Я не полемізую з автором, а хочу лише відновити історичну справедливість для українців і львів’ян-українців, зокрема. Автор змальовує месіанську роль польських королів на українських землях і не наголошує на тій історичній ситуації у ХІV-XVII ст., в яких опинилися українські землі. Наприклад, п.Невінський акцентує увагу на тому, що українські міста, і в тому числі Львів, були дерев’яними і тільки польські королі зробили їх кам’яними, забуваючи при тому підкреслити, що не одна східна орда розбилася під українськими твердинями, а Холму і Кременця не взяли навіть орди Батия та його темника Бурундая.

Наші князі і королі не дуже мали змогу будувати могутні твердині, бо постійно воювали і відбивалися від орд татаро-монголів, захищаючи Європу і в тому числі Польщу. А ще треба було відбиватися від поляків, угрів, німців, литовців, а пізніше і від московитів, що мечем торували собі дорогу в Галичину і на Україну.

Багато місця у статті п.Невінський присвятив оспівуванню величі польського короля Казимира ІІІ Великого. Автор з пієтетом описує його величні дії і велику справедливість. Може так, але не для українців. Всі наведені автором високі чесноти цього короля з «Хроніки Краківської», не стосуються знову ж таки українців. Для них Казимир ІІІ був віроломним і підступним загарбником, палієм, що знищив український Львів.

Але, щоб не бути голослівним, звернімося до історичних документів. Почувши про смерть останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ, під виглядом оборони українців від татаро-монголів у 1340 р., підкреслюючи свої династичні зв’язки з Юрієм ІІ Тройденовичем, Казимир ІІІ раптово вторгся в Галичину і обложив Львів. Рішучий опір завойовникові вчинили монахи Святоюрського монастиря і полягли всі до одного. Зі злості король-християнин спалив і монастир і перший дерев’яний храм Св.Юра.

Довірливі львів’яни, взявши клятву від Казимира ІІІ відкрили ворота Львова. Разом з найманцями-мадярами почалося нестримне пограбування міста. Ось що писав про ці події видатний польський історик, архієпископ і вихователь королівських дітей Я.Длугош: «Він забрав знайдені у замках скарби, які здавна належали руським князям. Золото, срібло, перли, дорогі камені й клейноди, зокрема два золоті хрести, дві корони, оздоблені дорогими каменями і перлами величезної вартості, а також шатро і дуже пишне крісло, оздоблене золотом і коштовними каменями». Нападники спалили місто дотла, але почувши, що під Олеськом боярин Дмитро Дєдько збирає полки, накивали п’ятами із знищеного міста.

Автор статті цитує працю Єжі Яніцького «Нема як Львів», де підкреслюється, що в часі нападу у Львові заледве проживало 14 русинів і це серед вірмен, євреїв, поляків і німців. Цілковита брехня. Це підгрунтя для того, щоб узаконити агресію Казимира ІІІ, підкреслити, що захопив він не українське місто. По-сьогодні польські імперіалісти утверджують цю ідею, так само які ту, що князь Володимир Великий забрав від поляків «їхні» Червенські міста: Перемишль, Белз, Червен та інші.

Чому ж король спалив Львів? Хіба 14 русинів-українців могли вчинити опір чисельній ватазі нападників? Цілковита фальсифікація, але і понині вигідна польським екстремістам.

Хочеться звернутися до п.Невінського і підкреслити, що польська цеглина поклалася на Львівський герб рукою завойовника, який прибув у несприятливий момент в долі галицьких українців, та використав їхню довірливість.

Польський король був ще й віроломним королем. Він поклявся перед русинами, що буде дотримуватися всіх звичаїв та привілеїв, але діяв по-іншому. Він звернувся до папи римського Бенедикта ХІІ, щоб той звільнив його від клятви. Ось цитата з грамоти папи до краківського єпископа: «…Дбаючи про спасіння душі згаданого короля і маючи до тебе особливе довір’я в Бозі, ми доручаємо апостольською грамотою, щоб ти нашою владою звільнив короля від присяги дотримуватися хибного договору…». Як бачимо, вже у ХІV ст. формувалася фальшива «остполітік» у Римі та у Варшаві, зокрема.


>Читати повністю тут