База буде в Джибуті – це країна у східній Африці, будівництво якої Китай розпочав у 2016 році. Як і багато інших ініціатив з закінчення епохи Мао, формування військової бази за кордоном є відображенням виходу Китаю з ізоляції. Цей процес прискорився останнім часом, зокрема, після проведення Олімпіади 2008 року і Всесвітньої виставки 2010 року.
КНР довгий час була єдиним постійним членом Ради безпеки ООН без постійного військового об'єкта в іноземній державі, де не ведеться збройний конфлікт. Нова база не тільки має значення в технічному та операційному плані, але і відображає прагнення Китаю представити себе однією з найбільших держав. Це стало для Китаю набагато важливіше після того, як Японія випередила його і першої влаштувалася в Джібуті.
Про це розповів Жан-Венсан Бріссе (Jean-Vincent Brisset) в інтерв'ю Atlantico.
Джібуті знаходиться біля входу в Червоне море, через яке йде близько 40% всього судноплавства. Цей інтерес ще більше зростає на тлі тривожного підйому піратства в регіоні, яке викликає занепокоєння всіх великих держав і змушує їх прийняти небувалі загальні заходи.
До речі, подібні операції пролили світло на ряд проблем китайського флоту, зокрема - з тривалим перебуванням в море. Найближчим опорним пунктом китайців в той момент був пакистанський порт Гвадар, який знаходиться дуже далеко від місця проведення операцій. В результаті Китай, як і Японія, почав шукати інші варіанти.
Джібуті давно «звикла» до присутності іноземних військових і має в своєму розпорядженні якіснe портовe і аеропортовe інфраструктурe. Крім того, місцевий уряд з радістю готовий надати об'єкти в обмін на орендну плату, яка становить чималу частину доходів республіки.
Джібуті представляє для Пекіна інтерес в тому плані, що є частиною «Перлинового намиста» - «Морського Шовкового шляху», який простягнувся від китайського узбережжя до Афін.
На даний момент він дотримується логіки посилення могутності за допомогою низки опорних пунктів без прагнення завойовувати віддалені території. Ці опорні пункти можуть стати полюсами сили, яка проявляється не через розширення колонізованої території.
- Чи означає цей об'єкт, що Китай наступає на Захід у військовому плані і має намір затвердити свій вплив за межами «природною зони»?
- Якісний прогрес китайського озброєння виглядає вражаюче. В першу чергу він проявляється у військовій техніці (особливо морської), проте все відбувається нерівномірно, що відбивається на загальній надійності. Крім того, недолік операційної культури і «баласт», що зберігається, все ще говорять про необхідність масштабних реформ для того, щоб зробити китайську армію конкурентоспроможною (або загрозливою).
Китай нещодавно заявив, що її особовий склад буде скорочений з нинішніх 2,3 мільйона (кілька років тому було 4 мільйони) до 1 мільйона чоловік, що говорить багато про що.
Багато років було неясно, чи хоче КНР стати світовою державою або ж готова задовольнятися статусом регіональної наддержави, якою вона вже була в певні епохи.
Статус світової держави дає безліч переваг, проте в той же час накладає чималі зобов'язання, зокрема, у виконанні встановлених ззовні загальних правил, що Пекін ненавидить.
З 1949 року було видно чітку відмінність між прямими і активними діями Китаю в регіоні (конфлікт в Кореї, Індія, В'єтнам) і набагато менш помітними кроками в більш віддалених областях.
Довгий час допомога антизахідним рухам була головним чином риторичною і обмежувалася поставкою зброї повстанським загонам та іншим силам. Участь в операціях ООН теж не йшла далі відправки спостерігачів і сил, що не були безпосередньо залучені в бойові дії.
Сьогодні ж ми бачимо прагнення заявити про себе у військовому плані за межами кола колишніх васалів і територій, яких Китай, як він стверджує, був позбавлений по «несправедливим договорами». На даний момент воно обмежене захистом китайських інтересів.
Формування бази в Джибуті пояснюється більшою мірою саме цим, а не бажанням показати свою силу Заходу. У той же час прекрасно помітно нарощування сил в безпосередньому оточенні, що стосується, зокрема, Південно-Китайського моря і розташованих у індійського кордону територій.
Жан-Венсан Бріссе (Jean-Vincent Brisset) - бригадний генерал ВПС, провідний науковий співробітник Інституту міжнародних і стратегічних досліджень.
Наші інтереси:
Тихою сапою Китай нарощує силу і претендує на провідну роль у міжнародній політиці. Україні потрібно це усвідомлювати.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Китай відкриває першу військову базу за кордоном
Світ:
Спецтема:
База буде в Джибуті – це країна у східній Африці, будівництво якої Китай розпочав у 2016 році. Як і багато інших ініціатив з закінчення епохи Мао, формування військової бази за кордоном є відображенням виходу Китаю з ізоляції. Цей процес прискорився останнім часом, зокрема, після проведення Олімпіади 2008 року і Всесвітньої виставки 2010 року.
17071403.jpg
КНР довгий час була єдиним постійним членом Ради безпеки ООН без постійного військового об'єкта в іноземній державі, де не ведеться збройний конфлікт. Нова база не тільки має значення в технічному та операційному плані, але і відображає прагнення Китаю представити себе однією з найбільших держав. Це стало для Китаю набагато важливіше після того, як Японія випередила його і першої влаштувалася в Джібуті.
Про це розповів Жан-Венсан Бріссе (Jean-Vincent Brisset) в інтерв'ю Atlantico.
Джібуті знаходиться біля входу в Червоне море, через яке йде близько 40% всього судноплавства. Цей інтерес ще більше зростає на тлі тривожного підйому піратства в регіоні, яке викликає занепокоєння всіх великих держав і змушує їх прийняти небувалі загальні заходи.
До речі, подібні операції пролили світло на ряд проблем китайського флоту, зокрема - з тривалим перебуванням в море. Найближчим опорним пунктом китайців в той момент був пакистанський порт Гвадар, який знаходиться дуже далеко від місця проведення операцій. В результаті Китай, як і Японія, почав шукати інші варіанти.
Джібуті давно «звикла» до присутності іноземних військових і має в своєму розпорядженні якіснe портовe і аеропортовe інфраструктурe. Крім того, місцевий уряд з радістю готовий надати об'єкти в обмін на орендну плату, яка становить чималу частину доходів республіки.
Джібуті представляє для Пекіна інтерес в тому плані, що є частиною «Перлинового намиста» - «Морського Шовкового шляху», який простягнувся від китайського узбережжя до Афін.
На даний момент він дотримується логіки посилення могутності за допомогою низки опорних пунктів без прагнення завойовувати віддалені території. Ці опорні пункти можуть стати полюсами сили, яка проявляється не через розширення колонізованої території.
- Чи означає цей об'єкт, що Китай наступає на Захід у військовому плані і має намір затвердити свій вплив за межами «природною зони»?
- Якісний прогрес китайського озброєння виглядає вражаюче. В першу чергу він проявляється у військовій техніці (особливо морської), проте все відбувається нерівномірно, що відбивається на загальній надійності. Крім того, недолік операційної культури і «баласт», що зберігається, все ще говорять про необхідність масштабних реформ для того, щоб зробити китайську армію конкурентоспроможною (або загрозливою).
Китай нещодавно заявив, що її особовий склад буде скорочений з нинішніх 2,3 мільйона (кілька років тому було 4 мільйони) до 1 мільйона чоловік, що говорить багато про що.
Багато років було неясно, чи хоче КНР стати світовою державою або ж готова задовольнятися статусом регіональної наддержави, якою вона вже була в певні епохи.
Статус світової держави дає безліч переваг, проте в той же час накладає чималі зобов'язання, зокрема, у виконанні встановлених ззовні загальних правил, що Пекін ненавидить.
З 1949 року було видно чітку відмінність між прямими і активними діями Китаю в регіоні (конфлікт в Кореї, Індія, В'єтнам) і набагато менш помітними кроками в більш віддалених областях.
Довгий час допомога антизахідним рухам була головним чином риторичною і обмежувалася поставкою зброї повстанським загонам та іншим силам. Участь в операціях ООН теж не йшла далі відправки спостерігачів і сил, що не були безпосередньо залучені в бойові дії.
Сьогодні ж ми бачимо прагнення заявити про себе у військовому плані за межами кола колишніх васалів і територій, яких Китай, як він стверджує, був позбавлений по «несправедливим договорами». На даний момент воно обмежене захистом китайських інтересів.
Формування бази в Джибуті пояснюється більшою мірою саме цим, а не бажанням показати свою силу Заходу. У той же час прекрасно помітно нарощування сил в безпосередньому оточенні, що стосується, зокрема, Південно-Китайського моря і розташованих у індійського кордону територій.
Жан-Венсан Бріссе (Jean-Vincent Brisset) - бригадний генерал ВПС, провідний науковий співробітник Інституту міжнародних і стратегічних досліджень.
Тихою сапою Китай нарощує силу і претендує на провідну роль у міжнародній політиці. Україні потрібно це усвідомлювати.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта