“Мово! Течеш ти вічно й вільно. Безжальний час не владний над тобою”. П. Загребельний

До уваги візьмемо лексику, яка може збагатити нашу мову, наповнити її красою і силою.З погляду мови Сенсар приваблює увагу короткий змістовний вислів із словом “глибіти”:

“Глибій у радості, глибій в стражданні...” Глибіти – сягати глибини, відчувати глибину. В українській лексиці є слово “заглиблюватися”, проте його цілком може замінити лаконічне Стусове “глибіти” – глибіти душею, глибіти в почуттях, глибіє неба синь.

Цікавим є й неологізм “долонити” в такому поетичному рядку:

“і долоні її долонять і пригублюють губи”. Неологізм “долонять”, що означає торкатися чогось, проводячи долонями, доцільно також ввести у словник Сенсару. Долонями торкнутися скронь – долонити скроні; гладити долонею голівку – долонити голівку.

Багато неологізмів В. Стус творить способом складання двох слів:

“А сонце всевідраддя всеглядно постає”. Всеглядно – походить від слів “глядіти” і “все”, тобто охоплювати все зором. Наприклад, квіти всеглядно розцвітають або всеглядно сонце й моря широчінь.

Привертають увагу й такі прикметники, як всещедрий, вседобрий, всемолодий, всегнівний, всенепогасний, а також іменники: всеобрій, всепрозріння, вседорога, всегоміння. “Який бо холод довкруги!\ Самотності! Ніде нікого.\ Одна підтримка – голос Бога вседрогий, вседорогий”.

“... попелясті зозулі\ вістили уроки: жий однині\ на всенепізнаній землі”.

Перша частина слова “все” увиразнює й поглиблює зміст.

Лаконічними й точними є форми, утворені з допомогою префікса о-:

Обакрай (на обидва боки) – “аби почути пахощі рути\ і в неї впасти навмання – \з усіх розлук – на обакрай\ Вітчизни...”

Оболок (небесна блакить; хмарина) – “Горить налитий сонцем оболок”.

Оброть (вуздечка без вудил для прив'язування) – “Коню – оброть”).

Омирений (сповнений миру, спокою) – “...своїх омирень\ позбулий, поснувався, наче дим...”

Овогнений (охоплений вогнем) – “Та за тобою небо запалало,\ овогнене грозою стожалів”.

Ограння (іменник до огранювати) – “аж огранням дзеркал заросилася кров!”

Окапини (те, що стікає, наприклад, віск зі свічки) – “модринна глиця – ніби сліз окапини”.

Окрайсвіт (на краю світу) – “Ми лише були\ за окрайсвітом, за проваллям серця...”

Омирений (сповнений миру, смирний) – “громохкі постріли\колошкали омирений мій сон”.

Опазурити (охопити пазурями) – “Колись розпукне серце, чорний вечір\ опазурить твої одлеглі плечі...”

Отінювати (оповивати тінню). Відповідно отіння – протилежне осонню.

Наслідуючи В. Стуса, ми можемо збагатити власний мовний запас словами з префіксом о- : окрайсвіт, осонцений, орошений, оріднений, оріднювати, омирення, онебеснений, одощений, овеснений.

Приваблює власною енергетичною сконденсованістю низка слів, утворена способом складання основ, – це сонцелет (похідне від сонце і лет) – “Зворохобилися айстри приосіннім сонцелетом...”; сонцепруг (сонце, пруг) – “Як боляче ряхкоче сонцепруг!”; тихоплин (той, що тихо плине) – “А душу проминаю – і власну в тихоплин”.

Також варто популяризувати такі лаконічні, але змістовно глибокі слова, як тремт (тремтіння) – “і трепет рук, і тремт повік німий”; спах (іменник до спалахувати) – “По голубих лугах, мов голуб, кошлатих сонць шугає спах”; доброокий (людина лагідної вдачі) – “Іваночку! Ти чуєш, доброокий!/Їй-бо не знаю, що я зле зробив”.

Сильний енергетичний заряд мають й слова з частиною само-: самосвіт, саморозтрата, самовтеча, самозаборона, самострумування, самопротистояння, самовороття, самовтрата.

Автор також активізовує давню українську лексику, яка увійде в словник Сенсару. Це смерк (смеркання); приск (гарячий попіл з жаром); сонм (безліч чого-небудь); скруха (гнітючий настрій; визнання провини, вияв каяття); хуртеча (хуртовина); овид (обрій) –“імла заткала весь овид”); брость (бруньки дерев або квіток) –“квітневі брості у глухі барабанять шиби...”;спак (назад; у протилежний бік) –“за голосом покори душа рушає вспак.”).

Отож, щоб надати текстові особливої енергетичної напруги, звертаймося до неологізмів Стуса та праукраїнської лексики.