Європа ХХІ століття. Нащадки вікінгів, козаків, хрестоносців, піратів зведені ліберальною тиранією до маси споживачів дурацького в усіх відношеннях прального порошку Tide. З телевізійного екрану тягне кістляві рожеві лапи чергова Брітні Спірз, радіоефір зомбує тупорилою мантрою forever-together. Всі рівні. Твоє місто поволі перетворюється на резервацію покемонів, а твоя країна – на притон.

У відповідь - відчуття необхідності спротиву. Реакція на світ м’яких і пухнастих у вигляді агресії до цього світу. Підвалини спротиву закладені з дитинства: дідусеві розповіді про Велику війну, вірність кольорам футбольного клубу, перший матч якого відвідав ще з татом, перший махач, перший виїзд, перші конфлікти з мігрантами тощо. Зберегти власну тотожність, лишитися тим, чим є - інакше повільний розклад в оточенні бридкої маси толерантних біороботів.

Це не філософія – це стилістика антиінтелектуального геноциду буденності. Кузня патріотизму - без пафосу, проте з кулаками. Життя як екстрапольований на сьогодення спогад про війни предків. Футбольним хуліганам не страшно помирати – на смертному одрі вони споминають живописні мордобої. Їхні діти пишатимуться своїми батьками.

Фабрика футболу відзначена тонким розумінням сутності явища навколофутбольного насильства – нічого зайвого, лише концентрація ситуацій. Звуковий ряд - Oasis, Blondie, Led Zeppelin, The Cure – пролог і антураж.

Максимальна напруга - просування мобу Челсі на махач проти Міллуолу під похмурий трек Fascination Street (The Cure) - емоційно потрапляє в ціль на 100%. Хто був в подібних ситуаціях – той розуміє.

Трагізм фіналу підкреслено жорсткий. Динаміка сполучена з ризиком, але тільки вона породжує культ. Культ, на якому зростають нові покоління учасників руху спротиву. Англомовність інгредієнтів - Burberrys, Stone Island, Henry Lloyd – це печатка епохи, яка є такою, якою є. З нею можна змиритися, але чи гідна вона цього? Риторика.

Чи вартує воно того, щоб цим займатися? – Так!