Десь в березні 2002 року я знайшов у Інтернеті розсилку, де йшла дискусія з приводу єдності слов’янських народів. Там обговорювалось питання, щодо тіснішої співпраці країн Східної та Центральної Європи (Польщі, України, країн Балтії, Чехії та Словаччини та інших країн Центральної та Південної Європи). Я став брати участь в цих дискусіях; теми, які там обговорювались, були цікаві для мене. У дискусії брали участь громадяни з України та Польщі, Естонії та Чехії, Литви та Югославії. Аж ось мене запросили до Гданську на установчі збори. Планувалось офіційно заснувати вже утворену віртуально організацію Intermarium (українською — Міжмор’я) http://www.intermarium.prv.pl . Організація ставила за мету тіснішу співпрацю країн Східної та Центральної Європи.

Перед поїздкою я зв’язався з редакцією журналу “Перехід-IV” і розповів про цю зустріч. Головний редактор люб’язно запропонував представляти журнал на цих установчих зборах і пообіцяв інформаційну підтримку проекту “Міжмор’я”.

Ось, 28 серпня я виїхав з Харкова. В Києві я мав коротку зустріч з вченим секретарем журналу Володимиром Щербиною, який передав мені журнали для презентації серед учасників проекту. Досить цікавим для мене був той факт, що у вагоні Харків-Варшава було більше поляків, аніж українців. Я так і не побачив українських “челноків”. Мабуть, ця епоха вже пройшла. На українсько-польському кордоні українська таможня досить ретельно переглянула мої речі, мов би мала точну інформацію, що я буду перевозити зброю або наркотики. Що цікаво, поляків не чіпали. Ось така повага до співвітчизників!

На польському кордоні перевірка пройшла швидше й без догляду речей.

Без особливих пригод я доїхав до Варшави, а потім на польському поїзді і до Гданську. Гданськ — це портове місто, багатьом з нас відоме завдяки створенню тут “Солідарності” на чолі з Лехом Валенсою. Сьогодні це осередок багатьох організацій, що виступають проти вступу Польщі у Євросоюз та за особливий польський шлях.

Я дійшов до будинку, де мешкав Клаудиуш Весолек. Там вже зібралось кілька поляків з Гданська, Лодзі та Кракова (Патрик Доул). Я роздав журнали “Перехід-IV“ та взяв участь у обговорені різних проблем. Що ж турбувало поляків. Ось невеличке резюме:

Польща стала однією з перших країн Варшавського договору, яка зробила перший крок на Захід. Фінансова допомога Польщі зі сторони США та країн Західної Європи була дуже великою. У відповідь поляки зробили те, до чого закликають і зараз багатьох українських недалекоглядних політиків. Поляки зробили країну фінансово привабливою для інвесторів. Й інвестори прийшли зі своїми інвестиціями. На кінець 2000 р. в Польщу було інвестовано понад 43 млрд. доларів. Найактивнішими були німецькі інвестори (17%). Окрім інвестицій, країна отримувала значні кредити від МВФ, США й ЄС (це ще понад 100 млрд. дол.).

Усе виглядало досить гарненько й переконливо у дусі остаточної перемоги капіталізму над комуністичною владою. Але мало-помалу поляки стали відходити від ейфорії. В 1999 р. Польща мала зовнішній борг понад 60 млрд. доларів! Інвестори охоче вкладали гроші в переробну промисловість, банківський сектор, торгівлю та послуги. Проте інвестування майже не зачепило промисловість та сільське господарство. Але Польща – це країна все ще досить аграрна. В сільському господарстві зайнято 25 % населення. Більшість населення проживає в сілах та невеличких містах. Для прикладу, в Україні є 5 міст з населенням понад 1 млн. жителів. В Польщі ж лише Варшава має 1,5 (стільки ж, скільки й Харків), усі інші міста значно менші (Лодзь з 830 тис. й Вроцлав за 634 тис.). Сільське господарство стало переживати все гірші та гірші часи. Невеличкі господарства, які завжди складали значну частину польського аграрного сектору, стали збитковими, хоча спочатку дешеві продукти харчування з Польщі мали успіх в країнах ЄС. Але потім ЄС почало тиснути на польський уряд з метою примусити поляків знизити об’єми виготовлення продуктів харчування. Але ж поляки сподівались на великий європейський ринок! Мрії виявились ілюзорними.

До того ж іноземці (насамперед – німці), почали скупати потроху польські підприємства та навіть будинки. Німці, яких вигнали після другою світової війни з нових польських земель на заході (колишніх німецьких земель), стали повертатися на втрачені землі вже в якості інвесторів. Досить часто вони купують у поляків свої колишні будинки, підприємства та інші. Зараз можна зустріти на кожному кроці назви якогось німецького GmbH – щось на зразок українського ТОВ. Поляки працюють на підприємствах, що належать німцям. Звичайно, це було б не так важливо, якби рівень життя в Польщі наближався до європейського. Але інвестори не зацікавились великими польськими підприємствами, такими як Гданська корабельня. Рівень безробіття зростає. Так у 1999 р. рівень безробіття складав 11,6 %, а у 2000 р. вже 13,5 %.

Тож не дивно, що багато поляків виступають проти вступу країни до ЄС. Ціни в Польщі вже наближаються до загальноєвропейських, але зарплатня ще далеко не європейська. Середня зарплатня в Польщі 368 $.

Сьогодні деякі українці, а також чехи і словаки, думають про створення власного союзу, до складу якого увійдуть країни, які мають спільні інтереси, історичну та культурну єдність. Щось на зразок ЄС, але на слов’янско-балтійській основі. Схоже, що кількість прихильників проекту “Міжмор’я” швидко зростатиме.