Хтось вважає їх жертвами, кинутими напризволяще Центральною Радою, в’язнями ситуації, безжально кинутими у жорна світської армії. А хтось і через століття розповідатиме, що ці 30 школярів з студентської сотні, нашвидкуруч сформованої з студентів Народного Університету та учнів Другої Української імені Кирило-Мефодіївського Братства гімназій, що заблукали під час нічного відходу з оточення, не погодились на “великодушну” пропозицію Муравйова : "Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю", а бились до останнього.

Учасник бою під Крутами Л.Лукашевич згадував: "Майже всі , кого взято у полон, були по-звірячому скаліченими під час розстрілу. Трупи були з розтрощеними головами, вибитими зубами, деякі - з виколотими очима. Декілька трупів взагалі не вдалося упізнати, до такої міри їх було знівечено. Одного з неідентифікованих упізнала у Києві його мати за монограмою на сорочці."

Легко помирати у всіх на очах, з знаменом в руках, знаючи, що вся країна шануватиме твоє ім’я; важко гинути вночі, серед багнюки, під п’яні вигуки інтернаціональної голоти, не знаючи, чи стане комусь відома твоя доля.
Легко пустити собі кулю в лоба, що б померти легкою смертю; важко – стояти на перепоні усієї армії, а потім, коли закінчаться останні набої – виходити з багнетом у руках, знаючи, що кожна мить твоєї особистої війни врятує десятки і сотні інших героїв. Важко потрапити в полон і бути розстріляним з жорстокістю, від якої ніяковітимуть навіть твої вороги......................

Ми пам’ятаємо студентів Київського університету Св.Володимира:
Поповича,
Шульгина,
Божко-Божинського,
Андрієва,
Дмитренка,
студентів Українського народного університету:
Пурина,
Шерстяка,
Омельченка,
Борзенка-Конопчука,
Головащука,
Чижова,
Сірика,
Гімназистів:
Соколовського,
Тарновського,
Ганцевича,
Гнаткевича,
Пинського

І всіх героїв, чиї імена залишились невідомими.........................................



Павло Тичина

ПАМ'ЯТI ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовiй могилi
Поховали їх -
Тридцять мучнiв-українцiв,
Славних, молодих...
На Аскольдовiй могилi
Український цвiт! -
По кривавiй по дорозi
Нам iти у свiт.
На кого посмiла знятись
Зрадника рука? -
Квiтне сонце, ігра вітер
i Днiпро-рiка...
На кого завзявся Каїн? -
Боже, покарай! -
Понад все вони любили
Свiй коханий край.
Вмерли в Новiм Заповiтi
З славою святих. -
На Аскольдовiй могилi
Поховали їх.
1918 рік

Неможливо переоцінити вчинок невишкілених юнаків, що стали на дорозі кількатисячним загонам М.Муравйова, Р.Берзіна і Вацетиса, що були сформовані із солдатів та матросів Балтійського флоту.
Неможливо недооцінити жертовність 250 курсантів, 30 студентів та 10 старшин, що загинули під Крутами. Певно, що кожен з них розумів, що іде на смерть, та вони залишились чи не єдиними, хто залишились вірними уряду Української Республіки, і чи не єдиними, хто стримував червоні загони, що наступали на Київ, з наказом :

"Что касается ваших нужд, то после взятия Киева вы всем будете довольны. Идите в Киев и берите его. Все ваше. Жалеть киевских жителей нечего. Они терпели гайдамаков - пусть узнают нас и получат возмездие. Никакой жалости к ним. Кровью заплатят они нам. Если нужно, то камня на камне не оставим". (Муравйов)…


-----------------------------------------

…Коли Київ знову звільнили від більшовиків, у березні, знайшли тіла тільки 28 студентів, що були захоплені в полон і розстріляні.
Вони були поховані на Аскольдовій Могилі, і про них забули на довгі десятиліття, потривоживши їх сон тільки одного разу – коли з цього кладовища забирали останки червоноармійців, що б перенести їх до Парку Слави, а на місці тисячолітнього поховання прокласти дорогу...

І тільки в 1991 році біля церкви поставили пам”ятний знак...


-----------------------------------------

Взоруй же, наша молоде, на своїх попередників спід Крут і завжди в усіх своїх починаннях пам'ятай, що найсвятішим для нас було, є і буде — не 3-й Інтернаціонал, а Бог і Україна! (Сотник Аверкій ГОНЧАРЕНКО, командир куріня 1-ої ім. гетьмана Б.Хмельницького Юнацької Військової школи).

"Стримайте ж ваші сльози, які котяться: ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, Вітчизна береже про них вдячну пам'ять на віки вічні." (Михайло Грушевський).