Важливість: 
3
Доброволець після полону і коми перейшов на українську мову

Це його відповідь агресорові. Усе своє життя раніше Микола Стародубцев вважав російську рідною мовою. Його історія вражає.

Так уже вийшло, що мати, щира українка, не зуміла прищепити синові любов до солов’їної. У переважно російськомовному Кропивницькому нею мало хто розмовляв. Навіть уже нині покійний батько ніколи не пробував перейти на українську.

Після закінчення Київського національного університету будівництва і архітектури пана Миколу запросили в престижну будівельну компанію, яка виконувала замовлення не лише в Україні. Працював на будовах Великобританії, Чехії та Арабських Еміратів. Між собою співробітники спілкувалися тільки російською.

На будівництві Стародубцев заробляв дуже добре й забезпечував сім’ю. Та коли почалася російська окупація Донбасу, вирішив відмовився від великих грошей і в перші ж дні пішов добровольцем. До лютого 2015 був командиром саперного взводу батальйону "Донбас". Брав участь у звільненні Попасної, Лисичанська, Курахового, у боях за Іловайськ та обороні Дебальцевого.

"Вибиралися з Іловайського котла так званим зеленим коридором. Росіяни накрили шквальним вогнем. Коли доїжджали до Червоносільського, ворожі снайпери почали відстрілювати. Загинуло приблизно 85 душ. Я випав з автобуса. Відчув, як розірвало щоку. Вона стала схожою на роздертий футбольний м’яч. Кулею зачепило руку, хребет. У шиї та щоці ще й досі залишилися осколки. Лікарі порадили -- краще їх не чіпати", -- згадує 38-річний доброволець.

З цими пораненнями українець потрапив у полон до підрозділу військових з Псковської десантної дивізії. Командир росіян відразу заявив, що має завдання "тримати добровольців". На ніч їх розмістили у відкритому полі. На ранок, стікаючи кров’ю, двоє померло. У росіян своїх лікарів не було. Тому, щоб не мати мороки з пораненими, вирішили передати їх представникам Червоного Хреста. Стародубцев упевнений, саме це врятувало йому життя.

"Уцілілих українських військовиків залишили. Обіцяли не віддавати "деенерівцям", але слова не дотримали. Ті дуже знущалися з бранців. Один хлопець розповідав, що після полону не мав жодної цілої кістки", -- розповідає співрозмовник.

Попри драматичні переживання, після загоєння ран Микола Стародубцев воював далі. І знову потрапив у котел. Цього разу під Дебальцевим. Дістав важке поранення в голову.  Це вже тепер Микола жартома називає свою голову "бляшанкою", позаяк у черепі вмонтовано декілька металевих імплантатів. А тоді він упав у глибоку кому.

"Коли через 17 днів вийшов з коми, довелося заново вчитися говорити. Після того ставлення, яке було до мене в полоні, твердо вирішив - більше російською ні слова. Вже півтора року, як перейшов на українську. Така моя відповідь агресорові", - каже Стародубцев.

У перші дні рідні дивувалися, що Микола розмовляє українською. Думали, це тимчасово після важкого поранення. Але згодом і самі стали нею спілкуватися.

"Мій син Назар, якому сповнилося три з половиною роки, взагалі російську забув. Отже, у моїй родині завдання виконано", - резюмує з усмішкою співрозмовник.

А щоб вдосконалити своє знання української та нести її у широкі маси, Микола Стародубцев цього літа вступив у Київський національний лінгвістичний університет.

Микола Заверуха

Наші інтереси: 

Оце - приклад до наслідування. Честь і хвала цьому чоловіку!

Гравець: 
Олена Каганець

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка