Зображення користувача Володимир Федько.
Володимир Федько
  • Відвідувань: 15
  • Переглядів: 15

Ті, що зробили роботу за диявола (з історії атомної зброї)

Світ:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
2 - Точно колись знадобиться.

Уже в 1947 році Роберт Оппенгеймер визнавав існування «глибокої розгубленості і моральної туги», яка вразила значну кількість фізиків, які брали участь у створенні атомної бомби.
А в 1956-му Оппенгеймер скаже: «Ми зробили роботу за диявола!»


«Тривога за долю народів світу і небезпека того, що гітлерівська Німеччина опанує атомною енергією, змусили багатьох прогресивних вчених-фізиків, які вивчали атомне ядро, звернутися до президента США з пропозицією негайно приступити до створення ядерної зброї. Вони хотіли зробити цю зброю раніше, ніж воно з'явиться у фашистській Німеччині. Вони хотіли використати атомну енергію для того, щоб відстояти людство від навислої над ним небезпеки».

Вже не один десяток років цей стійкий міф кочує по сторінках книг і публікацій, іноді трохи видозмінюючись, але залишаючись незмінним у своїй основі.

Також існує розхожа легенда, що «Манхеттенський проект» народився в результаті листа геніального Ейнштейна президенту США Рузвельту, і таким чином Альберт Ейнштейн є «батьком» атомної бомби. Легенда підкріплюється самою наявністю листа, датованого 2 серпня 1939 року; зображенням Ейнштейна на тлі атомного гриба, поданим громадськості на обкладинці журналу «Time», і твердженням, що «на основі його формули E = mc², відбувається вивільнення атомної енергії».



Проти цього є ряд заперечень. Перш за все, Ейнштейн не є автором формули E = mc² (але це тема іншої статті).

По-друге, мало хто знає, що так званий ейнштейнівський лист Рузвельту був написаний Лео Сілардом, Ейнштейн же тільки підписав його! «Батько теорії відносності» поняття не мав про ланцюгову реакцію на нейтронах. Коли Сілард приїхав до нього і розповів ідею механізму атомної бомби, Ейнштейн здивувався і зізнався, що нічого не знав про ланцюгову реакцію, і її можливості. Згодом Сілард не раз використовував гучне ім'я Ейнштейна в своїх політичних акціях!

І, по-третє, під поняттям «багатьох прогресивних вчених-фізиків» маються на увазі аж п'ятеро (!) вчених-емігрантів з Європи: Лео Сілард, Едвард Теллер, Юджин Вігнер, Віктор Вайсскопф і Енріко Фермі.



Лео Сілард (Leo Szilard) народився 11 лютого 1898 року в Будапешті, який тоді належав Австро-Угорської імперії, в забезпеченій сім'ї інженера Луїса Шпица (Louis Spitz), який в 1900 році змінив своє прізвище на Szilard.

У 1920 році Сілард став студентом Берлінського університету і слухав лекції Ейнштейна, Планка і Лауе.

У 1922 році він з відзнакою захистив докторську дисертацію по феноменологічній термодинаміці, про яку з похвалою відгукнувся Ейнштейн.

У 1923 році в Інституті хімії кайзера Вільгельма Сілард займався вивченням аномального розсіювання рентгенівських променів в кристалі. Наступного року став помічником Лауе в Берлінському університеті теоретичної фізики.



У 1927 році Сілард був призначений приват-доцентом з фізики в Берлінському університеті. У 1928 році разом з Джоном фон Нейманом почав вести семінари з квантової механіки.

У 1929 році разом зі своїм другом Гербертом Уеллсом (H.G. Wells), відомим англійським письменником-фантастом, Сілард опублікував в німецькому «Журналі з фізики» важливу теоретичну статтю з проблеми класичної термодинаміки, яка називається «парадокс Демона Максвелла».

Важко сказати, коли Сілард захопився конспірологією, але в 1930 році він разом з Уеллсом обговорив можливість створення широкого міжнародного руху прогресивної інтелігенції під назвою «Open Conspiracy» – «Відкрита Змова». Поряд з активною політичною діяльністю Сілард разом з Джоном фон Нейманом і Ервіном Шредінгером продовжував вести семінари з фізики, а з Лізою Мейтнер – і по хімії. У цьому ж році він зустрів свою любов – Гертруду Вейсс (Gertrude Weiss), за професією – лікаря.

У 1932 році Лео Сілард прочитав книгу, яка перевернула все його наукове життя, і привела до нав'язливої ​​ідеї – створити атомну бомбу! На цю ідею його навів фантастичний роман Герберта Уеллса «Звільнений світ» («The World Set Free»), написаний в 1913 році, напередодні Великої війни, і опублікований в 1914-му. У ньому розповідалося про використання атомної енергії спочатку у військових цілях. Після Світової війни, яка велася за допомогою атомних бомб, і створення Світового Уряду, що нагадує ООН, атомну енергію люди Землі стали використовувати в мирних цілях, зокрема, для вироблення електроенергії. На думку Уеллса, приборкання атомної енергії мало відбутися в 1933 році!

Керуючись політичними мотивами – ненавистю до націонал-соціалістичного режиму – 31 березня 1933 року Сілард їде з Німеччини до Англії, де потихеньку облаштовується. 12 вересня 1933 року в лондонській газеті «Таймс» з'явилася стаття Ернеста Резерфорда, де говорилося, що «будь-який, хто шукає джерело енергії в перетворенні атомів, є фантазером». Нільс Бор теж заявив, що використання атомної енергії – справа вельми віддаленої перспективи. Альберт Ейнштейн порівнював бомбардування частинками ядер атомів стріляниною в ночі по птахам, що рідко летять.

Але саме після прочитання статті Резерфорда, у Сіларда остаточно оформилася в голові ідея ланцюгової реакції (chain reaction), яка могла б викликати лавиноподібне збільшення великого числа частинок, що швидко рухаються. Дивним тут є те, що механізм ланцюгової реакції Сілард спочатку придумав як теоретичну модель вибухового процесу, а вже потім почав шукати речовину, в якій могло б відбуватися подібне фізичне явище. Причому він осмислив не тільки механізм ланцюгової реакції, але і визначив для нього критичну масу. Тоді він використовував термін «critical thickness» – «критична товщина», більше якої ланцюгова реакція одного разу почавшись, вже не вщухла б. Як відомо, всі ці його здогади були підтверджені на важких елементах типу радію, торію і урану.

12 березня 1934 року Сілард оформив патент № 440023 на свою ідею, засекретив патент і передав право користування ним Адміралтейству Великобританії (British Admiralty). Патент, оформлений на Адміралтейство, дозволив йому почати роботи над ланцюговою реакцією. Спочатку він мав намір провести всі необхідні експерименти з ланцюговою реакцією в лабораторії Кембриджа. Але її керівник, Ернест Резерфорд, вважав ідею Сіларда абсурдною і відмовився надати йому свою лабораторію. Тоді, в 1935 році, Сілард почав експериментувати в Лондонському госпіталі св. Варфоломія (London's St. Bartholomew's Hospital), потім в Оксфорді, в лабораторії Кларендона (Clarendon Laboratory). У 1936 році він марно намагався переконати Нільса Бора і Енріко Фермі в можливості отримання ланцюгової реакції.

Переконавшись в неможливості повноцінно працювати в Англії, Сілард в 1938 році переїздить з Лондона в Нью-Йорк, в якому і до цього бував не раз. Тут він разом з Вальтером Зінном, найбільш відданим своїм помічником, почав експериментувати з ураном. Цей напрямок досліджень було вибрано після відкриття 17 грудня 1938 року ділення ядер урану. Його зробили Отто Ган і Фріц Штрассман, що працювали в Берлінському університеті хімії Кайзера Вільгельма, де починав свою наукову кар'єру Сілард. Стаття Гана і Штрассмана була опублікована 6 січня 1939 року в журналі «Природничі науки». Але ще до публікації автори повідомили про отримані результати Лізі Майтнер і Отто Фришу, що мали зв'язок з Нільсом Бором. Через тиждень, 16 січня, Бор прибув в США на заздалегідь заплановану конференцію, на якій розповів американським фізикам про успіхи їх німецьких колег.

Повернемося до непорозуміння, яке сталося з «листом Ейнштейна Рузвельту».

Почнемо з того, що сам Ейнштейн, відповідаючи на питання японського кореспондента про свою участь в атомному проекті, в 1951 році дав таку відповідь: «Моя участь у створенні атомної бомби складалася в одному-єдиному вчинку: я підписав лист президентові Рузвельту, в якому наголошувалося на необхідність проведення в великих масштабах експериментів з вивчення можливості створення атомної бомби. Я повністю віддавав собі звіт в тому, наскільки небезпечним для людства означав би успіх цього заходу. Однак імовірність того, що над тією ж самою проблемою з надією на успіх могли працювати і німці, змусила мене зважитися на цей крок. Я не мав іншого вибору, хоча завжди був переконаним пацифістом».

А тепер звернемося до свідчень авторитетних осіб, зокрема до матеріалів на сайті Гина Даннена (Gene Dannen, www.dannen.com/), який містить великі матеріали, що стосуються Лео Сіларда, і книзі Вільяма ЛОУРЕНЦО (William Laurence), автора колись дуже популярної в СРСР книги «Люди і атоми» (1966). У передмові до російського видання В.С. Ємельянов пояснює: «У період створення в США ядерної зброї Лоуренс був науковим редактором газети "Нью-Йорк таймс", але на нього впав вибір – і він став офіційним історіографом по американській ядерній зброї. Лоуренс користувався великою довірою генерала Гровса – організатора виробництва американської ядерної зброї. Лоуренс був єдиним кореспондентом, присутнім при проведенні перших ядерних випробувань в Нью-Мексико, Неваді, на Тихому океані, і єдиним журналістом, що спостерігав знищення одного з японських міст – Нагасакі».

Лоуренс не тільки спостерігав за роботами, випробуваннями, говорив з керівниками та провідними вченими Манхеттенського проекту, а й власноруч писав найважливіші документи, підписані потім військовим міністром і президентом США. «Мій попередній начерк, – пише Лоуренс, – ліг в основу двох заздалегідь підготовлених офіційних повідомлень, опублікованих у Вашингтоні в той же день, 6 серпня. Один був опублікований Білим домом від імені президента Трумена, інший – Військовим міністерством від імені міністра Стимсона».

Спочатку подивимося на події з точки зору інформації, що знаходиться на сайті Гина Даннена. Відповідно до цієї найбільш повнішої, точної та неупередженої інформації, влітку 1939 року Сілард гарячково шукав кошти для свого ядерного проекту. З цією метою Сілард вів переговори з багатьма відповідальними людьми з уряду США, зокрема, з економістом і великим банкіром з Wall Street, Олександром Саксом (Alexander Sachs), наближеним Франкліна Рузвельта. Педаль, на яку вирішено було тиснути, – фашистська загроза. Сілард хотів налякати президента США так, щоб той дав гроші на наукову розробку ядерної тематики, в якій була зацікавлена ​​поки що невелика група «стурбованих фізиків-емігрантів». Економіст пообіцяв, що якщо лист про фашистську загрозу буде підписано не Сілардом, а «батьком теорії відносності», який користувався в той час шаленим успіхом, то можна на щось розраховувати. У всякому разі, Сакс зобов'язався передати лист за підписом Ейнштейна особисто в руки президента.

Сіилард тут же разом з Саксом накидав лист Рузвельту на чотирьох сторінках і, відредагувавши його вдома, 19 липня відіслав на підпис Ейнштейну. Після ознайомлення з текстом «батько теорії відносності» висловив побажання скоротити лист вдвічі. Вони по телефону погодили текст і 2 серпня Сілард приїхав до Ейнштейна разом з Едвардом Теллером (Лоуренс вважав, що Теллер їздив до Ейнштейна без Сциларда, але це не вірно). Вони показали Ейнштейну два варіанти ретельно відредагованого листа – довгий та короткий. Той підписав обидва варіанти, але Саксу Сілард передав для президента Рузвельта тільки короткого листа на двох сторінках.



Сілард про важливі події літа 1939 року, пов'язаних з ім'ям Ейнштейна, розповів наступне: «Наскільки я пам'ятаю, Ейнштейн диктував листа Теллеру по-німецьки, а я використовував текст цього листа як основу ще для двох варіантів: одного – порівняно короткого, іншого – досить довгого. Обидва вони були адресовані президенту. Я надав Ейнштейну можливість вибрати – він вибрав довгий варіант. Я підготував також меморандум в якості пояснення до листа Ейнштейна. (Теллер, однак, стверджував, що Ейнштейн тільки підписав привезений лист. Так само розповідав про це і сам Ейнштейн)».

Перш ніж підписати лист, Ейнштейн запитав:

–  «Чи маємо ми право вбивати людей за допомогою енергії, яка прихована природою за сімома замками і недоступна людям?»
– Енергія урану буде використана виключно для самозахисту від фашизму, – сказав Сілард.
– Але якщо фашизм буде переможений до того, як ми створимо бомбу?
– Тоді вона ні в якому разі не буде застосована у військових цілях, – відповів Сілард.

Лоуренс про ці ж події розповідає дещо інакше.

«... За пропозицією Сіларда, – пише він, – найбільш світської людини з п'ятірки, вони прийняли рішення: для того щоб змусити діяти, вони повинні дістатися до самого президента. І лише одного з них президент прийме і вислухає з повагою – Альберта Ейнштейна. З цією метою до Ейнштейна вирушила делегація на чолі з Сілардом.

Ейнштейн похитав головою: «Я не знайомий з президентом, і президент не знає мене».

–  «Він знає і поважає Вас. Ви – єдина людина, якого він вислухає. Для Америки і всього світу вкрай необхідно щось зробити. Не можна втрачати ні хвилини».

Так як Ейнштейн все ж відмовився особисто піти до президента, то пішли на компроміс і вирішили направити президенту листа, підписаного Ейнштейном. Однак, коли лист було готовий для підпису, Ейнштейн поїхав відпочивати в Лонг-Айленд.

Отже, 2 серпня 1939 року доктор Теллер, у якого була машина, приїхав на Лонг-Айленд з документом, який потім став історичним. Оригінал документа зберігається в Бібліотеці імені Франкліна Д. Рузвельта в Гайд-парку».

Окрилений першим успіхом, Сілард зробив другу спробу створення якогось секретного суспільства, переговоривши з рядом вчених і переконуючи відмовитися від традиції публікувати цікаві результати так швидко, як «Physical Review» або інший науковий журнал міг помістити їх. Замість цього слід було проявляти обережність і притримувати результати до тих пір, поки не з'ясувалося б, чи будуть ці результати потенційно небезпечні або потенційно корисні його групі. Сілард навіть послав ряд телеграм в цьому дусі до Франції, Жоліо Кюрі, але не отримав позитивного відгуку, і Жоліо опублікував свої результати більш-менш звичайним порядком, як до цього публікувалися фізичні результати.

* * *

Лише 11 жовтня 1939 року Сакс отримав можливість зустрітися з Рузвельтом.
- Я прийшов до вас з листом відомого вченого Альберта Ейнштейна, автора теорії відносності, – почав Сакс. – Він звертає вашу увагу на можливість військового застосування деяких нових відкриттів в області фізики атомного ядра.
Рузвельт скривився.
– Що ж пише Ейнштейн?
Сакс коротко переказав суть листа ... Судячи з усього, лист Ейнштейна не справив на Рузвельта належного враження.
– Надто вже дивно звучать всі ці речі для непосвяченої людини, – сказав президент. – Передайте вашим фізикам, що я бажаю їм успіху. Але мені здається, що на даному етапі адміністрації було б передчасно втручатися в цю справу ...

* * *

Лоуренс також вважав, що «лист Ейнштейна» надав мінімальний вплив на уряд США: «Широко поширена думка, що лист Ейнштейна послужив поштовхом, який негайно привів в рух двохмільярдні роботи зі створення атомної бомби. На жаль, це лише гарна казка, яка не має під собою ніяких підстав. Трагічна істина полягає в тому, що лист Ейнштейна майже не послужив поштовхом до початку будь-яких дій, він не зіграв ніякої ролі в подальших рішеннях про початок великих робіт над атомною бомбою. Якби заздалегідь знати, який ефект справить цей лист, його можна було б взагалі не писати.

Єдиним наслідком «листа Ейнштейна» було створення комісії «для дослідження питання», яка стала відома під назвою Консультативного комітету по урану. Комітет у складі армійського підполковника і військово-морського офіцера, очолюваний доктором Лайменом Дж. Бріггсом, який був у той час директором Національного бюро стандартів, через десять днів провів своє перше засідання. На засідання були запрошені вчені, імена яких залишилися невідомими. Як згодом повідомив сенату Сакс, багато вчених висловилися проти державної підтримки таких робіт».

У підсумку, на початку 1940 року Комітет по урану рекомендував не виділяти грошей на дослідження, проведені Сілардом і Фермі.

Однак автори книги «А-бомба» (А.І. Йориш, І.Д. Морохов і С.К. Іванов) не згодні з думкою Лоуренса, що «листи Ейнштейна Рузвельту», написані Сілардом, ніякого впливу на президента США не мали. Вони стверджують: «говорити, що Рузвельт не робив ніяких дій, не можна. Перед війною уряди Німеччини, Великобританії та Радянського Союзу робили ще менше, ніж уряд Сполучених Штатів, який все-таки взяв курс на створення нової зброї».

Але тоді виходить, що влітку 1939 року Лео Сілард блефував «фашистської загрозою ядерної зброї», вибиваючи гроші в уряду США на реалізацію власної фікс-ідеї – створення атомної бомби.

* * *

16 червня 1945 року Роберт Оппенгеймер, Енріко Фермі, Артур Комптон і Ернест Лоуренс поставили підписи під документом, який прирік сотні тисяч ні в чому неповинних японців на загибель або довічні муки: «Рекомендації на негайне використання ядерної зброї».

«Думки наших колег щодо використання першої атомної бомби не одностайні. Є різні пропозиції, в тому числі про чисто технічну демонстрацію нового виду зброї і про військове її застосування з метою змусити противника капітулювати.

Ті, хто виступає за чисто технічну демонстрацію, хочуть оголосити застосування атомної зброї поза законом і бояться, що в разі застосування зброї зараз, в майбутніх переговорах про капітуляцію ми не зможемо бути об'єктивними. Інші підкреслюють можливість порятунку життя американцям шляхом негайного застосування зброї і вважають, що це поліпшить міжнародне становище США. Вони більш стурбовані запобіганням війн, ніж забороною зброї спеціального виду. Ми ближче до поглядів останніх; ми не можемо запропонувати будь-якої технічної демонстрації, яка могла б покласти край війні; ми не бачимо прийнятної альтернативи крім прямого військового застосування.

Що стосується загальних аспектів атомної енергії, то ясно, що ми, вчені, не володіємо на неї правом власності. Правда, ми знаходимося в числі тих небагатьох громадян країни, хто мав можливість розмірковувати над цими проблемами протягом останніх років. Однак ми не наполягаємо на особливій компетенції у вирішенні політичних, соціальних і військових проблем, що виникли в зв'язку з появою атомної енергії».

* * *

У жовтні 2014 року Національним управлінням архівів і документації США був повністю знятий гриф «цілком таємно» з колекції фотографій RG-77-BT, що зберігається в філії Національного архіву в Коледж Парк (штат Меріленд). Таким чином стали доступні десятки унікальних фотографій, зроблених під час підготовки до атомного бомбардування японських міст, що проходила навесні і влітку 1945 року на острові Тініан в Тихому океані. До цього можна було побачити тільки макети двох атомних бомб (вони були розсекречені в 1960 р.), сумно знаменитий бомбардувальник В-29 (Enola Gay), cкинувший бомбу на Хіросіму і окремі фото з розсекреченої зараз колекції RG-77-BT.



На знімку вгорі НЕ музейний макет, а та сама атомна бомба Little Boy (Малюк), що відправила в вогняне пекло 80 000 чоловік, а потім за п'ять наступних років вбила ще близько 120 000 жителів Хіросіми. Вона розміщена на випробувальному стенді під час перевірки роботи автоматичних систем.



«Малюка» завантажують в бомбовий люк бомбардувальника «Б-29» (Enola Gay), що cкинув атомну бомбу на Хіросіму.



«Малюка» завантажують в бомбовий люк бомбардувальника «Б-29» (Enola Gay), що cкинув атомну бомбу на Хіросіму.



А це вже зібрана і готова до використання атомна бомба Fat Man (Товстун), що знищила Нагасакі.



Бомбардувальник B-29 (командир Чарльз Суїні, 25 років) готується прийняти на борт атомну бомбу «Товстун».

* * *

6 серпня о 1:45 бомбардувальник B-29 під командуванням командира 509-го змішаного авіаційного полку полковника Пола Тіббетса, що ніс на борту атомну бомбу «Малюк», злетів з острова Тініан, який перебував приблизно в 6 годинах льоту від Хіросіми. Літак Тіббетса летів у складі з'єднання, що включало шість інших літаків: запасний літак («Топ Сікрет»), два контролера і три розвідника («Джеб III», «Фул Хаус» і «Стріт Флеш»). Командири літаків-розвідників, послані до Нагасакі і Кокур, повідомили про значну хмарність над цими містами. Пілот третього літака-розвідника, майор Ізерлі, з'ясував, що небо над Хіросімою чисте, і послав сигнал «Бомбардуйте першу ціль». О 08:15 за місцевим часом В-29, перебуваючи на висоті понад 9 км, здійснив скидання атомної бомби на центр Хіросіми. Підривник був встановлений на висоту 600 метрів над поверхнею; вибух, еквівалентом від 13 до 18 кілотонн тротилу, стався через 45 секунд після скидання.



В 2:47 9 серпня американський бомбардувальник B-29 під командуванням майора Чарльза Суїні, який ніс на борту атомну бомбу «Товстун», злетів з острова Тініан. Хмарність над містом Кокура не дозволила провести прицільне бомбометання і після трьох невдалих заходів на ціль, о 10:32 В-29 взяв курс на Нагасакі. «Товстуна» скидали майже наосліп, до того ж у літака були технічні проблеми з паливним насосом і пального на додатковий захід на ціль не вистачило б. Вибух стався о 11:02 за місцевим часом на висоті близько 500 метрів. Потужність вибуху склала близько 21 кілотонни.




Уже в 1947 році Роберт Оппенгеймер визнавав існування «глибокої розгубленості і моральної туги», яка вразила значну кількість фізиків, які брали участь у створенні атомної бомби.
А в 1956-му Оппенгеймер скаже: «Ми зробили роботу за диявола!»

Джерело:

За основу взято версію дослідження: «В. Федько. Ярче тысячи солнц: Взгляд из Третьего тысячелетия на создание и применение атомной бомбы», написану для часопису «НМТ» у 2010-2011 гг., доопрацьовану і доповнену новими матеріалами.


Наші інтереси: 

Знати про все, що приховане за лаштунками політики і економіки.

Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Стартувала міжнародна слідча комісія Нюрнберг 2.0 щодо коронавірусної афери (відео)

Польський депутат Гжегож Браун разом з іншими польськими державними діячами та німецькими адвокатами дав пресконференцію щодо створення парламентської комісії з розслідування зловживань та порушень...

Останні записи

Коментарі

Зображення користувача Леонід Українець.

Формулу E = mc² можна теоретично вивести на основі явища дефекту маси.