Вічної української драми, яка замішується на нездатності політиків дати відсіч гігантській спокусі "косити" бабло. Держава збудована так: влада заробляє, а народ чекає. Ця драма даруватиме нам іще багато кульмінацій, але вона не передбачає хеппі-енду. Тому що абсолютно неважливо, з якою емоцією ти виходиш на Майдан. Чи ти виходиш усміхатися й стрибати, чи ти виходиш проявляти небачений героїзм і відчайдушність, чи ти виходиш палити машини й бити вікна, чи ти виходиш відстрілювати ненависних корупціонерів – ти все одно розписуєшся у своїй немочі творити державу. Ти все одно стаєш вулицею. А вулиця знає лише одну мову - "натворити дєлов і розійтися по домах".

У цій країні можуть з’явитися тисячі Небесних сотень, але ці обличчя убієнних так і залишаться в папці "Інше". Бо ми не вміємо творити державу, в якій хочеться жити. Це нам не до снаги. Це не під силу політикам, яких ми добровільно обираємо. Це не під силу навіть молодому поколінню, якому простіше звалити звідси. Ми можемо хіба що час від часу виборювати шанси - і знову не марнувати нагоду їх змарнувати. Нас ніщо нічому не вчить. Бо ми - вічні бездержавні революціонери, які вирощують собі дракона, проти якого пізніше, коли він наїсть собі пузо, не буде соромно боротися.