Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

"Подолати корупцію – означає подолати її в газовій сфері. З іншими різновидами буде легше"

Спецтема:

Петро Порошенко має відчувати, що альянс із Дмитром Фірташем призведе його до політичної катастрофи, каже експерт з енергетичних питань Михайло Гончар. У газових схемах завжди були махінації. Це результат як недосконалого законодавства, так і наслідок економічної моделі паразитарної олігархії. 

У чому суть конфлікту між Нафтогазом і Газ­промом?

– Бізнес-конфлікт у відносинах між ними був завжди. Росіяни штучно його плекали впродовж багатьох років, щоб у час "Х" привести в дію. Напружені стосунки між компаніями були пов'язані з накачуванням боргів, неврегульованим ціновим питанням. Усе це демонструє стратегію Російської Федерації на узалежнення України. Рентоспрямовані політичні еліти у Києві завжди прагнули до бізнес-експлуатації наявної газової залежності України від Росії. Остання ж періодично створювала проблемну ситуацію, завдяки якій Україну можна було б схилити до прийняття вигідних Москві рішень.

1997 року російська сторона висунула ультимативні вимоги щодо сплати боргу за постачання вуглеводнів. Не так газу, як нафти й нафтопродуктів. Тоді Україна була змушена підписати так званий Великий договір і в пакеті з ним угоду про перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі до 2017 року. Москва конвертувала борги у стратегічні поступки України. Через 13 років з'явилися так звані Харківські угоди. Перебування російського Чорноморського флоту продовжили до 2042 року в обмін на примарну 100-доларову знижку на газ. Ще через три роки – фінал: анексія Криму.

Нині для України настає черговий час "Х"?

– Так. Уже пережили дві серйозні газові кризи, спровоковані Російською Федерацією. Кожна з них завершувалася ситуативним розв'язанням проблеми, але стратегічно Україна програвала. 2006 року РосУкрЕнерго розширила свій влив в Україні через дочірню структуру УкрГазЕнерго. Приватна зарубіжна компанія, по суті, відібрала внутрішній ринок у державної – Нафто­газу. 2009-го криза завершилась підписанням асиметричних і дискримінаційних щодо України контрактів із максимальними цінами на газ. 2010 року Київ був змушений підписати Харківські угоди. Москва добре маскує деталі договорів. Спершу їх не помічаєш, а згодом вони набувають ключового значення. Це все призвело до розгортання третьої газової кризи.

Яка її відмінність від попередніх?

– Цього разу Москва вирішує питання не тільки з Україною, а й з ЄС. Гібридна війна ведеться і проти Європи. Тільки без застосування військового компонента. Поки що. Тому у Брюсселі її не помічають.

Європа йде на поводу Кремля?

– Значною мірою – так. Газпром висуває умови, зволікає з тристоронніми зустрічами. ­Тягнуть до морозів. Знають: що холодніше – то зговірливіші європейці, адже для них плюс 15 у помешканнях взимку – це шок і психотравма.

Що росіяни стратегічно хочуть від Європи?

– Для Москви важливо вибити в ЄС дві речі. Перше: згоду "здати" в газовому – і не тільки – вимірі Україну. Тобто виключити газопровід "Опал" (транснімецьке відгалуження від "Північного потоку" – "Країна") з-під дії третього енергопакету. Це дозволить Росії на повну потужність завантажити "Північний потік". Друге: згода на будівництво "Південного потоку". Мета Кремля – спровокувати газову кризу з припиненням постачання газу до ЄС, вину за зрив транзиту перекласти на Україну. І це має стати головним аргументом на користь "Південного потоку".

А у внутрішніх газових схемах справді є про­блеми?

– Тут махінації завжди були. Це результат як недосконалого законодавства, так і наслідок економічної моделі паразитарної олігархії. Відомо, як облгази роблять свій бізнес. Про це навіть прем'єр Яценюк розповідав. Газові лічильники стоять у кожного четвертого українця. Це дозволяє махлювати і гендлювати з надлишком палива. Його реалізовують. Від цього потоку живиться не тільки паразитарний олігархат, а й корумповані політики і чиновники, що створюють дах для таких схем та гарантують їх збереження.

Такі транснаціональні схеми, як РосУкрЕнерго, зламані?

– Так. Схема РосУкрЕнерго замислювалася на 25 років. Вона повинна була приносити надприбутки. Пропрацювала чотири роки. Можна віддати належне тодішньому прем'єру Юлії Тимошенко. Вона цю схему і зламала, хоча й не повністю. Прагнула переформатувати газові відносини з Москвою під себе. Крім того, ­туркменів не влаштовувало, що російсько-українська газова мафія купує у них газ задешево, а потім перепродує в Європі за максимальними цінами. І отримує надприбутки. За допомогою Юлі та невдоволення туркменів корупційна схема РосУкрЕнерго виявилась недовговічною.

Сильно наші олігархи розбагатіли на енерго­ресурсах?

– Так, майже всі багаті люди України "зросли" хто на вугіллі, хто на газу, хто на нафті й нафтопродуктах. Те, що мало б працювати на благо суспільства, осіло в кишенях кількох людей. Якщо брати газовий сектор, то чемпіон серед них – Дмитро Фірташ.

Є такі, що починали з паразитування, але згодом стали інвестувати у виробництво. Віктор Пінчук побудував сучасний металургійний завод у Дніпропетровську. Олег Бахматюк збив статки в газовому секторі, а потім конвертував їх в аграрний бізнес. Це достатньо просунутий підхід. Паразитарними в чистому вигляді лишаються бізнес-імперії Ахметова, Фірташа, Коломойського. Однак, останній випадає з цього ряду, бо зайняв позицію захисту України від агресії Російської Федерації.

Що підточує нашу позицію в газових перемовинах із Москвою?

– Для Алжиру, Норвегії, Катару газ – товар. Для Росії – це "товар+": плюс політика, плюс корупційна складова.

Щодо України, то метастази газової корупції пронизали її потужно. Старі гравці нікуди не зникли. Демонструє активність Фірташ. Його логіка проста: якщо я був при Кучмі, Ющенку, Януковичі, то чому не можу бути при Порошенку? І для Москви він – перевірений агент стратегічного впливу. Схеми типу РосУкрЕнерго допомагали в потрібний час корумпувати людей на найвищому рівні. Не тільки в нафтогазовому секторі, а передусім серед політичної верхівки. Тобто слабкою в перемовинах із Росією українську владу робить корупція.

У чому суть схем, подібних до РосУкрЕнерго?

– РосУкрЕнерго була зареєстрована у Швейцарії. Та вітає будь-які гроші. За місцевими законами, акції можуть бути двох типів: номінальні й анонімні – на пред'явника. В перших прізвища акціонерів вказані. В анонімних – ні. Сертифікат на певну їх кількість вручається довіреній особі на встановлений період. Наприклад, на рік. Впродовж цього часу власнику сертифіката нараховують дивіденди. У сертифікаті не знайдете прізвищ Кучма, Ющенко, Янукович чи будь-кого іншого з України чи Європи. ­Схема бездоганна.

Теперішні вищі чини можуть задіяти цей механізм?

– Схема РосУкрЕнерго пережила трьох президентів. Отже, здатна пережити й четвертого. Тільки називатиметься інакше. Можуть створити нову фірму, зареєструвати в Цузі чи Цюриху за кілька днів.

Чому Газпром боїться третього енергетичного пакета?

– Бо це – максимальна лібералізація газового ринку. Цей шлях ЄС пройшов, починаючи з 1998 року. Створюється прозоре й конкурентне середовище. В Європі постачають певний енергетичний продукт – поєднання товару й послуги. Ви не просто отримуєте газ чи електроенергію в помешкання. Він надходить за найзручнішим для вас алгоритмом. Якісно новий рівень. Уся ж бізнес-стратегія Москви базується на тому, щоб узяти з ринку якнайбільшу виручку через максимізацію ціни. Як говориться – "тупо і глупо".

Це реально зробити, коли є монополія – контроль не тільки за виробництвом, а й за транспортуванням, включаючи транзит, дистрибуцією та продажем. Скільки скажеш – стільки мусять заплатити. В умовах, коли покупці самостійно вибирають постачальника, схема не працює. Для Газпрому це – катастрофа.

Яка нині ситуація в цьому протистоянні?

– Хитка. Росія забезпечує десь третину загального постачання газу в ЄС. І спекулює на цьому. Мовляв, подивимось, як ви обійдетесь без нього. Переконують Європу в тому, що в Україні – суцільна нестабільність і знову взимку крастимуть газ. Відчувають: ще трішки – і можуть дотиснути і нас, і Європу. Останні погодяться на "Південний потік" і максимізацію постачань із "Північного". А українці приймуть запропонований варіант врегулювання кризи. Зокрема, із можливою новою газовою схемою.

Хто перекриває кисень Фірташу?

– Триває боротьба між двома олігархічними кланами – Коломойського і Фірташа. Кожен зробив свої політичні ставки у грі.

Путін ще не домовився з Порошенком?

– Підозрюю, що зараз іде процес. Але Порошенко має відчувати, що альянс із Фірташем призведе його до політичної катастрофи, як це трапилося з Ющенком і з Януковичем. Із кожним по-різному, в силу різних чинників – не тільки газових. Але фінал – однаковий.

Державний механізм працює неефективно. Міністр енергетики веде переговори як галузевик. Таким чином, припускаємося стратегічної помилки – виводимо втрачені внаслідок анексії Криму активи Нафтогазу з контексту перемовин. Із нашого боку було б логічно нав'язати цю тему і сказати: ми приймаємо рішення про "нульовий варіант" – втрачені на півострові активи в обмін на борги. Не можна до цієї проблеми ставитись, як до звичайного бізнес-конфлікту двох господарюючих суб'єктів. Це війна з довго­строковими наслідками для країни.

Скільки ЄС може протриматися без російського газу?

– Понад чотири місяці. По-перше, мають свій видобуток. По-друге, є імпортний газ із неросійських джерел. Деякі країни здатні і дев'ять місяців протриматися. Найвразливіші – Болгарія, Естонія та країни Балкан.

Будуються трансадріатичний газопровід – ТAP і трансанатолійський – TANAP.

– Якщо Європа не зупинить Москву, вона не отримає прямого доступу до газу Каспію. ТANAP і TAP можуть бути збудовані, а газ не отримають. Чому? Бо Росія розморозить заморожені конфлікти на Південному Кавказі, або ж вдасться до прямої агресії проти Азербайджану. Одним із мотивів агресії проти нас було бажання не допустити розгортання проектів газовидобування в Україні. Йдеться про шельф Чорного моря і нетрадиційний газ. Тепер цю ж логіку переносимо на Азербайджан. Що таке Південний Кавказ? Це азербайджансько-вірменський конфлікт за Карабах. До того ж, газогін з Азербайджану пролягає через Грузію до Туреччини, а далі – в ЄС. У Грузії теж є заморожені конфлікти, які можуть раптово розморозитися. Видобувний проект Шах-Деніз передбачає, що великий каспійський газ в Європу піде 2018 року. Десь у цей час можна очікувати розморожування ситуації на Кавказі.

Де ще можна брати газ?

– Норвегія – другий за розміром його постачальник. Алжир – третій. Але головна перспектива – Іран. Він – конкурент Росії і за газом, і за нафтою. Однак його проблема, що родовища розташовані на південному сході країни. А постачати газ треба до північно-західного кордону з Туреччиною. Ірану потрібно видобути його і прокласти газопровід. А на цьому шляху лежать території проживання курдів. Курдське питання Москві розбурхати буде нелегко, але можливо.

Сполучені Штати Америки здатні змінити розклади на світовому ринку газу й нафти?

– Усе залежатиме від політичної волі. США і Канада здатні дати Європі більше газу, аби зменшити її залежність від Росії.

Що робити нам?

– Перше: наростити бодай на 20–25 відсотків власний видобуток. Зараз видобуваємо 20 мільярдів кубів газу, а споживаємо 50 – як було торік. За 2014-й, ймовірно, буде 40 з невеликим гаком.

Друге: зменшити споживання газу.

Третє: збільшити реверс через Словаччину, Угорщину, Польщу.

Четверте: встановити плаваючу регазифікаційну установку для прийому скрапленого газу в порту Південний. Але тут усе впирається в проблему Босфору – через тісний турецько-російський зв'язок.

П'яте: чи зможе найвище політичне керівництво встояти перед великими грошима? Подолати корупцію – означає подолати її в газовій сфері. З іншими розібратися буде легше.

Наш коментар: 1 грудня президент Росії Володимир Путін під час його офіційного візиту до Туреччини заявив про припинення будівництва газопроводу "Південний потік".

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Метафора колективного розуму

Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи

У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.

Останні записи