Політична реклама з екранів телебачення нагадує передноворічні розпродажі, мовляв «проголосуй за мене - і отримаєш пенсію, зарплату, стипендію, доплату…». Самі ж партії нагадують гарно упаковані подарунки, де замість обгортки яскраві популістичні гасла, а в середині – сюрприз у вигляді списку найдостойніших міліонерів і не менш достойних мільярдерів. Свято наближається…

Що принесуть нам дострокові вибори? Чим ми гірші за інших, ми ж не в Казахстані, де одна правляча партія, в нас їх аж три! Правда за ради збереження монопольного становища в країні, головне завдання цих трьох політичних акул не допустити в парламент маленьких політичних рибин, тіснувато якось їм у одному акваріумі. Ось і запускається політична технологія, мовляв ці „малявки й так не проходять в парламент, голосуйте за нас якщо не хочете втрати свій голос”, і як переконливий аргумент демонструються результати соціологічних опитувань.

Якщо в розвинутих демократіях вибори – це здоровий політичний процес змагання ідеологічних програм та команд, то в нас це патологічний популістський марафон, своєрідний ідеологічний мікс ліво-правих ідей. Наші політичні партії – це своєрідні ідеологічні мутанти: лідер – лівий, а партія позиціонує себе як права, чи навпаки партія ліва, а її раптом чомусь зараховують до європейських правих.

Про інтелектуальну складову цих виборів взагалі не доводиться говорити, коли вона зводиться до таких гасел як „Ми примусимо цих ублюдків бути чесними” чи пророцтв Ностердамуса і Ванги. Зрозуміло, що особливість цих виборів їх вузькі часові рамки, що вимагає зрозумілих і привабливих месиджів до народу, гри на контрастах та постійної присутності в медіа полі. Проте в такому гетерогенному світі вітчизняні політичні партії демонструють неабияку гомогенність - майже однакові програми, однакове ідеологічне наповнення, і майже ті самі люди, які час від часу мігрують від однієї партії до іншої. Фактично це означає, що нас чекають вибори без вибору!

У своєму непереборному бажанні влади, політики часто просто втрачають здоровий глузд. Чого тільки варте змагання накшвал чиї ініціативи соціальніші - Президента чи Прем’єра, який не покладаючи рук, цілу ніч трудився над бюджетом країни. Вам це нічого не нагадує?

Не менш комічним виглядає ситуація з оприлюдненням декларацій про доходи різних політиків, мовляв «бачите, наші доходи – сущі копійки, які ми чесно заробили у парламенті, а тепер ми ще й готові від пільг відмовитися, і все заради вас, виборці!»

Так сукупний дохід сім’ї лідера виборчого блоку “Наша Україна – Народна самооборона” Юрія Луценка та його дружини Ірини становить понад 750 тисяч гривень. За словами пана Луценка, його сукупний дохід складає 303 тисячі гривень зарплати та ще 50 тисяч матеріальної допомоги. “Також Ірина мала авто “Рено”, а я – дві “Газелі”, які залишилися з минулої президентської кампанії. Старший син має ще мотоцикл “Ямаха”, – зазначив лідер НУ-НС.

Ще один лідер опозиційного блоку БЮТ Юлія Тимошенко вчора пообіцяла оприлюднити свою декларацію про доходи за день до проведення дострокових парламентських виборів. Вона пояснила, що скоріше не оприлюднюватиме інформації про свої статки, щоб уникнути спекуляцій на цю тему з боку політичних опонентів.

Найбільше наші політичні партії інфіковані популізмом – хтось обіцяє за рік повернути заощадження часів СРСР, інші – підняти стипендію і пенсію до рівня середньої заробітної платні, і всі без винятку раптом згадали про бідного вчителя і лікаря.

Не менш абсурдною є ситуація навколо виплати допомоги по народженню дитини, яку Партія Регіонів обіцяє підняти для першої дитини – до 11,7 тис. грн., другої – 25 тис. грн., третьої – 50 тис. грн., хоча нещодавно коаліційний уряд намагався ці виплати обмежити. Як відомо ситуація перед виборами кардинально міняється, і ми як потенційні виборці раптом стаємо центром уваги всіх без винятку політичних сил. І якщо б соту долю обіцяного політики могли б реалізувати, жити в нашій країні стало б легше!