Зрозумійте, Москві потрібен не Крим. Москві потрібна вся Україна. І наша беззахисність провокує на подальші агресії. Чим пізніше ми зважимось на симетричну відповідь, тим сильніше ворог закріпиться на нашій території і тим більше сили для подальшого наступу встигне стягнути.
По дорозі до-дому у маршрутному таксі довелось поспілкуватись із українським військовим. Він мені намагався довести, що «кримський народ» сам повинен визначитись зі статусом Криму на референдумі, адже, на його думку, Крим – «не наша територія». Він, цей військовий, служить народу України, однак не збирається воювати з «братнім народом», поки російські чоботи не топтатимуть землю Кіровоградської області…
Така позиція мене збентежила і шокувала. Передусім тому, що я почув її від того, хто повинен зі зброєю в руках захищати кожен сантиметр української території. Однак думку про те, що заради збереження миру ми маємо «пожертвувати» Кримом, чув неодноразово. Вважаю, що люди, які це говорять, не в повній мірі розуміють ситуацію. Наведу один приземлений до буденного життя приклад.
Уявіть, що до вашого дому завітав сусід. Завітав без запрошення і попередження, адже має запасний ключ від вашої хати. Він, загалом, часто так до вас заходить, бо у вашій квартирі лежать його речі. За зберігання цих речей він обіцяв вам сплачувати ваші рахунки за газ, однак якось так вийшло, що ви самі почали платити і за себе і за нього. Кремезний такий дядько, чемпіон світу з різних єдиноборств, озброєний до зубів, блатний… коротше, йому реально важко було відмовити.
А ще він вважається вашим братом. Зведеним (але про це у родині не прийнято говорити). За віком він значно молодший від вас, однак зовні все виглядає з точністю до навпаки, тому увесь квартал називає старшим саме його.
І от цей сусід зайшов до вашої хати і сказав, що ваші щури, яких ви потруїли, забігли до його помешкання і попросили про допомогу. Тож він вважає, що ви не маєте права більше жити у своїй хаті, адже, на його думку, справжній господар не труїть пацюків, а годує і доглядає за ними. Аргументи про те, що ці щури загризли вашого улюбленого кота, його не переконують.
Далі він виганяє вас із вашої кухні і проводить зі щурами засідання, на якому пацюки одноголосно голосують за те, щоб ваша кухня перейшла у власність вашого сусіда. Принаймні він вам так сказав. Чи справді відбувалось голосування – ви не бачили…
Скажете, що я пишу нісенітницю? І ви будете абсолютно праві. Однак, на жаль, саме така нісенітниця відбувається сьогодні з усіма нами. Бо Україна – це наш дім, Крим – кухня в нашому домі, щури – це злодії, яких ми позбулись після проведення «дератизації», а сусід – це Москва.
Отже, чи віддасте ви за просто так свою кухню своєму сусіду? Без жодного опору і заперечень, щоб «не пролилась кров»? Щоб він не розбив вам носа і не відбив печінку?
Якщо ваша відповідь «так», то ви маєте розуміти, що ваш сусід не вважає, що ви власник інших кімнат вашої хати. Він взагалі не вважає, що ви маєте право на життя. Тому після того, як він обживеться у вашій кухні, він візьметься за окупацію інших кімнат, поки не захопить все.
А вас, якщо зовсім не чинитимете опору і будете йому вірно служити, можливо, залишить жити у вашій хаті – у якійсь маленькій кімнатці. Або переселить до якогось сарайчику. А коли попадетесь йому під гарячу руку – то все одно розквасить вам носа і «погладить» по печінці… і робитиме це регулярно. Просто так. Бо йому подобається…
Якщо ж ви таки зважитесь на опір – зрозумієте, що у вас є і інші сусіди, яким така поведінка аж ніяк не подобається. Вони розуміють – якщо сьогодні не зупинити сваволю, завтра наступним може стати будь-хто з них.
Поспілкувавшись з іншими сусідами, ви безперечно з’ясуєте, що ваш агресор мав чимало конфліктів і старих рахунків із усіма мешканцями вашого району, що одному він зібрав урожай пшениці і успішно його продав, другому – спалив ферму, третьому – зґвалтував доньку… він хворий псих-маніяк, і бажаючих допомогти вам наваляти цій тварюці знайдеться дуже багато…
Зрозумійте, Москві потрібен не Крим. Москві потрібна вся Україна. І наша беззахисність провокує на подальші агресії. Чим пізніше ми зважимось на симетричну відповідь, тим сильніше ворог закріпиться на нашій території і тим більше сили для подальшого наступу встигне стягнути.
Повернемось до мого випадкового співрозмовника. Він розповідав, що його друзі-росіяни, з якими він разом навчався і служив, не бажають воювати з українцями. Чомусь мені здається, що вони не бажають воювати з нами лиш тому, що хочуть окупувати нашу територію без жодного пострілу. Аби ми самі здались своїм «визволителям». Але якщо буде наказ стріляти – вони його обов’язково виконають.
Звертаюсь до всіх, хто має подібну ситуацію. Якщо ваші російські друзі дійсно не хочуть стріляти у своїх «братів-українців», вони повинні прибрати в Путіна. Тільки повалення російського диктатора врятує Росію від катастрофи і розвалу, а тисячі, а можливо і мільйони росіян – від загибелі.
Питання статусу Криму – це не питання мешканців Криму. Це навіть не питання громадян України. Це питання світове. Порушити світовий баланс ніхто не дозволить без наслідків. І ці наслідки будуть трагічними. Для всіх.
Крим буде або українським, або безлюдним…
Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива «Рух Державотворців»
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Крим, щури й Москва
Зрозумійте, Москві потрібен не Крим. Москві потрібна вся Україна. І наша беззахисність провокує на подальші агресії. Чим пізніше ми зважимось на симетричну відповідь, тим сильніше ворог закріпиться на нашій території і тим більше сили для подальшого наступу встигне стягнути.
По дорозі до-дому у маршрутному таксі довелось поспілкуватись із українським військовим. Він мені намагався довести, що «кримський народ» сам повинен визначитись зі статусом Криму на референдумі, адже, на його думку, Крим – «не наша територія». Він, цей військовий, служить народу України, однак не збирається воювати з «братнім народом», поки російські чоботи не топтатимуть землю Кіровоградської області…
Така позиція мене збентежила і шокувала. Передусім тому, що я почув її від того, хто повинен зі зброєю в руках захищати кожен сантиметр української території. Однак думку про те, що заради збереження миру ми маємо «пожертвувати» Кримом, чув неодноразово. Вважаю, що люди, які це говорять, не в повній мірі розуміють ситуацію. Наведу один приземлений до буденного життя приклад.
Уявіть, що до вашого дому завітав сусід. Завітав без запрошення і попередження, адже має запасний ключ від вашої хати. Він, загалом, часто так до вас заходить, бо у вашій квартирі лежать його речі. За зберігання цих речей він обіцяв вам сплачувати ваші рахунки за газ, однак якось так вийшло, що ви самі почали платити і за себе і за нього. Кремезний такий дядько, чемпіон світу з різних єдиноборств, озброєний до зубів, блатний… коротше, йому реально важко було відмовити.
А ще він вважається вашим братом. Зведеним (але про це у родині не прийнято говорити). За віком він значно молодший від вас, однак зовні все виглядає з точністю до навпаки, тому увесь квартал називає старшим саме його.
І от цей сусід зайшов до вашої хати і сказав, що ваші щури, яких ви потруїли, забігли до його помешкання і попросили про допомогу. Тож він вважає, що ви не маєте права більше жити у своїй хаті, адже, на його думку, справжній господар не труїть пацюків, а годує і доглядає за ними. Аргументи про те, що ці щури загризли вашого улюбленого кота, його не переконують.
Далі він виганяє вас із вашої кухні і проводить зі щурами засідання, на якому пацюки одноголосно голосують за те, щоб ваша кухня перейшла у власність вашого сусіда. Принаймні він вам так сказав. Чи справді відбувалось голосування – ви не бачили…
Скажете, що я пишу нісенітницю? І ви будете абсолютно праві. Однак, на жаль, саме така нісенітниця відбувається сьогодні з усіма нами. Бо Україна – це наш дім, Крим – кухня в нашому домі, щури – це злодії, яких ми позбулись після проведення «дератизації», а сусід – це Москва.
Отже, чи віддасте ви за просто так свою кухню своєму сусіду? Без жодного опору і заперечень, щоб «не пролилась кров»? Щоб він не розбив вам носа і не відбив печінку?
Якщо ваша відповідь «так», то ви маєте розуміти, що ваш сусід не вважає, що ви власник інших кімнат вашої хати. Він взагалі не вважає, що ви маєте право на життя. Тому після того, як він обживеться у вашій кухні, він візьметься за окупацію інших кімнат, поки не захопить все.
А вас, якщо зовсім не чинитимете опору і будете йому вірно служити, можливо, залишить жити у вашій хаті – у якійсь маленькій кімнатці. Або переселить до якогось сарайчику. А коли попадетесь йому під гарячу руку – то все одно розквасить вам носа і «погладить» по печінці… і робитиме це регулярно. Просто так. Бо йому подобається…
Якщо ж ви таки зважитесь на опір – зрозумієте, що у вас є і інші сусіди, яким така поведінка аж ніяк не подобається. Вони розуміють – якщо сьогодні не зупинити сваволю, завтра наступним може стати будь-хто з них.
Поспілкувавшись з іншими сусідами, ви безперечно з’ясуєте, що ваш агресор мав чимало конфліктів і старих рахунків із усіма мешканцями вашого району, що одному він зібрав урожай пшениці і успішно його продав, другому – спалив ферму, третьому – зґвалтував доньку… він хворий псих-маніяк, і бажаючих допомогти вам наваляти цій тварюці знайдеться дуже багато…
Зрозумійте, Москві потрібен не Крим. Москві потрібна вся Україна. І наша беззахисність провокує на подальші агресії. Чим пізніше ми зважимось на симетричну відповідь, тим сильніше ворог закріпиться на нашій території і тим більше сили для подальшого наступу встигне стягнути.
Повернемось до мого випадкового співрозмовника. Він розповідав, що його друзі-росіяни, з якими він разом навчався і служив, не бажають воювати з українцями. Чомусь мені здається, що вони не бажають воювати з нами лиш тому, що хочуть окупувати нашу територію без жодного пострілу. Аби ми самі здались своїм «визволителям». Але якщо буде наказ стріляти – вони його обов’язково виконають.
Звертаюсь до всіх, хто має подібну ситуацію. Якщо ваші російські друзі дійсно не хочуть стріляти у своїх «братів-українців», вони повинні прибрати в Путіна. Тільки повалення російського диктатора врятує Росію від катастрофи і розвалу, а тисячі, а можливо і мільйони росіян – від загибелі.
Питання статусу Криму – це не питання мешканців Криму. Це навіть не питання громадян України. Це питання світове. Порушити світовий баланс ніхто не дозволить без наслідків. І ці наслідки будуть трагічними. Для всіх.
Крим буде або українським, або безлюдним…
Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива «Рух Державотворців»
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта