Нинішня війна – це гра у хованки. Уявлення про війну з окопами, бліндажами та рухом великих колон застаріло

Нинішня війна – це гра у хованки. Обидві сторони мають силу-силенну артилерії, яка здатна знищити противника за десятки кілометрів. У повітрі літають рої дронів, чиї очі вдень і вночі направлені на земну поверхню. І якщо вони помічають щось цікаве – воно негайно стає ціллю, його, залежно від пріоритетності, ставлять у чергу на знищення артилерією, пише він у своїй статті на LB.ua.

Тому єдиний дієвий спосіб якось спробувати вижити – це сховатися. Або хоча б якось довести дронам свою непріоритетність і загубитися в черзі до смерті. Взагалі, ця черга – унікальна річ. Не якийсь бог, а простий капітан артилерії думає, коли йому пообідати, а коли знищити будинок, у якому живуть кілька солдатів противника. Кілька звичайних людей (коригувальник, артилеристи) вирішують, скільки житимуть їхні вороги залежно від погоди, наявності боєприпасів, а то й взагалі від власної втоми.

Люди, котрі стали цілями, мають шанс пожити довше просто тому, що з'явилися якісь інші, більш цікаві цілі. "Сьогодні ввечері працюємо по схованій у посадці бронетехніці, а ті на блокпосту нехай поживуть до завтра".

Ховаються всі. Ховається піхота – і їй це робити найпростіше. Бійці сидять по хатах, по лісосмугах і лісах і намагаються всіляко приховати ознаки свого існування.

Уявлення про війну з окопами, бліндажами та рухом великих колон застаріло. Це не значить, що росіяни не рухаються великими колонами – але вони це роблять усе рідше, і трагічні для них наслідки цього регулярно потрапляють у вірусне відео в мережі.

Окопи зазвичай порожні. До слушного моменту.

До них за змогою риють ходи сполучень, щоб із місць, де ховається піхота, ця піхота перебігла в окопи. Тоді, коли вже немає вибору, коли ворог уже близько і хоч-не-хоч треба оборонятися. До того ніхто не сидітиме в окопі просто так.

Звісно, повно винятків. Хтось сидить і готує їжу на вогні в селянському дворі. Хтось навіть робить вправи на відкритому повітрі. Але тут не Чечня чи Сирія. Така поведінка рано чи пізно карається. Небо наповнене нашими злими очима, і цих штучних очей стає дедалі більше.

***

Ховають техніку. Перш за все бронетехніку.

Гармати, танки, бойові машини – все це є вишуканими ласощами для артилерії, їх вона споживає у першу чергу. Тому бронетехніка ховається по насадженнях під шаром гілок, а в місті мімікрує під купи сміття чи залазить у кутки по дворах, щоб будинок закривав її від снарядів.

Сховатися бронетехніці непросто. Земля пам'ятає все – на ґрунті залишаються сліди, сліди залишаються і на асфальті, тому нерідко лігво техніки можна вирахувати.

У них принцип такий самий, як і у піхоти – виїхати на підготовлену позицію для вогню, стрельнути кілька разів і переїхати на інше місце, не чекаючи, поки туди прилетить снаряд.

Звісно, ховається авіація. Вертольоти цього місяця можна було лише чути. Вони випускають рій некерованих ракет з-за пагорба і розвертаються назад раніше, ніж ті прилетять і уразять ціль. Це стрільба насліпо, небезпечна лише тим, що хтось може не почути вертоліт і не сховатися.

Схоже, усіх російських вертолітників, котрі діяли по-іншому, українські пепеошники вже приземлили.

Артилерія теж ховається. Приміром, наші самохідні роблять кілька пострілів – і тікають, бо по них починає стріляти російська артилерія, по якій через кілька хвилин починає стріляти наша і т.п.

Рідкісне явище – коли виїжджають танки й стріляють один по одному. Я таке бачив, точніше чув, але це наслідок виняткової відчайдушності танкістів як особливої частини людства.

Найважче сховати вантажівки. Вони великі завдовжки та заввишки. Тому вантажівки – витратний матеріал війни.

***

Так було не завжди. Упевнені в домінуванні своєї артилерії й авіації, росіяни розміщували позиції серед полів, видимі за багато кілометрів. Як на навчаннях де-небудь у Ростовській області.

Від нашого артвогню зазнавали втрат, викликали вертольоти, щоб евакуювати поранених – українці збивали ці вертольоти. І так відбувалося по колу знову й знову, аж поки десь у далеких штабах знайшлося часу віддати наказ їм ховатися.

***

90% наших втрат – від артилерійського вогню. У росіян, ймовірно, такий показник менший у відносному вимірі (хоча, мабуть, більший в абсолютному), тому що з українською артилерією за голови окупантів змагається українська піхота. Вона має перевагу в легких протитанкових засобах, є “стугни”, Javelin і NLAW, тому росіян нищать ще й у зоні прямої видимості.

Але загалом більшість солдатів не бачать противника на власні очі місяцями, хоча бої йдуть запеклі.