Львів’янин відкрив у Мадриді школу вуличного бою. Це не спорт, а спосіб виживання у найжорстокішій вуличній бійці, коли супротивники не задовольняються поставленим синцем, а намагається знищити тебе. Українська жорстокість успішно експортується. Школа Івана Сокчука користується неабиякою популярністю, адже іспанці такого ніколи не бачили.

В Івана Сокчука немає жодного офіційного розряду, або поясу. Він, так би мовити, боєць від бога. Спортом він займається з дитинства. Починав з легкої атлетики, потім були боротьба, бокс, регбі. Пізніше Іван зацікавився східними єдиноборствами, але на той час у СРСР вони були заборонені. З за кордону потрапляли сумнівні посібники. Ентузіасти перефотографовували їх і потай передавали один одному.

Іван розказує, що в той час фанати таємно збирались у погано освітлених львівських підвалах і експериментували відробляючи прийоми один на одному. Двобої-спаринги проводились кожен день. Бились жорстоко, у повну силу, не маючи жодної захисної екіпіровки. Витримував такі тренування не кожен, але ті хто залишався, були багато чого варті.

Пізніше з’явились відеокасети з фільмами за участю Бруса Лі, Чака Норіса, китайських акторів. Їх переглядали по багато разів. „Ви можете не повірити”, - каже Іван, - „але у Львові є люди, які стали справжніми майстрами починаючи вивчати східні єдиноборства по фільмам”.

Почалась Перебудова, розвалився Радянський Союз. Іван сам почав тренувати. Спочатку у парках та скверах, потім у різних спортивних залах. Оскільки школа вуличного бою не попадала ні під яку класифікацію, її не могли долучити ні до одної з існуючих федерацій, та і сам Іван, не маючи спортивних регалій не мав право тренувати. Виходом стало створення громадської організації де дихальна гімнастика була записана до статуту, як один з аспектів діяльності. Відтоді ніхто не міг заборонити членам громадської організації збиратись і займатись справою яка їм подобалась, адже ні один чиновник не міг заперечувати, що під час двобою необхідно дихати. Тренував Іван Сокчук безкоштовно. Скидались хто скільки може, збирали суму якої б вистачило на оплату оренди залу.

На теренах Іспанії

З кожним роком вижити у незалежній Україні ставало все важче. Маленький бізнес, який був в Івана не міг його прогодувати, тож Сокчук відправився на заробітки до Іспанії. Працював у Мадриді на різних роботах, а у вільний час продовжував тренуватись. Тренування в спортивних залах Мадриду коштують дорого, тому Іван, як і колись на Україні, почав тренуватись у парку. Здивовані іспанці зупинялись і з цікавістю дивились на дивного бійця. Згодом з’явились такі, хто приходив регулярно. Помітивши у натовпі знайомі обличчя Іван почав запрошувати постійних глядачів тренуватись разом з ним.

Один з зівак, літній іспанець, попросив Івана, який потроху починав розуміти мову, окремо тренувати його онука. Пізніше він ж запропонував виділити гроші на відкриття власної секції.

Коли секція почала діяти з’явились і проблеми з владою. Для того щоб тренувати треба було належати до якоїсь з зареєстрованих у Іспанії асоціацій єдиноборств, та мати певне спортивне звання. Івану прийшлось піти „навчатись” до одного з залів мадридської школи тейквондо. Зріст Івана 1,84 сантиметри, вага 85 кг. Від пересічної людини він відрізняється тільки напрочуд довгими руками. Іспанський тренер недооцінив нового учня і поплатився за це. У першому ж спарингу львівський боєць вирубав сенпайя на очах в здивованих учнів. Через місяць Івана допустили до атестації, на якій він нокаутував ще трьох екзаменаторів. Прийшовши до тями майстри одноголосно погодились - рівень майстерності українця достатній, щоб тренувати.

Єдине правило – жодних правил

Іван зізнається, що система тренувань по якій він готував наших хлопців іспанцям не підходить. Наприклад у Львові Сокчук завжди ставив людину, яка тільки прийшла до секції з досвідченим бійцем, даючи останньому установку жорстоко побити новачка. Якщо після такого бою новачок приходив на наступне тренування Іван брався його вчити. Іспанцям прийшлося підготувати більш м’яку систему, нарощуючи навантаження поступово.

Головна перевага школи вуличного бою в тому що дозволяється будь які прийоми. Перемогти треба за всяку ціну. Його учні вчать удари в пах і по очам, проводять бої стінка-на-стінку, один проти трьох, двоє проти п’яти. Звісно на тренування Іван вносить певні обмеження. Крім фізичної підготовки Сокчук особливу увагу приділяє психології поєдинку. Вчить вибирати супротивника на якого необхідно напасти у першу чергу. Будь яке планування тренувань відсутнє. Тренування в Сокчука це якась дика помісь прийомів з карате, боротьби, айкідо та боксу. Тільки що бійці відробляли кидки, а через кілька хвилин вчать як захищатись від палиці чи ножа.

„В айкідо майже рік вчать тільки падати, в карате починають з кат та розтяжки. Це для нас дуже довго. Ми не можемо собі позволити тренуватись поетапно, тому що нас б’ють на вулицях кожен день. Ми повинні навчитись робити все відразу”.

Ще Іван Сокчук вважає, що нема вірно чи невірно виконаного удару. Вірно виконаний удар це той який досяг цілі, хай який він буде незграбний, неправильний удар, це той, яких прийшовся в повітря, не наніс шкоди. Це неправильно хоч і було виконано з бездоганною технікою.

Назад на чужину

До Львова Іван повернувся всього на тиждень, для того щоб забрати до Іспанії рідню. На запитання, чи не хоче він повернутись до дому назавжди, відповів: „Мені тут нема чого робити. Вести бізнес по-чесному в нашій державі не можна. Вона просто не дає це робити. Тренувати? Наш спорт нікому не потрібний. Спортивні зали знищили, розтринькали. Знов іти в підвали та тренувати у парках? Після моїх тренувань людина не може піти ні на один відомий вид єдиноборств, вона почуває себе невпевнено, бо їй постійно нав’язують якісь обмеження. Навіть у боях без правил існують обмеження, це зрозуміло, бо як би не було, це теж спорт. Я ж не готую спортсменів, я намагаюсь навчити як вижити”.

Перед тим як попрощатись Іван зізнався, що ні один з іспанців, які тренуються в нього у Мадриді не вартий найгіршого з його учнів у Львові. Вони занадто ситі та м’які.

Схоже, що він продовжує сумувати за Україною. Можливо Сенсею-Івану набридне тренувати розпещених іспанців і він ще повернеться до Львова. Будемо чекати.


Атакуй першим! (відео, 4 Мб)