Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Вузи стали яслами для молоді

Світ:

Незважаючи на триразове зростання кількості українців з дипломами, рівень освіти суспільства пропорційно не виріс. Вузи нині задовольняються роллю ясел, куди батьки спихають дітей, щоб за цей час знайти їм місце роботи (як варіант – зібрати грошей, щоб заплатити за прибуткову посаду) або одружити.
«Наша вища освіта перетворилася на проект із соціального захисту молоді», – цей гіркий жарт останнім часом все частіше можна почути в університетському середовищі. З ним важко посперечатися, враховуючи, що з усієї кількості студентів, котрі випускаються нашими вузами, працевлаштовується менше ніж 50%, а за фахом – і того менше.

Проте тяга українців до університетського диплома не слабшає: за нинішніх економічних умов скинути на піклування держави улюблене чадо на п´ять-шість років – як і раніше, голуба мрія майже кожного батька. А чому його там навчать – питання десяте.

Підвищений попит на дипломи підігріло зростання кількості вузів і факультетів, що в сумі з профіцитом бюджетних місць у половині університетів привело до небувалого падіння якості університетської підготовки. Це не лишилося непоміченим суспільством. За даними опитувань, проведених Фондом «Демократичні ініціативи» (березень 2011-го), 70,5% українців вважають, що вища освіта має низьку або посередню якість. Проте девальвація «вишки» анітрохи не бентежить населення: університетський диплом настільки міцно вкорінився в життєвих планах більшості українців, що будь-які спроби перешкодити йому в цьому (скоротити кількість вузів, бюджетних місць, посилити критерії відбору) можуть викликати справжній соціальний бунт.

Ці настрої добре розуміє урядова команда. А тому не поспішає, принаймні, до виборів, робити різкі рухи в цьому напрямку. Але бездіяльність лише посилює процес деградації вищої освіти. Зрозуміти, яких фахівців сьогодні випускають наші вузи, що вони дали для професійного і особистого становлення кожної окремо взятої молодої людини, неможливо. Як і те, чи зуміли вони з «ходячої Вікіпедії», в яку її, в кращому разі, перетворила школа і підготовка до ВНО, викувати думаючого кваліфікованого працівника.

Навіть у сфері володіння галузевими предметами на сьогодні не існує одного достовірного джерела інформації. Система ліцензування і акредитації вузів, яка всупереч європейській практиці, як і раніше, перебуває у сфері компетенції Міносвіти, за десять років роботи (проводиться з 2003 року) показала себе малоефективною.

Університети встигли відпрацювати технології, що дають їм можливість маніпулювати критеріями, за якими оцінюється їхня робота, включаючи і тести, які проходять студенти для визначення рівня знань. Наприклад, контрольні роботи для акредитації спеціальності складаються так, щоб гарантовано отримати потрібну міністерськими нормами шкалу оцінок (відсоткова частка двійок, трійок і т.д.). А оскільки об´єктивних критеріїв складання контрольних робіт немає, комісія, присутня на перевірці, вимушена закривати очі на ці маніпуляції.

Тому немає нічого дивного в тому, що акредитацію в нашій країні з легкістю проходять більшість вузів. Навіть той факт, що медичні вузи не мають повноцінної бази для практичної підготовки фахівців, а аграрні, за даними Рахункової палати, вичерпали свій ресурс техніки на 80%, не став перешкодою для проходження ними акредитації за найвищим рівнем.

Непереконливо в цьому напрямку виглядають і дії Держінспекції навчальних закладів, що за рік анулювала ліцензії 14 вузів. Фактично вона лише довела, що в нашій країні, аби позбутися акредитації спеціальності або всього вузу, потрібно піти на найцинічніші нормативні порушення. Наприклад, поставити керувати кафедрою людину, котра володіє знаннями і ступенем в абсолютно іншій науковій площині.

Те саме відбувається і у сфері держатестації випускників. Її результати мало говорять про знання і вміння новоспеченої робочої одиниці суспільства. Річ у тому, що згідно з чинним законодавством результати держатестації повинні визначити відповідність рівня підготовки студента вимогам стандартів вищої освіти по закінченні освіти за фахом.

Казус полягає в тому, що наразі держстандартів у сфері вищої освіти не існує, хоча їх формування мало завершитися ще в далекому 1998-му. Функцію орієнтиру в цій справі перебрали на себе галузеві стандарти вищої освіти. Проте над їхнім змістом вже котрий рік потішається більшість викладачів. Громіздкі, переобтяжені зайвою і практично ніколи не використовуваною інформацією, вони не дають відповіді на питання про професійну придатність випускника. Наприклад, майбутній інформатик «повинен уміти захистити техніку в разі радіоактивної атаки», але способи перевірити, «чи зумів», і який взагалі сенс вкладається в дієслово «зумів» – стандарт не уточнює.

Таким чином, держатестація випускників за роки нормативної плутанини і відсутності чітких критеріїв перетворилася на формальність, віддану на відкуп самим вузам. Чергова присутність на засіданнях кваліфікаційних або екзаменаційних комісій представників інших університетів, органів управління освітою та інших «контролерів» реального впливу на підвищення якості не має.

Відбувається це частково тому, що держекзамени як одна з форм атестації зазвичай проводяться за завданнями, складеними наочними комісіями самих кафедр. Тобто тими, хто відповідає за якість підготовки студентів, що фактично виключає об´єктивну оцінку навчальних досягнень. Відсутність чітких професійних стандартів привела до того, що екзаменаційні завдання сьогодні перевіряють лише масив теоретичних знань студента. Тоді як про наявність професійних навиків, які мають бути сформовані у молодої людини в процесі навчання, мова не йде.

Гонитва за формальними критеріями дала про себе знати і при оцінюванні дипломних робіт. Тут у голову кута ставиться не якість роботи, а кількість сторінок. Скажімо, не перший рік університетські викладачі обурюються, що нашим студентам-математикам та інформатикам доводиться захищати роботи на 80 сторінках (це обсяг хорошої кандидатської дисертації з математики, і щоб виконати норму, студентам доводиться штучно наганяти текст). Тоді як їхні колеги в Росії, котрі часто «обставляють» наших на відповідних міжнародних олімпіадах, успішно захищають роботи з 40 сторінок.

Варто відзначити, що за останні роки робилися спроби ввести «зовнішнє» оцінювання знань і професійних навичок студентів-випускників, проте їх не можна вважати вдалими. Наприклад, у системі медичної освіти існує обов´язкова державна перевірка знань із стандартизованих тестів — ліцензійний іспит. Проте його результати мало говорять про кваліфікацію майбутніх лікарів. Крім того, завдання до них складають викладачі самих учбових закладів, що не забезпечує їхню конфіденційність. Схожа ситуація спостерігається і у сфері аграрної освіти, де торік було вперше використано онлайн-тестування студентів випускних курсів.

Перераховані обставини дають можливість зробити висновок про те, що, незважаючи на триразове зростання кількості українців з дипломами, рівень освіти суспільства пропорційно не виріс. Вузи нині задовольняються роллю ясел, куди батьки спихають дітей, щоб за цей час знайти їм місце роботи (як варіант – зібрати грошей, щоб заплатити за прибуткову посаду) або одружити.

Такий настрій батьків позначається і на ставленні до навчання дітей: вони просиджують штани на академічних лавах або, в кращому разі, зубрять тестові завдання випускних іспитів, аби отримати жаданий диплом. Небагатьох же ентузіастів рано чи пізно демотивують брудні ігри вузів, що маніпулюють оцінками тестів або для акредитаційних цілей, або для зменшення кількості претендентів на отримання стипендій, особливо підвищених.

Варто сказати, що такий стан речей цілком влаштовує ректорати. Керівників вузів не особливо турбує якість контингенту абітурієнта. Вони зацікавлені лише в тому, щоб вибити якомога більше казенних місць, а потім їх заповнити. А ким – значення не має. Аби бюджетне фінансування надходило регулярно. Росіяни знайшли вихід із цієї ситуації: протягом найближчих років вони планують скоротити держзамовлення на 30–40%, але при цьому зберегти держфінансування в колишньому обсязі. У нас же про таку реформу, в кращому разі, заговорять уже після виборів.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

«Євангеліє Ісуса Хреста» (Львів, «ПІРАМІДА», 2017 - 596 с. Зладив Ігор Каганець)

Подарунок на Різдво – «Євангеліє Ісуса Хреста» (Ігор Каганець, 2017) для нових прихильників AR25.ORG

Даруючи книги, ми розширюємо коло однодумців. Для придбання цієї книги насамперед треба визначитися з варіантом палітурки книжки (тверда чи м’яка) і кількістю примірників, порахувати загальну...

Останні записи