Була це незвичайна людина наділена сильним характером, талантом, як учений здобув високу освіту, виконував обов’язки професора історії, був блискучим організатором української науки, провідним політичним діячем, головою Центральної Ради (1917-1918), академіком, талановитим публіцистом. За своє життя Михайло Грушевський здійснив великі наукові дослідження, оперті на родимих і зарубіжних архівах. Поряд з історією він охоплював літературу, соціологію, етнографію, майже всі допоміжні історичні дисципліни. Він дослідів опублікував більше двох тисяч наукових і науково-популярних праць, публіцистичних статей.

М. Грушевський зробив вагомий внесок у вивчення багатьох проблем різних періодів історії України та історичних взаємин з нашими сусідами. Його велична, вагома і унікальна робота, це багатотомна "Історія України Руси" (1898-1956), праці "Історія українського народу" (1904), "Київська Русь" (1911), "Ілюстрована історія України" (І911), "Історія української козаччини" (І9І5-І9І4), "Середні віки Європи" (1919), "Початки громадянства" (1921), "З історії релігійної думки на Україні" (1925) та багато-багато інших.

Науково-педагогічна й публіцистична спадщина М. Грушевського не обмежується його капітальними працями, трактатами, статтями, численними курсами лекцій, які він читав з університетських кафедр. Дбаючи про поширення історичних знань, учений поряд з уже згадуваним вузівським підручником "Ілюстрована історія України", написав ще й дві книжки для школярів. Перша з них - "Про старі часи на Україні. Коротка історія України" - відразу витримала кілька видань і дійшла до нас у вигляді бібліографічного раритету. Друга - "Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх" - побачила світ 1920 році та видав інші цінні публікації.

Народився Михайло Грушевський в сім’ї гімназійного вчителя Сергія, згодом виростав на Кавказі, однак Сестринівка стала його духовною батьківщиною. Там народилася й виросла його мати Глафіра Захарівна і 17-річною дівчиною вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського (1833-1901), який був автором декількох робіт з етнографії. Дід по матері Михайла був місцевим священиком - Захарій Опоков. Молоді роки майбутнього вченого пройшли в затишку родинного життя на Холмщині і в централїній Україні. Навчався він у Тифлійській гімназії і вже тоді юнаком виявив великі зацікавлення до історії, літератури і етнографії, читав твори П. Куліша, М. Костомасрова, М. Максимовуча, А. Скальковського та ін.

В ранніх роках свого життя Михайло написав кілька оповідань. В 1886 р. Михайло вступає на навчання до Київського університету св. Володимира, який успішно закінчує в 1890 році, де здобув званням магістра. В університеті Михайло Грушевський студіював під керівництвом Володимира Антоновича. Уже на третьому курсі Грушевський написав досконалу наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 р. було удостоєно золотою медалю». За рекомендацією проф. В. Антоновича Михайло переїздить до Львова, де очолив кафедру «всесвітньої історії» На цій кафедрі М. Грушевсьлий працював 19 років. Нелегкі були ці роки праці вченого. Він мав змогу переконався, що поляки нічим не кращі за росіян. Вони особливо в освіті намагалися витискати з університету українську студенську молодь, або хотіли її полонізувати.

Незважаючи на те, що Грушевсїкий проводив ідею рівноправності між українцями і поляками, все таки польська сторона створювала штучні конфлікти і непорозуміння. Однак в тих умовах йому вдається протягом 1897-1898 роках видати перший том "Історії". Цю книгу для поширення так в Росії як і у Польщі одразу відхилили, попросту вона замовчувалась. Але Грушевський далі вів розпочату справу і написав протягом 1898 року другий том, а протягом 1900 року - третій. Він планував укласти "Історію України" з 5-6 томів, пізніше - з 7-8, але коли написав історію ХV-ХVІІ століть тільки з двох томів, то переконався, що для того, щоб довести історію до XIX століття, планових обсягів не вистачить.

Останній, десятий том "Історії України", вийшов у світ 1936 року, уже після смерті автора. З 1906 році в Києві починає виходити перенесений сюди "Літературно-науковий вісник". Влітку 1906 року Грушевський брав участь у засіданні Державної думи в Петербурзі, у роботі української фракції українського клубу і редакції заснованого тоді "Украинского вестника". В 1907 році, в Києві Грушевського обрано головою Українського товариства. В той час виходить популярна історія України під назвою "Про старі часи на Україні".

В ті роки Грушевський підготував і випустив ілюстроване видання "Історії України", окремі частини видані в перекладі російською мовою. Працюючи в нелегких умовах професором університету М. Грушевський свою науково-педагогічну роботу досконало поєднував з громадсько-освітною діяльністю на терені Львова. Він став директором Іст.-Філос. Секції, незабаром зорганізував і став головою Наук. Тов. ім. Т. Шевченка (НТШ). При вагомій співпраці з Іваном Франком, ця установа в коротці досягла найвищі наукові показники. Йому вдається в тому періоді видати понад 100 томів «Записок наукового товариства», а також редагував «Літературно-науковуй Вісник» у яких поміщено низку розвідок та наукових статей з історії України-Русі. Крім того редагував журнал «Україна» в Києві. В 1899 році він став одним із ініціаторів і засновників Української національно-демократичної партії в Галичині і Товариства Українських Поступовців у Києві. Одночасно Грушевський створив наукову школу істориків України, яка мала вагоме значення, за описами С. Томашівського, О. Терлецького, М. Кордуба, І. Крип’якевича, І. Кревецький, В. Заруби та ін.

Читати повністю ТУТ