Та серед росіян все ж є чесні люди, які навіть не намагаються приховати своє негативне ставлення до "хохлів, малоросів або укрів", як вони "любовно" називають нас - українців. (Низький вам за це уклін! Будь ласка, ненавидьте і паплюжте нас частіше і більше, щоб остаточно відбити бажання у наших бовдурів об’єднуватися з Росією).

Чому ж "русскіє" так ненавидять народ, який не тільки не зробив їм нічого поганого, але і сам багато в чому постраждав від "братської любові" з боку росіян? «Ісконнікі» на це відповідають з відвертою прямотою: мовляв, українці - всі до одного зрадники, бо у важкі для Росії часи не раз переходили на бік ворога і воювали проти "братнього російського" народу. Причому, зрадою з точки зору «ісконніків» є будь-які спроби українців домогтися незалежності від Москви. Втім, тут немає нічого дивного, бо російська шовіністична пропаганда споконвіку привчала українців до думки, що будь-яка спроба звільнитися від московського ярма є гріхом і зрадою "братерства двох народів, яким судилося долею завжди бути разом". Саме тому для росіян (і для деяких прибацаних "хохлів") "зрадниками" є всі козаки й гетьмани, починаючи з Івана Виговського і закінчуючи Пилипом Орликом, що билися за незалежність Гетьманщини; всі українці, які воювали з більшовиками у Громадянську війну, і вже звичайно всі західні українці, які боролися з "совками" під час і після Другої світової війни.

Слідуючи цій логіці, «ісконнікі» вважають "зрадниками" також і тих українців, які сьогодні намагаються захистити історичну пам’ять про борців за волю України. Очевидно, саме цим і продиктована люта ненависть «ісконніків» до "свідомих" ...

Втім, усе це занадто просто і примітивно, щоб бути реальною причиною неприязні "русскіх" до українців. Насправді коріння цієї проблеми заховані набагато глибше, і пов’язані вони не стільки з байками про "зраду" українців, скільки з імперською психологією росіян. Адже більшість з них досі переконані, що українці і росіяни це один народ - "русскіє". І віковічне прагнення українців жити незалежно від Росії сприймається росіянами з одного боку як якесь дивацтво, а з іншого викликає непідробне роздратування, що переходить у відверту ненависть. І справа тут зовсім не в тому, що з відділенням України Росія втратила значну частину "своєї" території. А в тому, що разом з територією Росія втратила і частину "своєї" історії. Причому, не просто якусь окрему епоху, а найголовніше - початковий період своєї історії, її витоки.