У чому суть конфлікту між Нафтогазом і Газ­промом?

– Бізнес-конфлікт у відносинах між ними був завжди. Росіяни штучно його плекали впродовж багатьох років, щоб у час "Х" привести в дію. Напружені стосунки між компаніями були пов'язані з накачуванням боргів, неврегульованим ціновим питанням. Усе це демонструє стратегію Російської Федерації на узалежнення України. Рентоспрямовані політичні еліти у Києві завжди прагнули до бізнес-експлуатації наявної газової залежності України від Росії. Остання ж періодично створювала проблемну ситуацію, завдяки якій Україну можна було б схилити до прийняття вигідних Москві рішень.

1997 року російська сторона висунула ультимативні вимоги щодо сплати боргу за постачання вуглеводнів. Не так газу, як нафти й нафтопродуктів. Тоді Україна була змушена підписати так званий Великий договір і в пакеті з ним угоду про перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі до 2017 року. Москва конвертувала борги у стратегічні поступки України. Через 13 років з'явилися так звані Харківські угоди. Перебування російського Чорноморського флоту продовжили до 2042 року в обмін на примарну 100-доларову знижку на газ. Ще через три роки – фінал: анексія Криму.

Нині для України настає черговий час "Х"?

– Так. Уже пережили дві серйозні газові кризи, спровоковані Російською Федерацією. Кожна з них завершувалася ситуативним розв'язанням проблеми, але стратегічно Україна програвала. 2006 року РосУкрЕнерго розширила свій влив в Україні через дочірню структуру УкрГазЕнерго. Приватна зарубіжна компанія, по суті, відібрала внутрішній ринок у державної – Нафто­газу. 2009-го криза завершилась підписанням асиметричних і дискримінаційних щодо України контрактів із максимальними цінами на газ. 2010 року Київ був змушений підписати Харківські угоди. Москва добре маскує деталі договорів. Спершу їх не помічаєш, а згодом вони набувають ключового значення. Це все призвело до розгортання третьої газової кризи.

Яка її відмінність від попередніх?

– Цього разу Москва вирішує питання не тільки з Україною, а й з ЄС. Гібридна війна ведеться і проти Європи. Тільки без застосування військового компонента. Поки що. Тому у Брюсселі її не помічають.

Європа йде на поводу Кремля?

– Значною мірою – так. Газпром висуває умови, зволікає з тристоронніми зустрічами. ­Тягнуть до морозів. Знають: що холодніше – то зговірливіші європейці, адже для них плюс 15 у помешканнях взимку – це шок і психотравма.

Що росіяни стратегічно хочуть від Європи?

– Для Москви важливо вибити в ЄС дві речі. Перше: згоду "здати" в газовому – і не тільки – вимірі Україну. Тобто виключити газопровід "Опал" (транснімецьке відгалуження від "Північного потоку" – "Країна") з-під дії третього енергопакету. Це дозволить Росії на повну потужність завантажити "Північний потік". Друге: згода на будівництво "Південного потоку". Мета Кремля – спровокувати газову кризу з припиненням постачання газу до ЄС, вину за зрив транзиту перекласти на Україну. І це має стати головним аргументом на користь "Південного потоку".

А у внутрішніх газових схемах справді є про­блеми?

– Тут махінації завжди були. Це результат як недосконалого законодавства, так і наслідок економічної моделі паразитарної олігархії. Відомо, як облгази роблять свій бізнес. Про це навіть прем'єр Яценюк розповідав. Газові лічильники стоять у кожного четвертого українця. Це дозволяє махлювати і гендлювати з надлишком палива. Його реалізовують. Від цього потоку живиться не тільки паразитарний олігархат, а й корумповані політики і чиновники, що створюють дах для таких схем та гарантують їх збереження.

Такі транснаціональні схеми, як РосУкрЕнерго, зламані?

– Так. Схема РосУкрЕнерго замислювалася на 25 років. Вона повинна була приносити надприбутки. Пропрацювала чотири роки. Можна віддати належне тодішньому прем'єру Юлії Тимошенко. Вона цю схему і зламала, хоча й не повністю. Прагнула переформатувати газові відносини з Москвою під себе. Крім того, ­туркменів не влаштовувало, що російсько-українська газова мафія купує у них газ задешево, а потім перепродує в Європі за максимальними цінами. І отримує надприбутки. За допомогою Юлі та невдоволення туркменів корупційна схема РосУкрЕнерго виявилась недовговічною.

Сильно наші олігархи розбагатіли на енерго­ресурсах?

– Так, майже всі багаті люди України "зросли" хто на вугіллі, хто на газу, хто на нафті й нафтопродуктах. Те, що мало б працювати на благо суспільства, осіло в кишенях кількох людей. Якщо брати газовий сектор, то чемпіон серед них – Дмитро Фірташ.

Є такі, що починали з паразитування, але згодом стали інвестувати у виробництво. Віктор Пінчук побудував сучасний металургійний завод у Дніпропетровську. Олег Бахматюк збив статки в газовому секторі, а потім конвертував їх в аграрний бізнес. Це достатньо просунутий підхід. Паразитарними в чистому вигляді лишаються бізнес-імперії Ахметова, Фірташа, Коломойського. Однак, останній випадає з цього ряду, бо зайняв позицію захисту України від агресії Російської Федерації.

Що підточує нашу позицію в газових перемовинах із Москвою?

– Для Алжиру, Норвегії, Катару газ – товар. Для Росії – це "товар+": плюс політика, плюс корупційна складова.

Щодо України, то метастази газової корупції пронизали її потужно. Старі гравці нікуди не зникли. Демонструє активність Фірташ. Його логіка проста: якщо я був при Кучмі, Ющенку, Януковичі, то чому не можу бути при Порошенку? І для Москви він – перевірений агент стратегічного впливу. Схеми типу РосУкрЕнерго допомагали в потрібний час корумпувати людей на найвищому рівні. Не тільки в нафтогазовому секторі, а передусім серед політичної верхівки. Тобто слабкою в перемовинах із Росією українську владу робить корупція.

У чому суть схем, подібних до РосУкрЕнерго?

– РосУкрЕнерго була зареєстрована у Швейцарії. Та вітає будь-які гроші. За місцевими законами, акції можуть бути двох типів: номінальні й анонімні – на пред'явника. В перших прізвища акціонерів вказані. В анонімних – ні. Сертифікат на певну їх кількість вручається довіреній особі на встановлений період. Наприклад, на рік. Впродовж цього часу власнику сертифіката нараховують дивіденди. У сертифікаті не знайдете прізвищ Кучма, Ющенко, Янукович чи будь-кого іншого з України чи Європи. ­Схема бездоганна.

Теперішні вищі чини можуть задіяти цей механізм?

– Схема РосУкрЕнерго пережила трьох президентів. Отже, здатна пережити й четвертого. Тільки називатиметься інакше. Можуть створити нову фірму, зареєструвати в Цузі чи Цюриху за кілька днів.

Чому Газпром боїться третього енергетичного пакета?

– Бо це – максимальна лібералізація газового ринку. Цей шлях ЄС пройшов, починаючи з 1998 року. Створюється прозоре й конкурентне середовище. В Європі постачають певний енергетичний продукт – поєднання товару й послуги. Ви не просто отримуєте газ чи електроенергію в помешкання. Він надходить за найзручнішим для вас алгоритмом. Якісно новий рівень. Уся ж бізнес-стратегія Москви базується на тому, щоб узяти з ринку якнайбільшу виручку через максимізацію ціни. Як говориться – "тупо і глупо".

Це реально зробити, коли є монополія – контроль не тільки за виробництвом, а й за транспортуванням, включаючи транзит, дистрибуцією та продажем. Скільки скажеш – стільки мусять заплатити. В умовах, коли покупці самостійно вибирають постачальника, схема не працює. Для Газпрому це – катастрофа.

Яка нині ситуація в цьому протистоянні?

– Хитка. Росія забезпечує десь третину загального постачання газу в ЄС. І спекулює на цьому. Мовляв, подивимось, як ви обійдетесь без нього. Переконують Європу в тому, що в Україні – суцільна нестабільність і знову взимку крастимуть газ. Відчувають: ще трішки – і можуть дотиснути і нас, і Європу. Останні погодяться на "Південний потік" і максимізацію постачань із "Північного". А українці приймуть запропонований варіант врегулювання кризи. Зокрема, із можливою новою газовою схемою.

Хто перекриває кисень Фірташу?

– Триває боротьба між двома олігархічними кланами – Коломойського і Фірташа. Кожен зробив свої політичні ставки у грі.

Путін ще не домовився з Порошенком?

– Підозрюю, що зараз іде процес. Але Порошенко має відчувати, що альянс із Фірташем призведе його до політичної катастрофи, як це трапилося з Ющенком і з Януковичем. Із кожним по-різному, в силу різних чинників – не тільки газових. Але фінал – однаковий.

Державний механізм працює неефективно. Міністр енергетики веде переговори як галузевик. Таким чином, припускаємося стратегічної помилки – виводимо втрачені внаслідок анексії Криму активи Нафтогазу з контексту перемовин. Із нашого боку було б логічно нав'язати цю тему і сказати: ми приймаємо рішення про "нульовий варіант" – втрачені на півострові активи в обмін на борги. Не можна до цієї проблеми ставитись, як до звичайного бізнес-конфлікту двох господарюючих суб'єктів. Це війна з довго­строковими наслідками для країни.

Скільки ЄС може протриматися без російського газу?

– Понад чотири місяці. По-перше, мають свій видобуток. По-друге, є імпортний газ із неросійських джерел. Деякі країни здатні і дев'ять місяців протриматися. Найвразливіші – Болгарія, Естонія та країни Балкан.

Будуються трансадріатичний газопровід – ТAP і трансанатолійський – TANAP.

– Якщо Європа не зупинить Москву, вона не отримає прямого доступу до газу Каспію. ТANAP і TAP можуть бути збудовані, а газ не отримають. Чому? Бо Росія розморозить заморожені конфлікти на Південному Кавказі, або ж вдасться до прямої агресії проти Азербайджану. Одним із мотивів агресії проти нас було бажання не допустити розгортання проектів газовидобування в Україні. Йдеться про шельф Чорного моря і нетрадиційний газ. Тепер цю ж логіку переносимо на Азербайджан. Що таке Південний Кавказ? Це азербайджансько-вірменський конфлікт за Карабах. До того ж, газогін з Азербайджану пролягає через Грузію до Туреччини, а далі – в ЄС. У Грузії теж є заморожені конфлікти, які можуть раптово розморозитися. Видобувний проект Шах-Деніз передбачає, що великий каспійський газ в Європу піде 2018 року. Десь у цей час можна очікувати розморожування ситуації на Кавказі.

Де ще можна брати газ?

– Норвегія – другий за розміром його постачальник. Алжир – третій. Але головна перспектива – Іран. Він – конкурент Росії і за газом, і за нафтою. Однак його проблема, що родовища розташовані на південному сході країни. А постачати газ треба до північно-західного кордону з Туреччиною. Ірану потрібно видобути його і прокласти газопровід. А на цьому шляху лежать території проживання курдів. Курдське питання Москві розбурхати буде нелегко, але можливо.

Сполучені Штати Америки здатні змінити розклади на світовому ринку газу й нафти?

– Усе залежатиме від політичної волі. США і Канада здатні дати Європі більше газу, аби зменшити її залежність від Росії.

Що робити нам?

– Перше: наростити бодай на 20–25 відсотків власний видобуток. Зараз видобуваємо 20 мільярдів кубів газу, а споживаємо 50 – як було торік. За 2014-й, ймовірно, буде 40 з невеликим гаком.

Друге: зменшити споживання газу.

Третє: збільшити реверс через Словаччину, Угорщину, Польщу.

Четверте: встановити плаваючу регазифікаційну установку для прийому скрапленого газу в порту Південний. Але тут усе впирається в проблему Босфору – через тісний турецько-російський зв'язок.

П'яте: чи зможе найвище політичне керівництво встояти перед великими грошима? Подолати корупцію – означає подолати її в газовій сфері. З іншими розібратися буде легше.

Наш коментар: 1 грудня президент Росії Володимир Путін під час його офіційного візиту до Туреччини заявив про припинення будівництва газопроводу "Південний потік".