— А Домна Туревич? — здивувались ми, коли 31 жовтня, у день смерті 116-річної японки Камато Хонго, найстарішою людиною у світі офіційно оголосили іншу громадянку Японії, 114-річну Мітойо Кавате. Адже у нас в редакції зберігається фотокопія паспорта, де чорним по білому вказано, що жителька села Черськ Маневицького району Домна Туревич народилася у 1888 році. Неважко підрахувати, що зараз їй — 115 років…

ВЕСІЛЛЯ ВІДСВЯТКУВАЛИ З ДВОМА ПЛЯШКАМИ

З семи дітей Домни Туревич живі ще п'ятеро. Син Василь загинув у Другу світову, а одна дитина померла ще малям. Аж не віриться, що останню дитину,судячи за паспортом, Домна Туревич народила, коли їй перевалило далеко за п'ятдесят. Тому ми й запитали у жінки: може дата "1888 рік народження" не зовсім правдива?

— Не знаю цього, дітки, я ж неграмотна, ручки навіть не вмію тримати. Але тоді люди з мене вельми сміялися, що в такі роки народила — уже ж була старою, але дитинка зав'язалась і з'явилась на світ…

Про свого чоловіка Себастіана баба Домна каже просто: "Файний був. Совісний". І додає:

— То неправда, що колись одружувались тільки з тими, хто мав багато землі, грошей, велике хазяйство. Я була бідна, він — бідний, але Бог багатий. У нас все було по любові.

У якому році відбулося весілля, Домна Лаврентіївна не пам'ятає — каже, що ще перед першою "вуйною" у тріскучий мороз. Молодят посадили на святково прибрану підводу, і весільний кортеж рушив на вінчання у сусідню Троянівку. До речі, на їхньому весіллі обійшлися лише… двома пляшками горілки!

— То зараз у кожній хаті самогонний апарат стоїть, а тоді горілку можна було купити лише у трактирі, — наголошує баба Домна. — І коштувала вона дорого, і не пили тоді так багато, але веселились не менше теперішнього.

У СТО РОКІВ ЩЕ ПРАЦЮВАЛА В ПОЛІ

Весілля, а також її онуки-правнуки-праправнуки ("онучечків у мене — 37, правнучечків — не злічити, а праправнучечків вже треба обома руками рахувати") — це те, про що Домна Туревич розповідає залюбки. Але є у неї і гіркі спогади.

— Скільки років я прожила, але добра так і не побачила. Це ж дві війни пережила. Пам'ятаю, як у першу війну, за Миколая, село бомбив "ароплан", я схопила дітей і біжу. Куди, не знаю і сама. Але так хотілося жити… Потім у нас поблизу села дев'ять місяців стояв фронт і я прала солдатам білизну.

У 1940 році Туревичів виселили із їхнього Черська аж в Бессарабію. Після війни в тих краях настала страшна засуха, прийшов голод і вони вирішили повертатися додому. Місяць кіньми їхали на рідну Маневиччину…

— Приїжджаємо — а тут ще гірше. Ні лома, ні дома, ні сісти, ні їсти… — примовляє Домна Лаврентіївна. — Коли згадую про це — сльози ще й досі котяться… Ми приїхали за кілька тижнів до Спаса, то ще трішки жита посіяли. Але тут став колгосп і у нас все забрали — коні, реманент. А ми з голоду попухли. У мене попухнуть руки на ніч, а удень я пороблю — і вони відійдуть. От у покійного старого руки не стухали ні вдень, ні вночі. Я навіть з ним сварилася, кажу: візьми плужок, розори землю, то ще може щось і виросте. А він плаче. Бо не може — руки не працюють…

Уже 35 років, як нема її чоловіка. А своє довголіття і хороше здоров'я Домна Туревич вважає родинним. Каже, що вдалася у свого батька. Він помер у столітньому віці, до останнього працював. Вона теж у сто років — і навіть з невеличким гаком — ще виходила в поле. Мати ж її померла молодою. І всі брати, і сестри, а їх у Домни Лаврентіївни було восьмеро, уже давно повмирали.

КЕЛИХ ВИНА… У 115 РОКІВ

Ще й досі Домна Лаврентіївна любить випити грамів п'ятдесят червоного вина. Найбільше подобається їй "Кагор". Завжди після пенсії плящину купляє. Але в середу і п'ятницю не п'є — строго дотримується посту. Обов'язково молиться перед тим, як їсть.

Взагалі каже, що то вся її нинішня робота — молитися, тому біля ліжка Домни Лаврентіївни висять ікони. Раніше знала стільки пісень, а зараз тільки один "Отче наш" пам'ятає. "То мені сам Господь підказує, щоб я його хвалила, щоб я його молила…" А на свято Спаса позаминулого літа баба Домна навіть впросила онука, щоб він відвіз її до церкви за 5 кілометрів у Троянівку. Мови ж про те, що їхати не треба, — священик сам прийде до хати, Домна Лаврентіївна категорично слухати не хотіла. Мовляв, вона знає, коли батюшку у дім до старих запрошують…

Зараз же здоров'я баби Домни не дозволяє робити такі подорожі. Вона уже майже не бачить, але ще непогано чує, і тому на великі свята, коли по телебаченню транслюють богослужіння, вмикають для баби на повний голос.

Увесь час жінка проводить сидячи або лежачи у ліжку. 115 років — все-таки навіть не сто, коли її запросили — вперше у житті (!) — у ресторан. У лікарні, до речі, Домна Туревич побувала теж тільки один раз. І теж у віці, коли їй перевалило уже за сто…