Як правило, такі твердження називають фантастикою чи то, ще гірше, - націоналістичною маячнею. Бо хтось органічно не сприймає українців не те що як велику, а навіть як окрему і самодостатню націю. А хтось, і таких, мабуть, більшість, одразу посилається на академічну історію та заперечує: нічого такого, мовляв, з точки зору науки немає і бути не може.

Втім, як це не дивно, більшість українців одразу вірять або, щонайменше, доволі поблажливо ставляться до протилежних за змістом тез. У те, що українці за своєю сутністю – малороси, що всі монархи у нашій історії були московськими царями, а сама українська мова, хоч як би не доводили історики, що вона була державною ще у середньовічній Литві (Литовській Русі), взагалі утворилася з діалекту великоруської, тобто, штучно.

Фахові історики готові спростувати і такі тези. Бо їх академічна наука базується виключно на достовірних фактах, які у сукупності показують певну хаотичність суспільного розвитку на нашій землі. Але якщо хтось, живучи з українським паспортом у кишені, залишає за Москвою право на повний голос говорити про Малоросію та «русскій мір», то цілком логічно, що будь-який справжній патріот України має повне право розповідати про велич своєї батьківщини, навіть коли її можна підтвердити не тільки чітко встановленими історичними фактами, але й поки що неперевіреними гіпотезами та міфами. Більше того, справжній патріот має вагоміші підстави відходити від академічної науки, бо протягом століть його пращурам просто не дозволяли її розвивати, і це, як не прикро, продовжується і зараз.

Читати далі