Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Як війна перетворює Українську армію на повноцінний інститут влади

Категорія:

Вихідці зі Збройних Сил України можуть зайняти помітне місце в системі державного управління і в політичній системі країни. Українська армія може стати основою нової еліти.

Українське суспільство сотворило маленьке диво – повноцінний інститут держави, той, якого Україна була позбавлена ​​останні кілька століть. Мова йде про армію.

Стоп, скаже патріот, і почне перераховувати армії УНР, Директорії, січовиків, УПА...  Список поважний. А якщо подумати? Що таке армія з погляду державної машини? Це – одна з основ державності. І одночасно система. Тобто вона:
    1. Постійна
    2. Існує незалежно від перемог і поразок
    3. Має механізми самооновлення і самовідновлення
    4. Має соціальні ліфти – формує «власну» еліту.
Якщо подивитися на всі можливі збройні формування українців за останні 300 років, то це – не армії. Це – ті, хто свідомо йшов на смерть. Тобто мова йшла не про систему, яка створює державу. Йшлося про самопожертву для того, щоб колись, може бути, якщо доля посміхнеться, ця система виникла. Тобто мова йде про величезний жертовник, на який лягали кращі. Як його назвати? Армією, капищем, проявом сили – не важливо. Важливий результат. Не було ні сталості, ні системи, ні народження нових еліт. І по факту не була виконана основна функція – захист території і суспільства. Крім того, всі історичні формування не ініціювали процеси в суспільстві, а навпаки – були результатами цих самих процесів.

Цинічно? Так. Багато обуряться знову: говоритимуть про героїзм предків, велику пам'ять. Згоден. Пам'ятати треба. Але добра держава і тим більше гарна армія не потребує героїзму – вона потребує тих, хто якісно робить свою роботу. Герой – це остання жертва суспільства, останній козир в боротьбі за життя. Система не повинна допускати ситуацій, коли порятунок буде залежати від наявності героїв. Але при цьому створювати умови, щоб такі виникли при необхідності.

Армія: від натовпу озброєних чоловіків до системної роботи

Але закінчимо з філософствуванням. І згадаємо події березня 2014. Що на той момент представляла з себе Українська армія? Велика годівниця, найбільш закритий з інститутів влади. Хоча навіть інститутом її назвати не можна було – якийсь апендикс в системі сил. Який потрібен... «ну тому що так прийнято». Залізяки для парадів, які виїжджають на вулиці, якщо знайшли вкрадений прапорщиком акумулятор, і фарбу, щоб відновити зовнішній вигляд. Ставлення суспільства було відповідним. З одного боку, армії ніби і довіряли. Але не через її силу, а в силу звички і стереотипів сприйняття.

Результат – 6000 боєздатних «багнетів» для відбиття агресії в кінці лютого 2014 року і, як у випадку з миколаївськими десантниками, відсутність акумуляторів для БТР. Не кажучи вже про решту. Але найголовніше – прогнила наскрізь система управління, яка виявилася нездатною до швидких і ефективних рішень. 

Саме тоді в українському суспільстві почалися процеси, які призвели до створення державного інституту. Можна стверджувати, що агресія Росії згуртувала значну частину нації. І саме суспільство зробило перші кроки. Так, вони були в певній мірі реалізацією «завітів Нестора Махна». Суспільство породило відразу кілька рухів:

  •     добровольчі батальйони («класична махновщина» на першому етапі);
  •     добровольців у ЗСУ та НГ;
  •     інститут волонтерства.

І ключ до того, що сталося далі, – саме в цих трьох речах.

Без добровольців «класичні» силовики на першому етапі не мали б моральних орієнтирів. Питання «за що воювати» для багатьох залишилося б без відповіді  - приклад Криму тому свідчення. 

Без волонтерів, які на певному етапі перейшли до систематизації допомоги та почали працювати системно (і це, а не сама допомога, їхня найбільша заслуга) значна частина добробатів скотилася б у чисту махновщину.

Але були всі три фактори. І вони вже до літа 2014 з натовпу озброєних чоловіків змогли створити щось на зразок армії. А далі було вторгнення РФ і був Іловайськ. Трагедія. Але смію стверджувати, що вона стала останнім камінчиком у фундаменті нової армії. 

Поразки на фронті, перемоги в головах

Не буває хорошої армії, яка не відчула поразок. Це – іспит. І якщо висновки зроблені правильно, народжується система. Якщо ні – прощавай країна. Згадаймо трагедію під Іловайськом. Армія, яка зароджувалася, на той момент була поставлена ​​на межу знищення. І мова не тільки і не стільки у втратах техніки і жертвах. Йшлося про психологію. Пам'ятаєте цілі батальйони зі зброєю, яких стопорили в декількох сотнях км від театру бойових дій? Це урок. Гіркий, трагічний. Але армія його засвоїла. І що найцікавіше – засвоїли волонтери і добровольці. 

З одного боку, політики шукали винних. З іншого – військові вчепилися в нові рубежі. А добровольці почали досить швидко вливатися до лав силовиків. І це не через «тиск влади». Якби не було довіри і впевненості, що вони роблять правильно, процес би не пішов.

І вже восени 2014 стався перелом. Який? Порівняйте будь-які 2 фото – у  квітні 2014 і вересні 2014. На амуніцію можна уваги не звертати – дивіться на очі. Замість втраченого погляду з'явилася спокійна впевненість. Тих, хто вже не побіжить «шашками махати» в божевільну атаку. Але й не дасть драла від небезпеки. Робитиме свою справу. 

Формування системи 

А далі був Донецький аеропорт та Дебальцеве. В обох випадках абсолютно безглузді з погляду оборони території операції. Але вони показали, що в Україні є армія. ЗСУ та НГ на той момент поступалися кількісно і по озброєнню навіть угрупованню РФ на Донбасі (розведеного «туристами» та місцевими кадрами). Завданням країни було не дати розростатися вогнищу нестабільності. Причому в ідеалі малими силами – зберігаючи велику частину лінії фронту відносно спокійною. Це давало час. І як результат – можливість відновлення (збільшення) боєздатності армії. 

Був Донецький аеропорт, який сковував на собі величезні сили сепаратистів. Якби не невелика кількість захисників ДАП, то атаки проходили б на різних ділянках фронту. А так – створили міф і зосередили на ньому всі наступальні потуги вати. З цієї точки зору операція не безглузда. Вона дала час. І вона показала здатність тоді ще дуже і дуже слабкої армії вирішувати поставлені завдання.

Далі Дебальцеве. Розрахунок той же, але в більших масштабах. Так, бої за місто досі є об'єктом суперечок. Йде пошук винних, звинувачення сиплються направо і наліво. Але, панове, задумайтеся. Якщо ви лаєте воєначальників – це нормально. Якщо ви це робите і живете в не окупованій  Україні, значить система спрацювала, виконала свою функцію.

Порівняйте Іловайськ та Дебальцеве. Кількість російських військ в другому випадку в півтора рази перевищувала «сили вторгнення» серпня 2014. І що? Влітку росіяни відхапали більше третини Донецької та Луганської областей. А взимку взяли 20х15 км, утилізувавши при цьому весь свій наступальний потенціал. Природно, що з боку України, можливо, були помилки. На всіх рівнях. Але це можна назвати першою масштабною та успішної оборонної операцією ВСУ. 

Прошу вибачити мене за цинізм, але серед живих завжди шукають винних. Серед мертвих – героїв. Порівняйте бій під Гурбами УПА і операцію ЗСУ в Дебальцеве. Кількість учасників з обох сторін можна порівняти.  Хоча під Гурбами в УПА було більше 10 тис. У Дебальцевому стояло менше 3-х. Сили наступу і там і там приблизно рівні 30 тис. НКВС наприкінці 40-х і 30 тис. росіян в 2015. А тепер уважно почитайте про перший (давній) бій. УПА виводило з котла в першу чергу боєздатні з'єднання. Решта (поранені, мобілізована молодь)... Вони, без сумніву, герої. Як сказав польський публіцист Габріель Лауб, «героїзм – це рід смерті, а не спосіб життя». УПА – герої. 

ЗСУ існують. І офіцери, і солдати все більше і більше усвідомлюють, в чому полягає їхня робота. Саме робота – захистити країну. А «загинути смертю хоробрих» – це крайній випадок, останній козир. Заради виконання роботи. 

Армія і суспільство

І ось на цьому підходимо до головного результату дворічної кризи. У країні з'явилася Армія, яка усвідомлює, навіщо вона існує. І яку сприймає суспільство. Показово, що тріумвірат «волонтери» – ЗСУ – добровольці, за даними соціологів, користується довірою суспільства. 

При цьому те, що армія в «рейтингу довіри» обігнала «добробати», є величезний плюс. Суспільство бачить в армії системну силу, державний інститут. Основу існування держави. Якщо в 2014 році суспільство об'єдналося навколо проблеми – агресії сусіда, то сьогодні ЗСУ можуть об'єднати суспільство навколо себе як інституту. На перший погляд, різниця невелика. Але якщо подумати – колосальна. 

Якби я на цьому закінчив, то весь позитив, описаний вище, – порожні балачки. Суть процесів – в іншому.  Армія стала системою. Волонтери прийшли в МО і задають ритм роботи. У самих Збройних силах запрацювали «службові ліфти» (кадровими сходами назвати язик не повертається – зростання багатьох офіцерів стрімке). 

Фактично, волонтери, частина добровольців і офіцери стають кадровим резервом не тільки силових відомств. Державі вкрай необхідні нові управлінці. І, на жаль, в суспільстві, яке за рівнем корупції перебуває на 142-му місці у світі, знайти таких – велика проблема. 

У той же час для багатьох, що пройшли фронт (і тут не тільки кадрові військові), поняття честі стало багато значити. Зауважте, ті ж волонтери прийшли в МО у кількості 9 чоловік. Зараз їх більше сотні. А організації, що «залишилися поза міністерством», включаються в роботу державної машини. Деяких кадрів вже намагаються ставити на досить високі посади. І тут справа не в лояльності до Порошенка. Іноді навіть навпаки. Приклад Туки. Подивіться його сторінку у ФБ. Ще за пару тижнів до призначення теперішній керівник Луганської області досить різко висловлювався про владу. Але непродажний і кваліфікований фахівець набагато потрібніше, ніж лояльний кадр – знайомий знайомих. 

Те ж саме відбувається в самому міністерстві. Офіцери йдуть на підвищення. Фактично, вже сьогодні можна говорити про цілу хвилю компетентних управлінців, які поступово піднімаються до рівня керівництва всім силовим блоком. 

На черзі – процеси в суспільстві. Демобілізувалося більше 100 тисяч чоловік. І якщо згадати, хто йшов воювати в перших хвилях, це – далеко не дурні і не зайві для держави Україна люди. Вихідці зі ЗСУ можуть зайняти помітне місце в системі державного управління і в політичній системі країни. Останнє особливо важливо, враховуючи стан «старих» партій, які в політиці скотилися до категорії сомалійських піратів – урвати зараз без думок про завтра. 

І ось тут ми підходимо до виклику, що стоїть перед армією (в широкому сенсі – перед тріумвіратом ЗСУ–волонтери–добровольці). Це – знання і компетенції. Новим кадрам потрібно вчитися. І вчитися швидко. Щоб стати генералом – закінчити академію. Щоб стати політиком (а не блазнем у ВР)  – почитати трохи книжок. Або вміти підібрати команду із знаючих людей. Щоб управляти процесами – все вищесказане. 

Треба віддати належне – процес йде. Взимку 2015 в метро був свідком цікавої розмови. Від вокзалу їхала група військовослужбовців. Мабуть, у відпустку. І вони переконували товариша по службі йти вчитися: «В тебе голова варить. Вчися. Інакше те, що ми робимо там, не має сенсу. Потрібно будувати країну». Я був у шоці від правильності постановки питання! І якщо цей процес піде далі, то Українська армія (знову таки в широкому сенсі слова) стане однією з основ могутньої держави України. І, можливо, основою нової еліти. А цьому є приклади в історії – Ататюрк і його соратники.

Рух у даному напрямку помітний, якщо відволіктися від традиційного пошуку «зради». Помітно й те, що Українська армія існує. Не як «лубочна картинка», а як справжня армія, інститут влади. Тому 14 жовтня вітатиму знайомих не тільки з днем ​​захисника України. Я буду їх вітати зі справжнім днем ​​народження Української армії. А потім скоро будемо вітати один одного з днем ​​народження справжньої, потужної України.

Ігор Тишкевич, "Хвиля"

Переклад з російської мій, О.К.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Вперед, до нової Галілеї!

Дороговказ для Галілеї: наша стратегія у післякризовому світі (+аудіо)

В Україні розгортається потужний духовний спалах, співвимірний зі спалахом у Галілеї часів Ісуса Хреста. Слово «Галілея» означає «Слава». Разом зі славою в Україну повертається шляхетна Галілея –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Слава Воїнам..Хай буде..

Польща на крок попереду нас..

Вірю в те, що розумію.

Коментарі

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

Слава Воїнам..Хай буде..

Польща на крок попереду нас..

Вірю в те, що розумію.