Українська жінка. Стосунки по-козацьки (ВІДЕО)

Українська жінка завжди була чоловікові надійним товаришем, вірною супутницею, вправною господинею. Вона була готова у будь-який час відбити ворожий напад, при цьому пильно піклуючись про сім’ю. Вільний норов, гордість і самовпевненість української жінки сприяли її войовничості.



Нестабільне життя біля татарських кордонів зумовлювало необхідність озброєння. За таких умов жінки переймалися інтересами чоловіків і братів. І хоча Запорізька Січ була недоступною для жінок, проте українка мимоволі була пов’язана військовими обов’язками. У місцевості, повній небезпек, їй часто доводилося ставати на захист родинного вогнища, домашнього майна.



Життя на прикордонні привчало українських жінок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе і свою родину із зброєю в руках.



Становище жінок в Україні за козацької доби було досить стабільним і регулювалося нормами, закріпленими світським та церковним законодавством. Жінка в Україні володіла свободою більшою ніж будь-де. Московщина в той час вже утвердилась як сильна деспотія, і одним з перших актів закріпачення народу стало знищення жіночої свободи. Посилаючись на Біблію, де «жона да убоится мужа свого», російський Домострой нагадував, що за «непослушание» чоловік повинен бити жінку «и ребра ей сокрушать».



А в Україні було цілком інакше. Стосунки чоловіка та жінки були рівноправні, жінка мала велику свободу. Жіноцтво зберігало свої права, навіть розширювало їх, а суспільний устрій розвивався демократичним шляхом. Нарівні з чоловіками українські жінки були об’єктом прав і зобов’язань.

Карні норми забезпечували цілковиту охорону жінки, інколи право брало їх під спеціальний захист, наприклад, вагітних жінок. 

Дружина козака мала багато прав, які сьогодні можуть здатися дивними. За Правом-Законом Січі, удовиці козаків-героїв одержували довічну турботу села і право народжувати дітей від коханих мужів і парубків для збереження Слави героя й імені його.

Тому цей Закон-Право славили у піснях. Із загибеллю козака Нечая від його вдови народилося 12 синів. І усі вони несли його славетне прізвище, збудувавши ціле село. Так само постало і село Сумилівка і ще не менше сотні сіл на Русі.



Жінка козака, засудженого до смертної кари, мала непорушне право на його майно. Ні про яке переслідування дружини та дітей злочинця не йшлося.



Більше того, в Україні існував звичай, за яким лише жінка могла зберегти життя засудженому на смерть козакові, якщо згоджувалася взяти з ним шлюб.



За переказами, записаними у другій половині XIX ст. Г.П. Надхіним на Катеринославщині дізнаємося: „Молодий козак за якийсь злочин був засуджений до смертної кари. Коли прочитали декрет і палач підвів засудженого до плахи, із натовпу вийшла дівчина і накрила хусткою його голову, даючи тим самим знак, що вона обирає його собі за чоловіка і тим звільняє від страти".



Поряд із Січчю не меншу, а нерідко й більшу роль у формуванні українського характеру відігравало жіноцтво. Найвищі чоловічі якості - честолюбство, сміливість, звитяжність тощо - завжди мали простір для цілковитого втілення на Запоріжжі, але ніколи не спрямовувались на «боротьбу за хатню владу». Жіноцтво ж мало доволі повну свободу самовираження вдома. Воювати козаку з дружиною вдома було не до лиця, бо «жінка за три кутки хату держить, а чоловік лише за один».



Проводжаючи чоловіків на Січ, жінки-козачки брали на себе всі обов’язки: господарські, виховання дітей, забезпечення родини. А під час ворожих нападів гуртувалися, бралися за зброю. Героїчний подвиг Орисі Завістної описує в історичній повісті «Облога Буші» М.Старицький. Ця мужня жінка не пошкодувала життя задля оборони рідної землі - підірвала себе і сотню ворогів, підпаливши пороховий льох.



І такі випадки непоодинокі - войовничих українок у козацьку добу було немало. Одна з них славетних українок - волинська княгиня Софія Ружинська. В 1609 році вона, особисто командуючи загоном у 6000 чоловік піхоти і кінноти, з прапорами й музикою взяла штурмом замок князів Корецьких у м.Черемошні. Мов Богиня-Берегиня, часто сама зі зброєю в руках захищала свою родину. Представницею того завзятою типу жінки-козачки була остання дружина Богдана Хмельницького Катерина.



Достеменно відомо, що жінки козаків брали участь у повстанських загонах часів Хмельниччини. Так, у 1584 р. шляхтянка Остапкова з дочкою Софією організували збройний напад на маєток шляхтича Стрижевського в с. Дідківцях на Житомирщині і завдали значних збитків.



Сестра полковника Івана Доща брала безпосередню участь як кіннотник у бойових діях проти польсько-шляхетських військ на Волині 1649 р. Під час однієї з атак загинула.



Як свідчать документи, 1524 року після битви під замком Прухник на Поділлі серед убитих захисників були знайдені тіла жінок, переодягнених у чоловічий одяг. Щоб їх не розпізнали, жінки навіть поголили собі голови.



Значну владу над козаками Правобережної України і вплив на них мала „мати полководця", дружина фастівського полковника Семена Палія - Феодосія. Вона не тільки вміла доброчинно прийняти послів, а й за відсутності чоловіка керувала господарськими справами Фастівського козацького полку. В період заслання С. Палія до Сибіру не раз проводила походи проти московітів та польської шляхти, обороняючи край від їхніх зазіхань.



Постійна небезпека, війни і повстання були тими обставинами, що історично створили тип жінки-оборонця своєї садиби і родини, привчили українок до витривалості, самостійності, сміливості, вміння постояти за себе зі зброєю в руках.

Панівний тип жінки-козачки – це образ дружини-господині, яка дає лад в усьому при відсутності свого чоловіка, зайнятого у військових походах. Будучи грамотною, національно відданою, вона любила Батьківщину і готова була до її захисту.

Слід зазначити, що зневага до жінки-українки жорстоко переслідувалася козаками. У вироках, записаних до „Войска Запорозкого козацкого Прилукского полка Справной книги", сказано, що 1707 р. за зґвалтування місцевої жительки Гребенички було страчено козака П. Микитченка.



Згідно зі звичаєвим правом, нещадно карали не лише за присутність жінки на Січі, а й за перелюбство. За цей злочин козаки відповідали сповна. Зокрема, у вироках, записаних до „Справной книги", говориться, що парубка Грицька за такий ганебний гріх засуджено до спалення на вогнищі."



За звичаями Січі, як справжні лицарі, козаки мали суворо дотримуватися ґречності з жіноцтвом. Наскільки великої ваги надавалося стосункам жінки і чоловіка, свідчить звичай, згідно з яким покарання чекало кожного, хто образить жінку. 



Коли козак «зганьбить жінку не за пристойністю - публічно на базарі киями покарати».



За свідченням джерел, козацький отаман Іван Сірко досить суворо дотримувався цієї традиції. Бо за кривду, вчинену кимось із запорожців полоненій туркені, черкесці чи татарці, він засуджував винного до страти. Це виділяє запорозьких козаків зі всіх воїнів того часу як високоморальних і благородних лицарів, захисників справедливості і доброчинності.



Запорожцям не дозволялося бути жонатими у місці їхнього проживання (на Січі), а жінкам одружених годилося жити поблизу, в зимівках і слободах, куди козаки навідувалися час від часу. Однак брати участь у козацьких судах жінкам не заборонялося.



Отже, козак до жінки ставився підкреслено з повагою, великодушно та шляхетно. Вона була для нього зіркою Світла, до якої хоч близько, але дотягнутися «зась». Суворі січові звичаї і порядки, які не допускали жінку, хто б вона не була: чи люблячою дружиною, чи коханою дівчиною; спартанський, аскетичний спосіб життя воїна-лицаря - сприяли вихованню в козака високої святості до прекрасної половини людського роду.



За її честь і волю козак йшов, не задумуючись, і у вогонь, і у воду. Дітям своїм козаки давали настанову:

«- Бережи, сину, заповідь батька свого і не відкидай науки матері своєї!»

Тож і нам не варто забувати звичаї козаків, які поклонялися жінці-матері – Богородиці. Адже храмовим святом на Запоріжжі була свята Покрова Пресвятої Богородиці. Козаки носили на грудях її зображення, а значна частина церков і каплиць, зведених на землях запорозьких вольностей, присвячувалася Богоматері. Запоріжжя було духовною Вітчизною козацтва, символічною, ідеальною матір’ю, де «Луг–батько», а «Січ-Мати», де завжди панував культ волі.



А нам жінкам, не варто забувати, що ми з козацького роду, і маємо шанувати чоловіків так, як робили це жінки за козацької доби.