Чи справді Київська Русь є «колискою трьох братніх народів»?

Уся суть маніпулювання історичними фактами і їх подальша фальсифікація полягає в тому, що люди, які називають себе вченими, «забувають» при цьому нагадувати далеким від науки пересічним громадянам про те, що, на відміну від українців та білорусів, росіяни є не моноетнічною, а полієтнічною нацією і якусь, тим більше незначну, частину видавати за ціле – не просто науковий ляпсус, а свідоме введення людей в оману.

Щоб раз і назавжди зрозуміти в чому полягає істина, достатньо лише бодай один раз ознайомитися з далеко не повним переліком основних племен, які склали генетичний фундамент російського народу: весь, єм, карели, іжорці, ладожани, вежани, литва, чудь, летьгола, меря, мордва, мурома, черемиси, угри, пермь, печера, ям, зимигола, корсь, нарова, ліб, кипчаки, татари, кінгіт, сіджиут, чичили, іграки, киргизи, черкеси, огузи, тухси, ячма, чаруки, калмики, булгари, численні племена монгольського еміра Хушитая та еміра Байку.

Іншими словами, до 1478 р. новгородці, в’ятичі і радимичі входили до складу нашого «руського світу» і були складовою частиною давньоруської народності (так як у ХVІІІ ст. русини змінили свою назву на українців, то, беручи до уваги той факт, що український народ є материнським, стовбурним по відношенню до усіх інших слов’янських і навіть неслов’янських народів, історики у багатьох випадках мають повне право вживати терміни «Давня Україна», «давньоукраїнська народність», «український світ», даючи собі при цьому звіт, що на кожному окремому етапі розвитку вони мають різні кількісні, а, отже, і якісні характеристики).