НЛО як прояв ельфізму: іншопланетяни – це не космічні мандрівники, а люди з вищого простору буття (3)
«Ті, хто перебуває в гуні благості, поступово піднімаються на вищі планети; ті, хто в гуні пристрасті, живуть на земних планетах; а ті, хто перебуває в гуні неуцтва, опускаються у пекельні світи».
(Бгаґавад-Ґіта, Глава 14, вірш 18).
Коли хтось чує слово «іншопланетянин» або «інопланетянин», то уява одразу малює образ істот, які подорожують між зорями в космосі у пошуках... До речі, у пошуках чого вони подорожують? Пригод, ресурсів, знайомств? Однак вчені чудово знають, і цю тему ми частково розглянули в першій статті циклу – космічні подорожі потребують вирішення ряду надскладних завдань, які на даному етапі розвитку принаймі для людства – недосяжні.
Якщо так, має бути інше пояснення терміну «іншопланетянин». Раціональне і осмислене, яке відповідає практичному розумінню. І дотично пояснює феномен НЛО.
Do góry1. Євангеліє та Бгаґавад-Ґіта про плани буття
«Іншопланетянин» – це буквально той, хто з’явився з іншого плану буття. Не прибулець з далекої галактики, а наш співмешканець, який досяг вищого рівня розвитку. Оскільки з терміном «іншопланетянин» часто пов’язують фантастичні технології, які неможливо пояснити наявними у людей знаннями в галузі фізики, аеродинаміки та інших наук, стає очевидним, що за цим стоять люди зі значно вищим рівнем свідомості, які відновили зв’язок із власним внутрішнім богом, який є частинкою колективної особистості Творця Всесвіту, і відкрили для себе джерело невичерпної енергії, творчості та натхнення.
Наш світ (фізична реальність, що нас оточує) дуже спрощено, для кращого образного розуміння, можна уявити будинок, що має чотири поверхи. Або як простір життя мандрівника, на шляху якого відбуваються певні події. Перебуваючи в любому із планів, людина живе відповідним чином:
Рівень 1 – Простір страждань
Рівень 2 – Простір боротьби
Рівень 3 – Простір Волі
Рівень 4 – Царство боже (Простір чудес)
Перебувати у відповідному просторі (плані) буття людині допомагає в першу чергу рівень її свідомості, який впливає на загальний внутрішній стан та формує світогляд. Для руху вверх потрібно розпалити в собі внутрішнє світло, ключовою складовою частиною якого є любов. Коли ця іскра розгорається, людина повинна підтримувати її. Це схоже на повітряну кулю, яка рухається вгору поки горить вогонь.
Рух між поверхами буття чи зупинками на стежині саморозвитку можна порівняти із рухом різними прикладними конструкціями: чим вищий план буття, тем легше рухатися. Ось як ми це можемо уявити:
У Просторі страждань рух вверх відбувається наче по драбині. Треба прикладати власні зусилля, щоб піднятися на кожен новий щабель і постійно балансувати, щоб не впасти вниз.
У Просторі боротьби – підніматися дещо легше, це як рух по сходах. Тут потрібно також тратити багато енергії, штовхатися, якщо навкруги багато людей, але просування вверх значно приємніше та плавніше.
Простір волі – по ескалатору чи навіть ліфті. Тут можна значно швидше долати відстані і трати менші зусилля.
Царство боже – однак найкомфортніше і найцікавіше на четвертому рівні. Коли людина відкриває доступ до свого внутрішнього сонця, у неї починають проявлятися божественні можливості. Рух вгору у Царстві божому – це як осягнення вміння левітації. Ти можеш долати будь-які відстані за короткий проміжок часу. Для когось це виглядатиме фантастикою, але Ісус Хрестос показав що все це реально: «І коли відпустив народ, пішов на гору молитись на самоті. Як звечоріло, Він був там сам один. Учні ж Його зійшли до моря і, ввійшовши на корабель, попливли на той бік моря, до Капернаума. Корабель уже був серед моря, і його кидали хвилі. Вже була четверта сторожа ночі, а пропливли всього яких двадцять п’ять чи тридцять стадій, бо дув сильний супротивний вітер. Коли ж побачив Ісус, як вони втомилися, веслуючи, пішов до них по морю. Бачать учні – Ісус іде до них по морю й наближається до корабля. Побачивши це, вони були вражені. То привид! – вигукнули. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: Сміливіше – це Я. Тоді Петро озвавсь до Нього й каже: Господи, коли це Ти, вели мені прийти по воді до Тебе! Іди! – сказав Ісус. І вийшов Петро з корабля, почав іти по воді і прийшов до Ісуса...».
У Євангелії простір більшості людей називається терміном «світ». Тоді як площина буття тих, хто встановив зв’язок із своїм внутрішнім богом – Царством божим.
Знання про плани буття були відомі ще кілька тисячоліть тому. Зокрема у Бгаґавад-Ґіті вони називаються планетами (площинами). Цитату з неї ми навели в епіграфі. Цілком очевидно, що концепція про плани буття була перевірена на практиці, а стиль життя тих, хто знав про правильну світобудову, організовувався з розрахунку на постійний рух вгору, що забезпечувало фундаментальне здоров’я, ясне мислення, достатні часові ресурси та інші блага. Детальніше про це читаємо в статті: Здоров’я людини і простори буття – традиційні уявлення і сучасний досвід.
Do góry2. Метафоричний колаж, який дозволить подивитися на простори буття під різними кутами
Метафора будинку або стежка мандрівника – цілком зрозумілі образні аналогії. Але у світовій філософії, психології та культурі є ще кілька дуже точних і живих аналогій.
1. Метафора Комп'ютерної Гри (Жанр і роль Гравця)
Світ – це одна й та сама гра (матриця), але залежно від рівня свідомості людина грає в абсолютно різні жанри:
Простір Страждань – жанр Horror (Горрор / Виживання): Гравець грає за безпорадного персонажа без зброї. Навколо темрява, монстри (обставини, інші люди) постійно наздоганяють, ресурси обмежені, а головне завдання — просто втекти або заховатися під ліжко. Повна паніка й відсутність контролю.
Простір Боротьби — жанр Action / Shooter (Бойовик): Персонаж знаходить зброю і починає відстоювати право на існування, долаючи ворогів. Навколо все ще небезпечно, але з'являється азарт і сила. Людина постійно штурмує бази, б'ється з «босами», відвойовує територію. Це виснажлива війна, де кожен крок дається через стрілянину й піт.
Простір волі — жанр RPG / Quest (Пригоди / Стратегія): Гравець розуміє, що вороги – це просто NPC (неігрові персонажі), які дають досвід, а проблеми – це захоплюючі квести. Замість тупої стрілянини людина починає досліджувати карту, шукати нестандартні рішення, прокачувати навички й насолоджуватися сюжетом. Гра стає цікавою.
Царство боже – режим Sandbox / God Mode (Режим Творця): Гравець виходить у режим розробника або пісочниці, де закони гри все ще діють, але він може створювати власні правила, будувати світи, міняти ландшафт або просто спостерігати за процесом, не залучаючись емоційно у віртуальну смерть персонажа.
2. Метафора Океану (Відносини з водою)
Цю аналогію часто використовують східні майстри, описуючи взаємодію людини зі стихією життя (океаном карми й обставин):
Простір Страждань – Людина, яка тоне: Вона не вміє плавати, вода заливає легені, кожна хвиля сприймається як смертельна загроза. Людина хаотично борсається, кричить і йде на дно під вагою власних страхів.
Простір Боротьби – Пловець проти течії: Людина навчилася триматися на воді, вона сильна й амбітна. Але вона намагається плисти проти шторму або переплисти океан навпростець. Вона б'є руками по воді, бореться з хвилями, витрачає колосальну кількість енергії і зрештою виснажується, хоча й може проплисти далеку дистанцію.
Простір волі – Серфінгіст: Він не бореться з океаном і не боїться його. Він вивчає рух хвиль, встає на дошку і використовує енергію самого океану, щоб ковзати по воді. Навіть величезна хвиля (криза) для нього – це не катастрофа, а шанс відчути драйв і показати майстерність.
Царство боже – Капітан великого корабля (або сам Океан): Людина перебуває на такій глибині й на такому рівні усвідомлення, де шторми на поверхні її взагалі не зачіпають. Вона або керує процесом з містка лайнера, знаючи куди йде, або відчуває себе самою водою, яка однаково приймає і штиль, і бурю.
3. Метафора Театру або Кінематографа
Ця метафора ідеально відображає концепцію «відсторонення» свідомості:
Простір Страждань – Персона в масовці (актор, якого б'ють у кадрі): Людина повністю ототожнена зі своєю маленькою нещасною роллю. Вона не знає сценарію, їй боляче і здається, що режисер її ненавидить.
Простір Боротьби – Головний герой драми чи бойовика: Актор грає на межі можливостей, кричить, плаче, долає перешкоди. Він у центрі сюжету, він вірить у кожну репліку, але він усе ще раб сценарію та емоцій.
Простір волі – Режисер на знімальному майданчику: Він бачить картину цілісно. Якщо актор забув роль або впали декорації (криза в житті), режисер не плаче – він каже: «Стоп, знято! Перероблюємо сцену, додамо сюди більше іронії». Для нього зйомки фільму – це творчий процес.
Царство боже – Глядач у залі (або Продюсер): Людина сидить у тиші й спостерігає за грою світла й тіні на екрані. Вона може плакати чи сміятися разом із героями, але всередині вона абсолютно вільна, бо знає: фільм закінчиться, у залі увімкнуть світло, а екран залишиться чистим і неушкодженим.
4. Метафора Автомобільної Траси (Рівень водіння)
Ближча до сучасного ритму життя аналогія, яка показує, як змінюється сприйняття дороги:
Простір Страждань – Пішохід під зливою на швидкісній трасі: Навколо темно, машини летять, засліплюють фарами, обливають брудом. Повний страх, незахищеність і відчуття, що тебе зараз зб'ють.
Простір Боротьби – Гонщик у заторах або на ралі: Людина сидить за кермом, але вона в постійному стресі. Вона підрізає інших, тисне на клаксон, злиться на затори, бореться за кожний метр дороги. Мета – доїхати першим за будь-яку ціну, але ціна – спалені нерви.
Простір волі – Мандрівник на кабріолеті (Road Trip): Дорога стає подорожжю. Людина вмикає гарну музику, затори її не дратують, бо вона може звернути на мальовничу об'їздну дорогу. Сама поїздка, краєвиди за вікном і випадкові попутники приносять радість.
Царство боже – Пасажир бізнес-класу безпілотного авто або пілот гвинтокрила: Людина повністю довіряє Навігатору (Всесвіту/Богу) або сама вибирає маршрут руху в повітрі, де апріорі нема заторів. Вона розслаблена, займається своїми справами, або насолоджується пейзажами, бачачи все згори – для неї більше нема обмежень швидкісного режиму і дорожніх воєн.
5. Метафора Музичного Інструменту (Відносини зі звуком)
Уявіть, що життя – це фортепіанне полотно, а людина — виконавець.
Простір Страждань – Фальшивий хаос (Какофонія): Людина не знає нот і не вміє грати. Вона хаотично б'є руками по клавішах, інструмент видає жахливі, ріжучі вухо звуки. Людині здається, що саме піаніно зіпсоване і світ навколо – це суцільний неприємний шум.
Простір Боротьби – Сувора муштра (Гами): Людина вчить правила, але грає виключно механічно, через силу та напругу. Вона зазубрює складні пасажі, боїться зробити помилку, її пальці зведені судомою від старання. Музика є, але в ній немає душі – лише важка праця і спроба довести собі та вчителю, що «я можу».
Простір волі – Джазова імпровізація: Людина вже досконало володіє інструментом і починає грати з ним. Вона ловить кураж. Якщо вона випадково бере «не ту» ноту, вона не лякається, а обігрує її так, що це стає унікальною фішкою мелодії. Життя перетворюється на легкий, живий та захоплюючий музичний діалог.
Царство боже – Стан Музики (Абсолютний слух / Композитор): Людина більше не думає про техніку, пальці чи клавіші. Вона сама стає цією музикою. Це стан, коли не ти граєш на інструменті, а через тебе грає щось вище. Відбувається акт творення. Навколо панує глибока гармонія, де навіть тиша між нотами має сакральний сенс.
6. Метафора Лабіринту (Погляд на перешкоди)
Життя часто порівнюють із лабіринтом, що має високі стіни, де за кожним поворотом чекає невідомість.
Простір Страждань – Паніка в глухому куті: Людина блукає в темряві, постійно натикається на стіни, ранить руки. Кожен глухий кут викликає сльози та відчай. Їй здається, що вона замкнена тут навічно і виходу немає.
Простір Боротьби – Штурм стін: Людина сповнена рішучості. Замість того, щоб шукати прохід, вона намагається пробити стіни головою або голими руками. Вона б'ється з камінням, виснажується, отримує синці, кричить на лабіринт, сприймаючи його як особистого ворога, якого треба перемогти.
Простір волі – Спортивне орієнтування (Квест): Людина дістає карту (знання, досвід) або починає малювати її сама. Лабіринт стає цікавою головоломкою. Глухий кут тепер – це не трагедія, а просто знак: «окей, сюди йти не треба, розвертаємось і шукаємо інший шлях». З'являється азарт дослідника.
Царство боже – Погляд Птаха (Левітація): Свідомість людини піднімається над лабіринтом. Вона бачить усі стіни, всі тупики та правильний вихід одночасно. Для неї більше немає заплутаності – вона просто знає загальну картину і вільно обирає свій шлях, або взагалі летить над обмеженнями.
7. Метафора Мови та Спілкування
Як ми розмовляємо з реальністю і як вона відповідає нам?
Простір Страждань – Німа ізоляція або Тваринний крик: Людина не розуміє мови світу (законів причини й наслідку). Коли з нею щось трапляється, вона лише кричить від болю або замикається в собі. Світ здається їй глухонімим і жорстоким.
Простір Боротьби – Вічна суперечка (Прокурор): Людина говорить зі світом мовою вимог, претензій та ультиматумів. Вона постійно з кимось дискутує, щось доводить, звинувачує і намагається переконати реальність, що та «не права». Це виснажливий судовий процес, де немає переможців.
Простір Волі – Захоплюючий Діалог: Людина починає чути відповіді Всесвіту через події, людей та знаки. Вона запитує: «А що буде, якщо я зроблю так?», і світ миттєво підкидає їй цікаву відповідь чи нову можливість. Розмова стає дотепною, живою та взаємовигідною.
Царство боже – Мовчазне розуміння (Телепатія / Тиша): Слова більше не потрібні. Людина перебуває в такому глибокому резонансі з буттям, що її намір реалізується ще до того, як вона встигає сформулювати думку. Це простір повної тиші розуму, де все зрозуміло без слів.
8. Метафора Погоди та Одягу
Дуже життєва аналогія про те, як ми реагуємо на зовнішні зміни (економічні кризи, життєві шторми).
Простір Страждань – Гола людина в заметіль: Будь-яка зміна погоди (проблема) для неї смертельна. Людина замерзає, проклинає сніг, плаче від холоду і почувається абсолютно незахищеною перед стихією.
Простір Боротьби – Протигаз і важкі обладунки: Людина чекає на катастрофу. Вона заковує себе в броню (захисти, контракти, жорсткий контроль), іде крізь вітер і, задихаючись, бореться з кожним поривом. Їй важко, спекотно, обладунки тиснуть, але вона пишається тим, що «долає стихію».
Простір волі – Одяг по сезону (Яскраві дощовики та лижі): Людина розуміє: «немає поганої погоди, є поганий одяг». Якщо пішов дощ – вона вдягає красиві гумові чоботи й іде міряти калюжі. Якщо випав сніг – вона дістає лижі та радіє зимі. Вона адаптується і отримує задоволення від будь-яких умов.
Царство боже – біокостюм із клімат-контролем всередині: Людина має настільки потужне внутрішнє сонце (мир і спокій), що зовнішня погода взагалі не змінює її внутрішню температуру. Навколо може бути ураган чи мороз, але всередині неї завжди тепло, тихо і цвітуть сади. Вона сама стає джерелом погоди для тих, хто поруч.
9. Метафора Відносин із Їжею (Кулінарне буття)
Уявимо життя як величезну кухню або ресторан із безмежним меню, де кожен рівень свідомості визначає наш раціон і роль.
Простір Страждань – Отруєння гнилими відходами: Людина харчується найгіршим ментальним та емоційним «фастфудом» (плітками, новинами про катастрофи, образами). Вона постійно відчуває нудоту від життя, печію та важкість, але продовжує споживати цей деструктив, бо впевнена, що іншої їжі в цьому світі просто нема.
Простір Боротьби – Жорстка дієта та вирощування всього власноруч: Людина постійно напружена. Вона рахує кожну калорію, бореться зі своїм апетитом, важко працює на городі з ранку до ночі, щоб прогодувати себе. Навіть процес споживання їжі для неї – це не насолода, а суворий паливний менеджмент для підтримання сил у щоденній битві.
Простір Волі – Шеф-кухар / Гурман-експериментатор: Кухня життя стає творчою лабораторією. Людина куштує екзотичні страви, змішує непоєднувані інгредієнти (перетворює життєві кризи на пікантні спеції), насолоджується кожним шматочком досвіду і з радістю пригощає інших своїми фірмовими відкриттями.
Царство боже – Праноїдіння (Насичення самою присутністю): Стан, коли людина настільки наповнена зсередини, що її егоцентризм більше не голодний. Вона не залежить від зовнішніх джерел задоволення. Вона смакує саму суть буття, перебуваючи за столом життя у стані абсолютної ситості та вдячності.
10. Метафора Соціальних Мереж (Рівень користувача)
Уявіть, що весь наш світ – це глобальна цифрова платформа.
Простір Страждань – Жертва хейту та кібербулінгу: Людина постійно читає коментарі, де її критикують, або сама потрапляє в токсичні цифрові війни. Вона безпорадна перед алгоритмами стрічки, які підсовують їй лише негатив. Її аккаунт постійно «зламують» обставини, а вона лише плаче біля монітора.
Простір Боротьби – Диванний воїн / Блогер накруток: Людина запекло б'ється за кожен лайк та підписника. Вона пише гнівні пости, когось викриває, постійно сперечається в коментарях, намагаючись довести свою експертність чи правоту. Це виснажлива гонитва за цифровим статусом, яка забирає весь екранний час життя.
Простір Волі – Творець вірусного контенту (Креатор): Людина просто бавиться з алгоритмами. Вона запускає цікаві челенджі, знімає естетичні відео, досліджує тренди. Навіть якщо якийсь пост «не залетів», вона не сумує, а сприймає це як аналітику для наступного крутого квесту. Мережа для неї – простір фану та самовираження.
Царство боже – Власник платформи (або Digital Detox): Людина або сама володіє кодом цієї мережі (розуміє, як думки створюють реальність, і легко налаштовує алгоритми під себе), або має таку внутрішню свободу, що може в будь-який момент закрити ноутбук – і її реальність від цього не зникне. Вона вільна від потреби в оцінках.
11. Метафора Споруди (Освітлення та Огляд)
Повернемося до архітектури, але подивимося не на поверхи, а на вікна та джерела світла.
Простір Страждань – Сліпий карцер: Людина замкнена в кімнаті без вікон. Навколо суцільна темрява. Вона постійно перечіпається об кути, б'ється об стіни, і їй здається, що весь світ – це ця тісна, темна заперта коробка, де немає повітря.
Простір Боротьби – Кімната зі свічкою, що гасне на вітрі: З'являється слабке світло свідомості. Людина бачить простір навколо себе, але вікна відчинені, і протяг (проблеми) постійно загрожує загасити вогонь. Людина змушена затуляти свічку тілом, боротися з вітром, перебуваючи в постійній напрузі, щоб не залишитися знову в темряві.
Простір Волі – Калейдоскопічна вежа: Кімната з величезними вітражними вікнами. Будь-яке сонячне світло (подія) розпадається на тисячі яскравих кольорових бліків. Людина з цікавістю спостерігає, як змінюються кольори залежно від часу доби, і розглядає світ навколо як мозаїку, де кожна деталь на своєму місці.
Царство боже – Скляний купол на вершині гори: Стін більше нема – є чисте, прозоре, панорамне скло на 360 градусів. Світло пронизує людину наскрізь. Вона бачить і сонце, і хмари, і грози десь далеко внизу, але сама перебуває в абсолютній безпеці, спокої та чистоті, залишаючись частиною цього безмежного неба.
12. Метафора Подорожі через Джунглі
Світ – це дика, первісна природа, де кожен вибирає свій спосіб пересування.
Простір Страждань – Здобич: Людина продирається крізь чагарники босоніж. Її кусають комахи, дряпають гілки, а за кожним кущем їй ввижається хижак. Вона плаче від безсилля і чекає, що джунглі ось-ось її поглинуть.
Простір Боротьби – Мисливець із мачете: Людина затято прорубує собі шлях крізь ліани. Вона покрита потом і брудом, бореться з кожним метром лісу, полює на дичину і постійно готова відбивати напад. Вона сильна, але джунглі для неї – це ворожа територія, яку треба підкорити.
Простір Волі – Натураліст / Фотограф National Geographic: Людина одягнена в зручне екіпірування, у неї в руках камера. Вона з захватом розглядає рідкісні рослини, фіксує поведінку тварин, радіє екзотичним птахам. Джунглі для неї – не ворог і не поле бою, а неймовірний, живий світ, повний таємниць і краси.
Царство боже – Мольфар / Корінний житель лісу: Людина не бореться з джунглями і не фотографує їх – вона є їхньою частиною. Тварини її не чіпають, бо відчувають вібрації добра. Вона знає кожну стежку, кожну цілющу траву. Ліс повністю дбає про неї, забезпечуючи всім необхідним, бо між ними панує абсолютна довіра і єдність.
Do góry3. Фентезійний образ ельфів – зашифровані спогади людства про реальний духовний феномен
«Ви світло світу»
Ісус Хрестос
1. Етимологія слова «ельф»
Слово «ельф» має глибоке коріння і сягає часів праіндоєвропейської мови. Його мовна історія – це шлях від позначення білого кольору до назви міфічної істоти.
Ось як виглядає етимологічний ланцюжок цього слова:
Праіндоєвропейський корінь (від 5 000 років тому). Усе почалося з праіндоєвропейського кореня *albh-, що означав «білий» або «блискучий». З цього ж кореня в інших мовних гілках виникли такі слова, як латинське albus («білий», звідси альбом, альбінос) та, ймовірно, назва Альпи (білі, засніжені гори).
Прагерманська мова. У прагерманській мові цей корінь трансформувався у слово *albiz, яке вже отримало значення міфічного створіння. Первісна логіка найменування, скоріш за все, була пов'язана зі світлом: ельфи мислилися як «сяючі» або «білі» духи природи.
Давньогерманські мови та міфологія. З прагерманської форми слово розійшлося по різних давніх германських мовах:
Давньоісландська (скандинавська): álfr. У скандинавській міфології альви (álfar) ділилися на світлих (жили в Альвгеймі й були прекрасними, як сонце) та темних (цвергів, що жили під землею).
Давньоанглійська: ælf (у множині ylfe). В англосаксонському фольклорі вони спочатку були могутніми надприродними істотами, які могли як допомагати, так і шкодити людям (наприклад, викликати хвороби за допомогою «стріл ельфів»).
2. Шлях до української мови
Сучасне українське слово «ельф» є відносно пізнім запозиченням. Воно прийшло до нас через західноєвропейські мови (найімовірніше, через німецьку Elf або англійську elf) у період романтизму (XVIII–XIX століття), коли в літературі відродився інтерес до середньовічного фольклору та казок.
У XX столітті завдяки професору та лінгвісту Дж. Р. Р. Толкіну, який спирався саме на давньоскандинавські й давньоанглійські корені, образ ельфів остаточно закріпився у світовій культурі як величних, мудрих та прекрасних істот, повернувшись до свого первісного значення «сяючих».
3. Як пов'язані слова «ельф» та «лебідь»
Зв’язок між словами «ельф» та «лебідь» дивовижний, адже вони є далекими мовними «родичами». Обидва слова виросли з одного й того самого праіндоєвропейського кореня. Ось як працює ця лінгвістична спорідненість: спільний корінь — «білий».
Як ми вже розбирали, в основі слова «ельф» лежить праіндоєвропейський корінь *albh-, що означає «білий» або «сяючий». Коли стародавні люди шукали назву для величного птаха з засліплююче білим пір'ям, вони використали той самий корінь.
Два шляхи одного кореня:
Германський шлях (ельф): У прагерманській мові корінь *albh- перетворився на *albiz. Тут акцент змістився на «сяйво» або «білизну» надприродних істот – так з'явилися антропоморфні духи природи (скандинавські álfar, англійські ælf), яких ми знаємо як ельфів.
Германський та латинський шлях (лебідь): Для назви птаха цей корінь за закономірностями мовного розвитку трансформувався в інших напрямках:
У прагерманській мові виникло слово *albiz / *elbitz, що означало «лебідь». Від нього походять сучасне німецьке слово Schwan (через інший корінь), але у давньоанглійській це було elfetu, а в сучасній ісландській мові лебідь досі називається álft.
Латинська мова запозичила або розвинула цей корінь у слово albus (білий). З латини воно потрапило в інші європейські мови, зокрема в німецьку як Elbe або Elbschwan.
В українську мову слово «лебідь» прийшло через праслов'янську форму *olbedь / *elbedь. Більшість лінгвістів сходяться на думці, що слов'яни свого часу запозичили це слово з давньогерманських мов (саме від тієї форми, що означала «білий птах»). З часом звук «е» на початку слова перейшов в «о», а потім розвинувся в «ле-» (через так зване повноголосся та звукові зміни в слов'янських мовах).
Підсумок
Ельф – це буквально «сяюча/біла істота».
Лебідь – це буквально «білий птах».
Тож, коли ми бачимо білого лебедя, що ковзає водою, або читаємо про прекрасних світлих ельфів у фентезі, ми, самі того не знаючи, двічі використовуємо один і той самий прадавній образ абсолютної білизни.
Можна сказати що лебідь – це анімалістичний символ образу ельфів.
4. Справжнє походження міфу про ельфів
Сучасні фентезійні образи часто є просто зашифрованим спогадом людства про реальний духовний феномен.
Коли ми називаємо світлосяйну людину ельфом, ми виходимо на дивовижні паралелі з реальним станом вищої свідомості. Якщо повернутися до давніх джерел (наприклад, до скандинавської та кельтської міфології), то ельфи, або альви, не були чоловічками з гострими вухами. Це були божественні, світлосяйні істоти, які жили в паралельному вимірі (Альвгеймі) – просторі чистого світла та краси. Вони володіли магією, яка насправді є просто глибоким знанням законів Всесвіту. Тому, коли людина розвиває свою свідомість до Царства божого, вона буквально повертається до початкового стану «альва» – світлої істоти.
5. Ельфійські якості у реальних людей
Давайте подивимося, які класичні «ельфійські» риси проявляються в людях, які відкрили своє внутрішнє Сонце:
Позачасовість (Вічна молодість): У фентезі ельфи безсмертні або живуть тисячоліттями. У реальному житті світлосяйні люди виходять із психологічного часу. Вони не тримаються за минуле і не бояться майбутнього, вони живуть у Вічному Тепер. Через відсутність стресу, страждань і боротьби їхні клітини старіють значно повільніше – вони виглядають свіжими, легкими та молодими поза своїм паспортним віком. Процеси старіння в їхньому організмі повністю компенсовуються процесам відновлення. Тому вони зазвичай мають вигляд людей, вік яких знаходиться у проміжку між 20 і 30 роками. Хоча, за бажанням, вони можуть змінювати свій вигляд, маскуючись для вирішення певних завдань.
Гармонія з Природою: Ельфи розуміють мову дерев, тварин та стихій. Світлосяйна людина відчуває єдність із усім живим. Вона бачить красу там, де інші пройдуть повз. Природа відповідає їй взаємністю – тварини та діти (які мають чисте сприйняття) підсвідомо тягнуться до таких ельфів, бо відчувають безпеку та світло їхньої аури.
«Магічний» вплив на простір: Світлосяйні люди змінюють реальність без грубої сили. Їм не потрібно кричати чи боротися. Однією своєю присутністю в кімнаті вони здатні втихомирити конфлікт, зцілити чийсь смуток або надихнути. Для людини з Простору Боротьби це виглядає як чиста магія, але для ельфа – це просто природне випромінювання його енергетики.
Естетика та Витонченість: Ельфи асоціюються з високою культурою, поезією, музикою та витонченою архітектурою. Людина з високою свідомістю природно прагне оточувати себе чистотою, красою та гармонією – у думках, словах, побуті та творчості.
6. Який секрет знав Дж. Р. Р. Толкін?
Творець сучасного образу ельфів, професор Джон Рональд Руел Толкін, був не просто письменником, а глибоким філологом та знавцем міфів. Його ельфи (особливо вищі ельфи – Калаквенді) описуються як істоти, в чиїх очах живе світло Двох Дерев Валінору. Вони несли це світло в темний світ Середзем'я.
Ельфи – це чудова, сучасна і дуже точна мова для опису еволюції людського духу. Коли людина обирає шлях світла, вона справді знімає з себе грубу «соціальну шкіру» борця чи жертви і виявляє свою істинну, ельфійську, сонячну природу.
Коли ми поєднуємо образи ельфів та божественних людей, ми виходимо на дивовижну архетипову істину: людство ніколи не вважало себе суто біологічним видом. У нашій колективній пам'яті завжди жила впевненість, що людина – це «іскра Божа», яка тимчасово забула свою світлоносну природу.
Do góryРухатись шляхом палінгенезії! Пізнавати аспекти ельфійського світу!