Кирило Стеценко був композитором, диригентом, священиком і працював в урядах Петлюри, Скоропадського і Директорії. Тоді і заснував Національну нотозбірню, розробив статут Національного симфонічного оркестру, який існує і дотепер, створив оркестр народних інструментів України, Державну хорову капелу, а за останні п'ятнадцять років життя - 30 хорових колективів.

Як священик організував українські парафії з рідною мовою богослужіння. Його вважають одним з фундаторів української автокефальної церкви. За часів більшовицької влади Кирило Стеценко взяв собі парафію в селі Веприк, що на Київщині. Там організував театр і хор. І сам грав на сцені. Парафіяни називали його "світлим батюшкою". Він прожив всього сорок років. Захворів на тиф, сповідуючи хворого, який потім одужав. Найбільші і найкращі твори Кирило Стеценко написав за кілька місяців до своєї смерті. Останньою була "Панахида" - пам'яті його вчителя Миколи Лисенка.

Онук композитора — композитор, музикант і громадський діяч Кирило Вадимович Стеценко: "Лисенко сказав якось про Стеценка, ось хто замінить мене після моєї смерті. Одначе, Стеценко помер зарано, напочатку совго зрілого періоду, коли йому були підвладні великі полотна, опери, могли б бути і симфонії".

Кирила Григоровича Стеценка вважають реформатором української духовної музики. Він створював церковні мелодії на основі народної пісні. Хор духовної музики "Фрески Києва" був одним з перших, хто звернувся до музичної спадщини Стеценка, забороненої за радянських часів.

Онук композитора разом з хором "Фрески Києва" збирається видати в авторській редакції всі твори, які зберігаються в сховищах і записати на компакт-диски музичну спадщину Кирила Стеценка.

---------------------------------
В тему:

Музика і політика

Міжнародний фонд ім. Кирила Стеценка