Запропонуйте свою версію перекладу. Можете в коментарях до мого блогу. Можете написати власний блог на цю тему.

Описана подія піднімає питання про релігійний світогляд родини Геббельсів. Очевидно, що це не іудохристиянство. Зрозумівши світогляд Геббельса, можна наблизитися до розуміння світогляду націонал-соціалізму. Гітлер десь казав, що націонал-соціалізм - це не тільки ідеологія, а й релігія.

Магда Геббельс зробила правильно, оскільки реально передати їх під опіку Міжнародного Червоного Хреста було не можливо.

У ніч на 29 квітня 1945 року Гітлер і Єва Браун офіційно одружилися. Відразу після церемонії фюрер продиктував два заповіти – політичний і приватний. У той же день Магда Геббельс написала прощального листа старшому синові, який перебував в таборі для військовополонених у Північній Африці: «Мій улюблений сину! Ось уже шість днів ми знаходимося в бункері фюрера: тато, твої маленькі сестри з братом – і я... Ти повинен знати, що я залишилася тут проти волі тата, що ще минулої неділі фюрер хотів мені допомогти звідси виїхати. Ти знаєш свою матір – у нас одна кров – це далося мені дуже нелегко... Діти чудові. Обходяться без сторонньої допомоги навіть у цих, більш ніж примітивних, умовах. Сплять вони на підлозі чи хочуть вмитися, чи є у них їжа – жодної скарги або сліз. Розриви стрясають бункер... Хай Бог дасть мені сил зробити останнє і найважче... Гаральде, дорогий мій хлопчику – я залишаю тобі те, чого мене навчило життя: Будь вірним! Вірним собі самому, вірним по відношенню до людей і вірним своїй країні... Одного разу кожна людина повинна померти, нема нічого прекраснішого, почеснішого і відважнішого – прожити так недовго, ніж вести рахунок довгим дням в ганебних умовах... Лист закінчено. Ганна Райч візьме його з собою ... Я обіймаю тебе в найбільш душевній, сердечній і материнській любові! Мій дорогий сину, живи для Німеччини. Твоя матір". 29 квітня Ганна Райч, взявши з собою лист Магди, вилетіла з Берліна.

Я був знайомий з Серго Берія з 1975 року... Познайомила нас Галина Миколаївна Кирилова, художній керівник Київського хореографічного училища і його остання дружина. Тоді він жив і працював у Києві під іменем Серго Олексійович Гегечкорі. Очолював військовий інститут. До смерті Галини Миколаївни (1986 рік) я майже щотижня бував у них вдома. Серго був людиною доброзичливою і товариською (незважаючи на те, що був старшим за мене на 23 роки), хоча про минуле життя і батька розповідав досить скупо. У 1992-му він давав мені читати глави майбутньої книги про свого батька (книга вийшла в 1994-му). Наступну книгу йому ні в Україні, ні в Росії випустити спочатку не вдалося - старі і нові чекісти ставили перепони (мені говорив про це генерал Ковтун: "Ми сказали Серго, що не дозволимо йому реабілітувати батька!") Тому друга книга вийшла у Франції. А потім вже її перевидали у Москві. Безумовно, що російська версія була цензурована. Це навіть неозброєним оком видно по обірваним текстам глав, які іноді не зовсім стикуються. Хоча Серго чудово володів російською мовою і мав літератуний хист. Останні декілька років перед смертю ми не зустрічалися (Серго поїхав в Грузію, потім повернувся...). Хворів. Декілька років тому назад я брав участь у створенні двох фільмів про розвідку... Один з них був присвячений Серго Берія (Гегечкорі). До речі, Серго Берія підтвердив мені, що між НКВД і Гестапо була підписана угода про співпрацю, і що Лаврентій Павлович зустрічався з Генріхом Мюллером.. Книги Сергно Берія, так як і книги Павла Судоплатова, є цінним джерелом інформації про ті часи.