Польська сторона тенденційно підбирає зручні жанри і тематику, яка односторонно поширює вигідні міфи для окресленої групи політиків, а замовчується "незручні" факти і події, які мали і мають вагоме значення пов’язане з подіями тих роковин. Українці знають надзвичайно багато таких прикладів не лише з публіцистики та літератури, так від польських, як і від російських професійних борців з Україною, а зокрема принижуванням і очорнюванням визвольних змагань українського народу.

Годі мовчати, відомо в обороні української нації не стануть на захист сучасні українофоби Азаров, Табачник, Колісніченко, Ківалов та і сам Янукович, які не лише нам слави національної не приносить, але осмішують і зневажають українців на міжнародні арені. Остатні кадрові призначення Януковичем на високі державні пости є повним пітвердженням того, що суверенітет України знаходиться у великому загрожені. Стоїть Гамлєтівське питання, бути чи не бути суверенній українській державі, чи стати окупаційною зоною для Москви. На смертній постелі Михайло Горинь (1930-2013) благав словами:«Не віддайте їм України на поталу». Тому кожна чесна людина переживає бте, що над проваллям знаходиться наша держава.

У цьому місці складаю сердечну подяку усім тим, які в розумний, виважений і тверезий спосіб, а не в засліплені егоїстичному погляді розглядають ці складні історичні явища, які виникали в історичному періоді між нашиму народами. Йдеться про те, щоб відзначаючи трагедією не породжувати нових трагедії. Щоб в тих роковинах не закладати нових сповільнених мін, які б мали вибухнути за 20-30 років при інших національних протистояннях. Треба в тих аналізах дотримуватися високої культури об’єктивізму і відповідати на питання, куди ми йдемо, яку мету собі ставляємо і що тими роковинами хочемо осягнути.

Наша діяльність так з одної сторони, як і другої має служити добросусідським взаєминан, має гоїти рани, а не їх роз’ятрувати, на догоду якимісь третім силам. Тому не годиться байдуже споглядати до всього того, що зараз діється навколо нас. Минулі трагедії так по одній стороні, як і по другій силою історичних обставин матимуть вирішальне значення на наші стосунки так під сучасну пору, а особливо їхній вплив матиме ключові значення на наші майбутні покоління. І від нашої мудрості, конфлікти повинні поступенно завмирати, а від дурноти вини будуть поступенно відроджуватися й систиматично зростати і породжуватимуть нове горе і сльози.

Все, що діялося в минулому по обох сторонах наших народів вдаряє в засади моральні так поляків, як і українців і руйнує підставові поняття добросусідських взаємин. Трагедії, які пережили наші народи є наслідком нашої взаємної моральної кризи. Із цієї кризи треба знаходити шляхи виходу логічні від яких має наступати взаємна політична полекша.

Варто пригадати, що від занепаду Галицько-Волинського князівства призвело до некорисних взаємин між нашими народами. Вже з XIV ст. історичні події розвивалися не на користь України. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися сусіди - Литва, Польща та Московія. Вони дуже стрімко розросталися, і їх, цілком природно, приваблювали наші землі. У 1340 р. помер останній князь Галицько-Волинської держави Юрій II. Після його смерті західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для Польщі. Це розповідь спрощена, але у цій розповіді зароджувався вже конфлікт. Коли польський король Казимир III, скориставшись цим, захопив м. Львів, пограбував його, заволодів клейнодами, в тому числі короною Данила Галицького і від того часу стало наростати різке протистояння.

Читати повністю ТУТ