Протягом свого життя, а зокрема під радянською окупацєю переживав репресії і все це не могло відвернути його від палкої любови, якою він горів до рідного краю і народу. Аналізуючі його твори і діяльність, ми вповністю переконуємося, що кожен рядок праці засвідчує про незламність духу та принципову поставу вченого українця, який немов граніт стояв на стійці правди і за цю правду лютий ворог позбавив його життя.

Роман безупинно намагався піднимати найскладніші і найбільш актуальні питання, якими міг в даному часі допомогти вижити своїм побратимам в умовах винятково складних з початку у польській, а згодом совєтській окупації. Був це велетень і на жаль цей велетень в історичній і правничій науці, як визначний публіцист та громадсько-політичний діяч мало відомий серед нашого сучасного українського загалу.

Є коротка замітка в „Енциклопедії Українознавства”, остатніх роках появилося декілька дослідницьких статей, які кидають світло на цю заслужену постать, все ж таки він заслуговує на далеко ширше обговорення й популярність.

Народився Роман 14 січня 1902 р. в сім’ї кондуктора Львівської залізниці Івана Зубика та Анни з дому Літтман-Калемонович. У сім’ї залізничника було семеро дітей із нез’ясованих причин батько Романа покинув сім’ю, коли хлопцеві виповнилось заледве шість років життя.

Діти, а в тому і Роман працював тяжко фізично, щоб допомагати матері вутримуванні родини. Крім того мрією Романа було за всяку ціну закінчити хоча б середню освіту. Він вчився добре і давав також лекції для дітей з молодших класів, а при тому сам займався систиматично самоосвітою і незалежно від того став членом Пласту і активно включився в суспільну працю у цій молодіжній організації. Був це складний період, на наших землях проходила Перша світова війна. Романові доводилося працювати по різних містах Галичини і Буковини. Коротко він працював у Дорогочині, Перемишлі, навіть побував на Лемківщині у Горлицях та в інших місцевостех, де виконував різні роботи.

На початку 1918 р. Роман приєднався до визвольних змагань українського народу. З початку, як пластун допомагав охороняти об’єкти українських військових частин. А згодом сам як доброволець вступив до Української Галицької Армії (УГА). Воював в обороні Львова перед агресією поляків і цю боротьбу описав: «В часі боїв о Львів в листопаді 1918 р.» а пізніше разом з частинами УГА відійшов за Збруч і до жовтня 1919 р. провадив військову канцелярію “Окремого Залізного Загону”. Цей період він описав у статті “Окремий Залізний Загін”, яка була поміщена у часописі “Літопис Червоної Калини” за 1930 р.- Ч.4.

Після повернення УГА з центральної України у Галичину, він служив в новоповсталому “Окремому Загоні”, яким командував І. Сіяка. Цей загін знаний в нашій історії під назвою “Окремий Залізний Загін”. На жаль в короткому часі, тобто 10 вересня 1919 р. загін був розбитий в бою з більшовиками під містечком Кривцем. Більшість наших воїнів із командиром І.Сіякою потрапили в полон, лише Р. Зубик зберігся, бо в тому часі перебува на лікуванні на тиф.

Підлікувався і повернувся щасливо до Львова, де продовжив навчання у Львівській державній академічній гімназії. В червні 1920 р. йому пощастило завершити середню освіту і продовжував працювати в Пласті, де з лютого 1921 р. перебував у полку “Сірого Лева”. Однак головною мрією Романа було в тому часі завершити вищу освіту. В роках: 1921/1922 та 1924/1925 рр. Роман студіював на правничому факультеті Українського “таємного” університету у Львові, який завершив ступенем доктора права. З 1925/1926 та 1930/1931 рр. навчався на гуманітарному факультеті Львівського університету.

Він вповністю включився у вир громадсько-політичної роботи. Були це часи, коли польський санацічний уряд агресивно перепроваджував польонізацію й пацифікацію серед українського населення, ліквідував україномовні школи на Волині і Галичині, кв’язнював українських патріотів. Досить згадати, що в 1930 р. в наручниках польська поліція ростріляла сотника Юліяна Головінського – визначного українського діяча. Саме тоді Роман працював в освіті і боровся за кожну україномовну школу, яку влада перемінювала на польську. Крім того він приєднався також до тих, які боролися за утворення українського університету. Тоді ж Зубик користувався так серед студенства, як і серед української інтелегенції високим авторитетом. Був це своєрідний лідер для українського студенського і громадського руху. Він був одним із ініціяторів заснування 2 листопада 1928 р. товариства “Академічний Дім” і обрання “Студентського Екзекутиву”, що мали представляти студентство на громадському форумі. Також обрано “Комітет Оборони Академічного Дому”.

Читати повністю ТУТ