В листопаді 2002 року такі вшанування відбувалися велично, зворушливо й молитовно в Австралії, - Сіднеї, в Канбері й інших містах.

Амбасада України в Бельгії та Університет міста Льєжу запросили представників бельгійського уряду, різних амбасад і консульств і української діяспори на вшанування жертв Голодомору, яке відбулося в четвер 3.4.2003 в приміщені бельгійського Сенату, в її Авдиторії в годині 9.45 ранку.

По боках Президії висіли з лівої сторони бельгійський, а з правої сторони український прапори.

Відкрив жалібну імпрезу Амбасадор України достойний пан Володимир Кандохій, привітавши численних присутніх, які зійшлися з такої сумної нагоди.

Відтак доповідь на французькій мові виголосив професор Сімон Петерман. Він говорив про жахіття винищення українського народу, який як ніякий нарід в світі поніс жахливі страти в штучно створеному Московською Комуністичною Партією й її вислужниками в Україні. Він наголосив на тому, що преса у вільному світі, знаючи про ті жахіття – змовилася й не писала про цей злочин, затаюючи відомі їм факти.

Щойно роками пізніше, завдяки українській діяспорі в Західному світі тема Голодомору в Україні набрала світового розголосу і врешті згадалося на сторінках світової преси мілійони жертв старшного злочину, за який досі ніхто не був покараний.

“Винищування українців було справою сов’єтської державної політики, так як печі в концтаборі Дахав були справою державної політики. Українські куркулі вмирали…задля вигоди держави, для того, щоби допомогти у становленні нового ладу. Вони загинули, а світова пам’ять про їх смерть поросла травою забуття.Чому?” – так пише американський журнал Тайм в 1983 році.

Та не поросла пам’ять жертв травою…бо українська діяспора на чолі з СКВУ таки зрушила справу голоду й створила світовий Комітет для розповсюдження правди про траґедію в світі. Такі відомі особистості, як проф. Джеймс Майс, Роберт Конквест та представники діяспори різних країн світу увійшли в Світовий Комітет вшанування жертв Голоду і видали відповідні твори на тему Голоду і фільм “Жнива розпачі” (Harvest of Despair) . Про це говорив у своїй доповіді – також на французькій мові, - мгр. Омелян Коваль, Голова Громадської Централі Бельгії.

В Бельгії живе кілька осіб, які пережили Голодомор, хоч втратили кількох членів своєї родини. Свідчення пані Теклі Івасюк з Київщини, пані Осипи Хохоляк з Ново Миколаївки та пана Володимира Михайлюка - прочитав Павло Когут. Живі свідки – це підтвердження існування цієї страшної траґедії українського народу.

Та скільки би не говорити, писати на згадану тему – потрясаюче вражіння, дати зрозуміти жахливість смерти від голоду - може зробити лише фільм…

Відомий кінорежисер Олесь Янчук з України, який саме рік тому в березні місяці відвідав Австралію, був запрошений організаторами цього жалібного вшанування до Брюселю і в приміщенні бельгійського Сенату був висвітлений ним поставлений фільм “Голод 33” за повістю Василя Барки – сценарій Леся Танюка.

Перед його висвітленням Олесь Янчук говорив по-українськи (перекладала на французьку мову пані Тетяна Шпакович) про те, як постала ідея знімання фільму, як він творився ще за часів СССР, Радянської України. Говорив про труднощі у зв’язку з його фінансуванням й побоювання в часі перевороту в Мосвкі в 1991 році – знищення фільму, який робився на студії імені Олександра Довженка.

Олесь сказав, що фільм був висвітлений на багатьох міжнародних кінофестивалях в світі, з Брюселем включно, де 5 років тому фільм був висвітлений під час Фестивалю Прав Людини. Олесь чується в великій шані, що фільм знову буде висвітлений в Бельгії, в його Сенаті, з приводу такої сумної річниці.

Картини фільму зробили на учасників вшанування відповідне вражіння. Я бачила, як витирали сльози не українці й українці, а це важне, бо лише фільм міг передати ті людські страждання, ті злочини, які чинили вислужники Москви, комуністичної партії, які безпощадно знущалися над людьми, над жінками і малими дітьми в Україні. Хай їм за те буде вічне прокляття!

Можу сміло твердити, що вшанування пам’яті жертв Голодомору ініційоване Амбасадою України відбулося в Брюселі гідно і на відповідному рівні. Хай буде їм від нас подяка за те, як і Олесеві Янчукові за прибуття до Брюселю!

А ще хочу згадати, що в Сенаті був присутний молодий журналіст Дідерик Крамерс, з товариства Голяндія-Україна, який належить до редакційної колегії журналу того товариства, яке видало журнал на тему Голодомору в Україні по-нідерландські (флямандськи). На шістьох сторінках Дідерик описує, як дійшло до Голоду, наслідки Голоду. Знимки, ілюстрація статті з відомого нам вебсайту Арт Україна. Крім того в журналі ще й інші описи про Україну. І знову треба сердечно подякувати голяндцям за такі публікації про Україну, що черговий раз заперечує твердження бельгійця Пана Дебакера, про те, що про Україну не знають в Бельгії чи в світі.

Дідерик мав на увазі перевести з Олесем Янчуком інтервю на тему фільму. Надіюся, що йому це вдалося зробити!

І так завершилося ще одне гідне вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років!