Так захотів сам режисер, який каже, що успіхом у Каннах насамперед завдячує землякам.

Він також рекомендує намагатися не "розуміти", а відчути цю стрічку. Але чи вдалося це односельчанам автора стрічки?

10-хвилинну документальну стрічку зібралося подивитися чи не все село Парищі.

До сільського клубу прийшли всі - від найстаршого до найменшого, а самого автора приймали як героя. Стрічку показували тричі, бо зала не могла вмістити всіх бажаючих одночасно.

Враження від побаченого в кожного різні.

Мати Ігора Стрембіцького - Марія, каже, що за сина дуже радіє, однак його документальну стрічку переглядала кілька разів і так до кінця і не зрозуміла:

І хоча героями стрічки є психічно хворі люди, фільм не є важким. Навпаки, на фестивалі в Каннах його називали чистим та світлим.

Над цією картиною Ігор Стрембіцький працював 3 роки. І зараз каже, що робив фільм не для фестивалю, а для себе.

Презентувати стрічку у рідному селі підштовхнули батьки, які з недовірою ставилися до роботи сина.

Чи зрозуміли земляки ідею фільму Стрембіцького, сказати важко, однак за їх словами він таки відрізняється від тих, які вони щодня бачать по телевізору.