Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
150

Пекін і Москва: партнери чи тимчасові попутники?

Спецтема:

Росія економічно стає усе більше залежною від східноазіатського регіону, хоча й намагається цей факт приховати. Росія відвертається від колишніх економічних і політичних партнерів на Заході, а Китай, навпаки, розвиває міжнародні економічні зв'язки, особливо із Заходом. 

Відділ міжнародних економічних і політичних досліджень Інституту економіки Російської академії наук 10 червня 2015 року організував і провів у Москві одноденну міжнародну конференцію «Перспективи взаємодії Росії і Китаю в умовах кризи». Президію конференції очолили Руслан Грінберг, директор Інституту економіки РАН, і Ден Чундун, директор Інституту марксизму Китаю. Російська сторона намагалася переконати гостей з Піднебесної у своїй користі для Китаю під час застосування до РФ західних економічних санкцій, а китайці визначали, наскільки російські пропозиції є для них конструктивними.

Один із московських доповідачів – генерал-майор Александр Владимиров, президент Колегії військових експертів РФ, розповів китайській делегації, як саме в Москві розуміють російсько-китайське партнерство. Воно, партнерство, може існувати за умови взаємодії сторін, які мають загальний, проте вузькоутилітарний інтерес, наприклад, у галузі освоєння космосу, військової співпраці, фундаментально-міжнародних досліджень, освоєння природних ресурсів тощо. Партнери діють спільно і, досягнувши результатів, можуть претендувати на їх використання навіть в умовах не узгодження кінцевих інтересів.

А ще буде краще, якщо між Росією і Китаєм встановиться стратегічне союзництво як найвища форма відносин між державами, об'єднаними спільною кінцевою метою. Такі відносини матимуть довгострокову стратегію, вони допускають об'єднання загальнонаціональних потенціалів, визначають алгоритми і масштаби проектного партнерства, впливають на всі напрями співпраці держав-союзників та формують якісно вищий рівень їхніх ролей, статусів і можливостей.

Представники китайської делегації ввічливо усміхалися, кивали головами, наголошували на актуальності російських пропозицій і обіцяли вивчити їх детальніше в найближчій перспективі.

Значення Росії для Китаю перебільшене

Намагаючись представити себе Пекінові в ролі партнера номер один, Росія у травні цього року навіть обійшла Саудівську Аравію в постачанні нафти, досягши показника у 3,92 мільйона тонн, що означає 20% збільшення експорту сировини в Китай, порівняно з квітнем, – повідомило американське бізнес-видання «Quartz».

Цей факт підтверджує розширення зв'язків між Росією, яка потерпає від санкцій та зростання міжнародної ізоляції, і Китаєм, який ініціює закордонні інвестиції задля активізації власної економіки, що сповільнюється, і робить це за допомогою розширення глобальної інфраструктурної мережі.

У другій декаді червня китайська державна залізнична компанія «China Rail Group», директор якої торік покінчив життя самогубством через великі борги підприємства, оголосила, що береться розробляти проект швидкісної залізничної колії між Москвою і Казанню, а згодом його реалізує за $19 мільярдів.

У контексті цієї китайсько-російської угоди Александр Габу, керівник програми «Росія в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні» при Московському центрі Карнеги, навіть бундючно повідомив газеті «Moscow Times» сенсаційну новину: «Москва і Пекін встановлять новий світовий порядок. Стратегічне партнерство між двома країнами стало реальністю. Відтепер інші держави будуть змушені вчитися, як їм діяти в умовах цієї нової реальності».

Хоча зв'язки між двома державами і справді зростають, економічні показники вказують, наскільки незначним гравцем для Пекіна є Росія з погляду Китаю: торік Москва посіла тільки дев'яте місце у списку пріоритетних китайських інтересів.

Торгівля з Росією становить усього 8% торгівлі Китаю зі Сполученими Штатами та Євросоюзом – головними ініціаторами запровадження санкцій проти РФ. І хоча Китай, можливо, імпортуватиме більше нафти з Росії, тим не менше, враховуючи перспективу сповільнення власної економіки, Пекін навряд чи буде готовий піддати небезпеці зв'язки із двома своїми найбільшими торговельними партнерами. Деякі аналітики вважають, що насправді Китай є для Росії лихварем, який прийде по свій зиск, коли у Кремлі найменше цього очікуватимуть.

Прагматичний китайський інтерес

Не встигли у Кремлі отямитися від заяви Лі Кецяна, прем'єр-міністра Китаю, що його уряд поважає територіальну цілісність і суверенітет України, а питання Криму необхідно вирішити в контексті міжнародного права; не встигли очуняти після підписання «Угоди про активізацію співпраці у військовій сфері» між Вашингтоном і Пекіном, яке відбулося через два дні після згаданої російсько-китайської конференції у Москві, як 2 липня Лі Хуей, посол КНР у РФ, заявив, що Китай відмовився створювати військовий союз із Росією проти третьої сторони, оскільки такі військові союзники для Піднебесної недоцільні.

Ця заява чітко окреслила глобальний китайський план щодо Росії, яку в Пекіні не трактують рівнозначним партнером. Китай відмовився рефінансувати банки РФ, які потрапили під західні економічні санкції, фінансувати газопровід «Сила Сибіру», а також будівництво мосту з Кубані у Крим. Проте нарощує концепцію розширення аграрної присутності на родючих землях Забайкалля, які попередньо знищив вогонь. Зазначені фактори є окремими складовими цілісного справжнього плану Китаю щодо Росії.

Ризики для Росії

У демонстративному розвороті Кремля від країн Заходу до азіатського регіону закладено чимало ризиків для подальшої долі РФ, із яких доцільно виокремити головні.

Перший. Організація ШОС і група БРІКС (Шанхайська організація торгівлі; країни Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південно-Африканська Республіка), якими Кремль  розмахував перед Європою як альтернативою, – це альянси, засновані на прагматизмі, які ніколи не будуть антизахідними. Принаймні так уважає більшість аналітиків. Відповідно, ці союзи не зможуть надати Росії ні економічної опори на тривалу перспективу, ні шляхів для подальшого розвитку. Окрім того, у Росії та в головного медіатора цих альянсів, у Китаю, немає культурних зв'язків і єдиних, історично обумовлених планів на майбутнє. Навпаки, у їхніх відносинах помітно поки що добре закамуфльований антагонізм з обох сторін.

У майбутньому економічне й політичне співробітництво між Росією й азійськими країнами може зміцнитися, але за обставин, що РФ буде у другорядних, якщо не третьорядних ролях. Фактично, у приєднанні до Трансазіатського проекту як альтернативи ЄС для Росії не передбачено стратегічних перспектив, хіба що ситуативні.

Другий. Із географічного погляду Росія і Китай –  це конкуренти в зоні колишнього політичного впливу РФ, у Центральній Азії. У майбутньому притягальна сила Китаю для країн цього регіону зростатиме навіть за умови політичної пасивності Пекіна. І навпаки: відцентрові антиросійські тенденції наростатимуть, незважаючи на відчайдушну активізацію Кремля. Через деякий час, унаслідок санкцій, у Москви буде все менше економічних можливостей і політичних засобів для домінування у центральноазіатському регіоні.

Якщо Китай вирішить активізувати свій вплив у Центральній Азії більшою мірою, ніж це подобатиметься Кремлеві, тоді китайсько-російські відносини можуть перейти у стадію відвертого антагонізму. Для кремлівської зовнішньої політики це матиме фатальні наслідки, посилені російською ескалацією із Заходом через власний гібридний тероризм в Україні.

Третій. Останнім часом прокремлівським ЗМІ вдалося поліпшити імідж Китаю в очах громадян РФ. Однак активна фаза цього психологічного зомбування відбулася в період відносної економічної стабільності, ще до початку кремлівського війни в Україні, а також порівняно незначної чисельності китайської присутності в Росії.

Однак тепер, коли російський етнічний шовінізм набуває обертів, пострадянський расизм у РФ може торкнутися прибулих у Росію китайських підприємців, туристів, студентів, гастарбайтерів чи іммігрантів. У результаті агресивне ставлення більшості росіян до неслов'янських мігрантів (хоча й самі росіяни не є слов'янами) негативно позначиться на відносинах Росії з рештою країн Азії.

Отже, якщо внаслідок китайської присутності економіка РФ почне зростати, а побут росіян поліпшуватися, присутність китайців у Росії сприйматимуть позитивно. Проте, якщо китайські та інші неєвропейські інвестиції разом із торгівлею не зможуть компенсувати втрати російської економіки, зумовлені кремлівською конфронтацією із Заходом, виникнуть соціальні проблеми. Тим паче, якщо на тлі скорочення російської економіки китайські концерни почнуть поглинати російські підприємства, а в російських містах швидкими темпами почне зростати китайська діаспора.

Четвертий. Усе більше занепадання розвитку РФ провадить країну до втрати її політичної ваги. Ще до початку кремлівського тероризму в Україні економіка Росії була слабшою від китайської. У першій половині 2015 року, порівняно із ситуацією дворічної давності, співвідношення сил іще кардинальніше змінилося: промисловість РФ опинилася у тривалій рецесії, а китайська надалі зростає. Відвернувшись від Заходу, Росія економічно стає усе більше залежною від східноазіатського регіону, хоча й намагається цей факт приховати.

П'ятий. Якщо Росія відвертається від колишніх економічних і політичних партнерів на Заході, то Китай, навпаки, розвиває міжнародні економічні зв'язки, особливо із Заходом. Ці два протилежні тренди лише збільшують прірву між двома найбільшими державами Євразії, між Китаєм і Росією, та змінюють в усьому світі ставлення до них.

Унаслідок цих тенденцій Росія втрачає свою політичну вагомість на тлі інших країн, які динамічно розвиваються, оскільки економічні російські проблеми зростають так само швидко, як і політична ізоляція Москви.

РФ вже стала політично-економічним гравцем другого ґатунку із тенденцією до третьосортності, причому не тільки в Європі, а й у БРІКС та ШОС.

За такого геополітичного розкладу можна спрогнозувати, що Китай не проґавить історичної нагоди скористатися політичною недалекоглядністю Росії та заповнить торговельні та інвестиційні прогалини, які виникнуть у РФ унаслідок санкцій.

Відповідно, з плином часу в Пекіна буде все менше причин трактувати Москву як рівноправного партнера, що фатально позначиться на цій країні, штучно створеній у часи Золотої (Рудої) Орди задля поширення податкової опричини на території, яку завоювали маньчжуро-монгольські загарбники.

Поширити цю сторінку: