Важливість: 
2
Чи потрібна Україні ядерна зброя?

Україна територіально затиснута між потужною економічно, але не надто сильною політично Європою, і слабкою економічно, але вкрай агресивною Московією. Агресивність нашого північного сусіда цілком компенсує його економічну слабкість і робить його вкрай небезпечним для всього цивілізованого світу.

Держава, яка не володіє ядерною зброєю,
коли інші володіють цією зброєю,
не володіє власною долею.
Шарль де Голль.

Чи є у нас можливість бути сильними? Так, є. Тут я торкнусь лише одного аспекту нашої можливої сили – ядерної зброї.

Положення України на Сході Європи в цьому сенсі нагадує положення Ізраїлю на Близькому Сході. Ізраїль вирішує свої проблеми комплексно, але на першому плані у нього завжди посилення своєї військової моці попри те, що думає про нього навколишній світ. Він діяв прямо протилежно тому, як діяла Україна. За кілька років по виникненню Ізраїлю, ним вже була розроблена національна програма по створенню власної ядерної зброї. Не маючи власних покладів урану, не маючи власних атомних електростанцій (їх нема і по сьогодні), реактори яких можна використовувати для напрацювання плутонію, маючи надзвичайно обмежену територію для безпечної реалізації атомних досліджень – ядерні реактори потрібні за будь-яких умов, Ізраїль атомну бомбу таки створив. Як вважають фахівці, нині він має не менше сотні ядерних боєголовок.

Україна в момент проголошення своєї незалежності була третьою ядерною потугою світу. Вона  мала 176 міжконтинентальних балістичних ракет. З них 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна). Від 30 до 43 стратегічних бомбардувальника Ту-95МС та Ту-160. Від 1514 до 2156 ядерних боєзарядів стратегічної зброї та від 2800 до 4200 тактичних ядерних боєзарядів. Зауважимо, що із 20 ракетних комплексів, які були на озброєнні колишнього СРСР – 13 були розроблені у Дніпропетровських  КБ "Південне" та ВО "Південмаш".

Утримувати і обслуговувати таку потужну зброю на той момент було складно. Але цілком достатньо було і одного відсотка цього арсеналу, щоб приборкати агресивність нашого споконвічного ворога. До речі, повної одностайності серед вищого керівництва держави не було і тоді. Так прем'єр-міністр України Леонід Кучма у промові, виголошеній у Верховній Раді 1993 року, відстоював збереження в Україні найефективнішої і найпотужнішої складової українського ядерного потенціалу — 46 твердопаливних МБР СС-24 (460 ядерних боєголовок), які могли зберігатися дуже довго при мінімальному обслуговуванні. Проте легковажність українців взяла гору і 16  листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. В обмін на це найбільші ядерні держави світу гарантували Україні безпеку.

Так відбувся обмін потужної зброї, яка могла реально захистити країну,  на слова, які згодом виявились не більше, ніж коливаннями повітря. 2 червня 1996 Україна офіційно втратила ядерний статус. Цього не можна було робити навіть віддавши всю ядерну зброю зацікавленим сторонам. Потрібно було залишити за собою право на відновлення, в разі потреби, свого ядерного арсеналу. Натомість ми виявили незрозумілу світу і не оцінену ним шляхетність. Швидше за все, відмова України від ядерної зброї так і залишиться єдиною акцією подібного типу в історії людства, свідоцтвом тупості і злочинного нехтування засадничими інтересами української нації.

Проте в Україні залишився базовий елемент ядерної зброї – 15 діючих атомних реакторів. Ще однією важливою передумовою є багаті поклади урану в Україні, найбагатші в Європі. За ресурсами і підтвердженими сумарними запасами урану Україна входить до першої десятки країн світу. Державним балансом запасів корисних копалин України враховується 17 родовищ із сумарними запасами достатніми, щоб забезпечити потреби діючих АЕС України на наступних 100 років. Це при умові, що для виробництва електричної енергії в Україні використовуватиметься лише уран 235, якого в природному урані 0.7 %. Решту природного урану становить його ізотоп уран 238. Тільки запаси Новокостянтинівського  родовища у 100 000 тонн урану оцінюють як найбільші в Європі і п’яті в світі.

Якщо оволодіти технологіями використання урану 238, то ресурс вже розвіданих покладів урану збільшиться більше, ніж у 100 разів і перевищуватиме 10000 років. Проте керівництво Радянського Союзу у свій час мудро подбало про те, щоб в Україні був відсутній замкнений паливний цикл. Щоб добута в Україні уранова руда надходила до Росії, а там з неї виготовлялись тепловидільні збірки (ТВЗ) для українських атомних реакторів. Після відпрацювання протягом 4 – 5 років ці збірки знову повертались в Росію для подальшого зберігання.

В кожний реактор в Україні завантажується приблизно 66 тон урану, який входить до складу ТВЗ, збагаченого ізотопом урану 235 до рівня у 3-4 %. Такий рівень збагачення не є високим. Заряд уранової ядерної бомби має містити 90% урану 235. Отже важливим завданням для ядерної галузі в Україні є створення потужностей для збагачення урану в промислових масштабах і як проміжний результат створення ТВЗ власного виробництва. Це цілком цивільний проект, проте без нього неможливий подальший прогрес у розробці власної ядерної зброї.

Наступним завданням є створення власних сучасних сховищ для зберігання радіоактивних відходів і, в першу чергу, відпрацьованих ТВЗ, оскільки в останніх міститься напрацьований під час використання в реакторах ТВЗ плутоній 239, що вже становить цілком конкретний інтерес для створення плутонієвої ядерної бомби, та більша частина початкового вмісту урану 238. Частина урану 238 при опроміненні нейтронами, що виникають при роботі реактора, перетворюється у плутоній 239. Останній у висліді опромінення нейтронами веде себе подібно до урану 235. Цей процес дає до 30%  додаткового тепловиділення працюючого реактора. Ізотоп урану 238 є ядерним паливом майбутнього. І як тільки почнеться широке промислове використання атомних реакторів на швидких нейтронах, саме він стане їх основним паливним елементом. Тому використані ТВЗ вкрай недоцільно назавжди вивозити за межі країни. Сучасні ядерні реактори є переважно реакторами на теплових нейтронах і здатні використовувати в якості палива лише уран 235.

Наскільки атомні електростанції є важливими на шляху до створення власної ядерної бомби, видно з подій навколо Ірану. Свою ядерну програму Іран почав у 1975 році з будівництва Першої на Близькому Сході ядерної електростанції поблизу міста Бушер. Захід активно включився в протидію цьому будівництву, зокрема, використовуючи механізм економічних санкцій. Через це лише у 2011 році був введений в експлуатацію перший енергоблок цієї станції.

Важливим завданням для нашої мирної ядерної промисловості є створення власних реакторів на швидких нейтронах. Їх в світі є вже доволі багато. Так у Сполучених Штатах на сьогодні діють приблизно 130 підводних човнів і 10 надводних кораблів з атомними енергетичними установками. У більшості випадків це ядерні реактори на швидких нейтронах. Такі реактори мають менші розміри через відсутність графітових уповільнювачів нейтронів, вищий коефіцієнт корисної дії через високу температуру теплоносіїв, приблизно вдвічі більшу, ніж у реакторах на теплових нейтронах. Нарешті, вони значно безпечніші за реактори на теплових нейтронах, оскільки теплоносієм у них є рідкі метали, що знаходяться під значно меншим тиском, ніж вода в реакторах на теплових нейтронах, і вони не википають, як це сталося з водою в реакторі під час трагедії в Чорнобилі.  

Правда, є й істотна вада. На сьогодні вони значно дорожчі за реактори на теплових нейтронах. Ця ситуація збережеться ще деякий час, поки суттєво не вичерпаються природні запаси  урану 235. Фактично єдиною країною, де приступили до масштабного використання реакторів на швидких нейтронах для виробництва електричної енергії, є Московія.

Насправді ідеальною схемою використання природного урану для потреб України є створення замкненого паливного циклу. Схема його така. Реактори на швидких нейтронах, що працюють в режимі розмноження плутонієвого ядерного палива, споживають паливо у вигляді суміші плутонію 239, який власне і є паливом, та урану 238, що паливом не є, але під дією нейтронів, що виділяються в реакторі під час роботи, може перетворюватись у плутоній 239. При певних умовах нового плутонію може утворюватися більше за кількість плутонію, що закладається в реактор від початку. У висліді роботи такого реактора ми отримуємо і електричну енергію, і нове паливо у вигляді плутонію у більшій кількості, ніж використали. Отриманий новий плутоній з економічних і технологічних міркувань краще використовувати в якості ядерного палива у реакторах на теплових нейтронах.

Радіохімічний завод по збагаченню урану, плутонію, розділенню ізотопів тощо є третім елементом цього технологічного ланцюга. Такою дрібницею, як ядерна зброя, в цьому технологічному конгломераті міг би займатись невеликий підсобний цех. Чорнобильська трагедія, крім колосального негативу, підготувала для розміщення цього технологічного комплексу ідеальну незаселену площадку радіусом у тридцять кілометрів.

Існує серйозне припущення, що Сполучені Штати, до речі цілком слушно,  стримують розвиток в світі ядерної енергетики, базованої на швидких нейтронах, через те, що від неї навіть не крок і не пів кроку, а щонайбільше чверть кроку до ядерної бомби.

За оцінками фахівців, за умов вже існуючої технологічної бази в Україні, не надто напруженого графіку робіт та доволі поміркованого фінансування у 200 – 300 мільйонів доларів річно – дещо більше за вартість одного енергоблоку атомної електростанції, для створення власної ядерної зброї нам потрібні 5 – 7 років. Якби з першими пострілами російських установок залпового вогню по українській території ми розпочали цей процес, то були б вже на його завершальному етапі. Зброєвий плутоній містить, крім ізотопу плутонію 239, що ділиться під дією нейтронів,  лише 7 % інших ізотопів плутонію, що не діляться. Промисловий плутоній, який можна безпосередньо отримати з відпрацьованих ТВЗ атомних електростанцій, містить до 40 % ізотопів плутонію, що не діляться. Отже без радіохімічного заводу зі збагачення плутонію тут не обійтись. Плутоній – це найлегший шлях до сучасної ядерної зброї. Потужності існуючих ядерних реакторів України достатні, щоб менше ніж за рік забезпечити сировиною створення, наприклад, 100 ядерних зарядів середньої потужності (по 15 кг плутонію кожний).

Ядерну зброю слід сприймати в першу чергу не як загрозу існуванню людства, а як фактор для його мирного існування. Між Першою і Другою світовими війнами минуло лише двадцять один рік. Після Другої світової війни ми, попри нескінченні локальні збройні конфлікти, 72 років живемо в умовах глобального миру. Цим ми завдячуємо факту існування ядерної зброї. Якби Україна після проголошення незалежності залишилась ядерною державою, то теперішня російсько-українська війна була б неможливою, Донбас жив би мирним життям, а Крим був би з Україною.

 Дана стаття пишеться в переконанні, що ми неминуче підемо шляхом відновлення свого ядерного статусу. Можливо, про це не потрібно говорити на офіційному рівні. Можливо це потрібно робити мовчки, але непохитно і максимально швидко,  що і морально, і справедливо з нашого боку.

Ядерна зброя має стати закономірним побічним продуктом модернізації української економіки  в цілому, зокрема її ядерної енергетики, потужним джерелом відродження української науки з виходом її на світовий рівень. Оскільки нездоланним аргументом у міждержавних стосунках завжди була сила, то хай і сила буде на нашому боці в наших «задушевних» стосунках з Московією.

Дорогу здолає той, хто йде.

Доктор фіз.-мат. наук, професор,
академік Академії наук вищої школи України
Валерій Швець
Наші інтереси: 

Бути сильними.

Гравець: 
Валерій Швець

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка