Ситуація із дефіцитом гречки у державі та масовою панікою серед населення, що виливається у тотальну закупівлю цього харчового продукту, відобразила у собі одну ключову рису вітчизняної економіки – домінування «маркетингу залякування» як засобу успішного продажу будь-якого товару.
Як свідчить практика, вищеназваний "дефіцит" гречки, як раніше солі, олії та цукру, значною мірою базується на психологічних, ніж економічних факторах. Підігріваючи панічні настрої у суспільстві, бізнесмени можуть маніпулювати цінами, нарощуючи власні надприбутки. Головне – добре знати психологію українців.
Країна голоду та дефіциту
Лише протягом ХХ ст. Україна тричі переживала масштабний голод (на початку 1920-х рр., 1932-33 рр., 1946-1947 р.р.). У той час як, наприклад, цивілізовані держави уже переходили до етапу "суспільства споживання", для українців найнагальнішим питанням залишалося фізичне виживання, можливість прогодуватися та якось пережити важкі часи. Ще живе покоління, для якого проблема масового голоду була частиною життя.
При чому весь час небезпека виходила від держави, яка не допомагала власним громадянам, а навпаки – прагнула позбавити їх засобів до існування.
Для молодших поколінь, які не знали жахів голоду, реальністю був дефіцит радянських часів, коли неможливо будо дістати найпотрібніші товари, а тому за будь-якої можливості формувалися запаси "на чорний день".
Період незалежності лише посилив та поглибив недовіру суспільства до державного механізму. Оскільки слова та дії української влади традиційно дуже сильно розходилися між собою, то будь-які офіційні заяви про "відсутність підстав для паніки" лише стимулювали останню.
Усі вищеназвані фактори сформували специфічні риси українського споживача: недовіра до влади, страх нестачі найнеобхідніших товарів (та прихований у глибинах свідомості страх голоду), схильність до накопичення "запасів", що може виливатися у споживацьку паніку.
Фактично Україна живе у стані перманентного соціального неврозу. Відповідно, нічого дивного немає у тому, що дехто взяв цей невротичний стан суспільства на озброєння та використовує його у власних економічних інтересах.
Маркетинг переляку
Відпрацьована схема масового залякування спирається значною мірою на вплив ЗМІ та чуток. При цьому перші виступають ініціатором других.
Як правило, торгівельна паніка розпочинається із інформації, ретрансльованої по телебаченню. Здебільшого, це певні сюжети, підкріплені статистикою та експертними коментарями. Не слід забувати, що статистика, загалом, передбачає різні можливості для тлумачення, а експерти часто є заангажованими у тому чи іншому висвітленні проблеми.
Для схильного до панічних настроїв українського суспільства достатньо одної непевної вказівки на можливий дефіцит того чи іншого продукту, щоб примусити до масової закупівлі товарів
Вимоги телебачення, що орієнтуються на критерії значимості, сенсаційності інформації примушують журналістів штучно нагнітати проблему. У свою чергу, для вкрай тривожного, схильного до панічних настроїв українського суспільства часто достатньо одної непевної вказівки на можливий дефіцит того чи іншого продукту, щоб примусити до негайних дій у формі масової закупівлі товарів (ліків, цукру, гречки і т.д.).
Фактично кожного року в Україні відбувається істерія з приводу тих чи інших товарів. Ще свіжою у пам’яті є велика "цукрова паніка". У ролі непоганої ілюстрації також можна згадати і про ситуацію довкола "свинячого грипу" минулого року, коли, під акомпанемент історій про смерті від загадкового вірусу, громадяни України масово скуповували будь-які можливі ліки за явно завищеними цінами.
Аналогічна ситуація спостерігається цього року і з гречкою, яка вже стала ледь не ідею фікс для всього українського суспільства.
Звичайно, як і будь-яка паніка, ситуація з гречаною крупою виникла не на порожньому місці. Передумовою процесів став загальний неврожай, пов’язаний із засухою літа 2010 року.
Проте у підсумку саме паніка зумовила наявну "гречану кризу". Масово скуповуючи товар "про запас", українці стрімко скорочували наявні запаси. Це зумовило зменшення пропозиції, а, отже, і подальше зростання цін. Ажіотаж мотивував продавців "притримати" товар для збереження надвисокого попиту і таких самих високих цін. Механізм розкручував сам себе.
Дзеркало проблем
"Гречана паніка" відобразила у собі всі внутрішні, глибинні проблеми українського суспільства та загальні вади управління на державному рівні.
Насамперед, вона з усією очевидністю продемонструвала вади управління українським сільським господарством, яке не регулює виробництво згідно з потребами суспільства, не забезпечує достойну винагороду виробників (а, отже, позбавляє їх можливості для розвитку власної галузі).
Усі прибутки в підсумку дістаються невеликій групі перекупників, які контролюють усі фінансові потоки. Від "гречаної паніки" дохід одержать теж вони, а не безпосередні виробники – селяни. Останні просто не мають достатньої мотивації для удосконалення та розвитку власного виробництва. А це означає, що проблеми з українськими сільськогосподарськими товарами будуть завжди. Останнє означає необхідність негайного втручання держави у регулювання сільського господарства на основі, наприклад, поширених у Європі механізмів дотування.
Гречана криза показала вади неповороткого та бюрократизованого державного управління України, неспроможного розв’язати найпростіші проблеми. У той час, коли прем’єр-міністр заявляє про вирішення проблеми, реальний стан справ свідчить про те, що проблема тільки наростає. Це означає низький рівень контролю владою над реальним станом справ у державі.
Нарешті, криза засвідчила і ключову проблему взаємовідносин влади та суспільства України, яку можна висловити одним словом – недовіра.
Громадяни легко піддаються найменшим панічним настроям тому, що не довіряють офіційним заявам. Вони свідомо (та підсвідомо) очікують того, що влада їх все одно обдурить, а тому не слід сподіватися на її допомогу.
Це насправді відбивається у всьому, починаючи від сприйняття суспільством численних реформ нової влади (освітньої, пенсійної, податкової і т.д.), і до таких "дрібниць", як дефіцит певних продуктових товарів. Це система недовіри, здолати яку можливо лише на основі перегляду державної політики у сфері комунікації.
Правдивість, об’єктивність, послідовність – тільки це може стати запорукою поступової зміни ставлення суспільства до власної влади (і процес може затягнутися на роки). Але варто розуміти, що без таких змін ми не можемо розраховувати на проведення серйозних реформ в Україні.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Економіка страху: Паніка як двигун торгівлі
Світ:
11021605e.jpg
Країна голоду та дефіциту
Лише протягом ХХ ст. Україна тричі переживала масштабний голод (на початку 1920-х рр., 1932-33 рр., 1946-1947 р.р.). У той час як, наприклад, цивілізовані держави уже переходили до етапу "суспільства споживання", для українців найнагальнішим питанням залишалося фізичне виживання, можливість прогодуватися та якось пережити важкі часи. Ще живе покоління, для якого проблема масового голоду була частиною життя.
При чому весь час небезпека виходила від держави, яка не допомагала власним громадянам, а навпаки – прагнула позбавити їх засобів до існування.
Для молодших поколінь, які не знали жахів голоду, реальністю був дефіцит радянських часів, коли неможливо будо дістати найпотрібніші товари, а тому за будь-якої можливості формувалися запаси "на чорний день".
Період незалежності лише посилив та поглибив недовіру суспільства до державного механізму. Оскільки слова та дії української влади традиційно дуже сильно розходилися між собою, то будь-які офіційні заяви про "відсутність підстав для паніки" лише стимулювали останню.
Усі вищеназвані фактори сформували специфічні риси українського споживача: недовіра до влади, страх нестачі найнеобхідніших товарів (та прихований у глибинах свідомості страх голоду), схильність до накопичення "запасів", що може виливатися у споживацьку паніку.
Фактично Україна живе у стані перманентного соціального неврозу. Відповідно, нічого дивного немає у тому, що дехто взяв цей невротичний стан суспільства на озброєння та використовує його у власних економічних інтересах.
Маркетинг переляку
Відпрацьована схема масового залякування спирається значною мірою на вплив ЗМІ та чуток. При цьому перші виступають ініціатором других.
Як правило, торгівельна паніка розпочинається із інформації, ретрансльованої по телебаченню. Здебільшого, це певні сюжети, підкріплені статистикою та експертними коментарями. Не слід забувати, що статистика, загалом, передбачає різні можливості для тлумачення, а експерти часто є заангажованими у тому чи іншому висвітленні проблеми.
Для схильного до панічних настроїв українського суспільства достатньо одної непевної вказівки на можливий дефіцит того чи іншого продукту, щоб примусити до масової закупівлі товарів
Вимоги телебачення, що орієнтуються на критерії значимості, сенсаційності інформації примушують журналістів штучно нагнітати проблему. У свою чергу, для вкрай тривожного, схильного до панічних настроїв українського суспільства часто достатньо одної непевної вказівки на можливий дефіцит того чи іншого продукту, щоб примусити до негайних дій у формі масової закупівлі товарів (ліків, цукру, гречки і т.д.).
Фактично кожного року в Україні відбувається істерія з приводу тих чи інших товарів. Ще свіжою у пам’яті є велика "цукрова паніка". У ролі непоганої ілюстрації також можна згадати і про ситуацію довкола "свинячого грипу" минулого року, коли, під акомпанемент історій про смерті від загадкового вірусу, громадяни України масово скуповували будь-які можливі ліки за явно завищеними цінами.
Аналогічна ситуація спостерігається цього року і з гречкою, яка вже стала ледь не ідею фікс для всього українського суспільства.
Звичайно, як і будь-яка паніка, ситуація з гречаною крупою виникла не на порожньому місці. Передумовою процесів став загальний неврожай, пов’язаний із засухою літа 2010 року.
Проте у підсумку саме паніка зумовила наявну "гречану кризу". Масово скуповуючи товар "про запас", українці стрімко скорочували наявні запаси. Це зумовило зменшення пропозиції, а, отже, і подальше зростання цін. Ажіотаж мотивував продавців "притримати" товар для збереження надвисокого попиту і таких самих високих цін. Механізм розкручував сам себе.
Дзеркало проблем
"Гречана паніка" відобразила у собі всі внутрішні, глибинні проблеми українського суспільства та загальні вади управління на державному рівні.
Насамперед, вона з усією очевидністю продемонструвала вади управління українським сільським господарством, яке не регулює виробництво згідно з потребами суспільства, не забезпечує достойну винагороду виробників (а, отже, позбавляє їх можливості для розвитку власної галузі).
Усі прибутки в підсумку дістаються невеликій групі перекупників, які контролюють усі фінансові потоки. Від "гречаної паніки" дохід одержать теж вони, а не безпосередні виробники – селяни. Останні просто не мають достатньої мотивації для удосконалення та розвитку власного виробництва. А це означає, що проблеми з українськими сільськогосподарськими товарами будуть завжди. Останнє означає необхідність негайного втручання держави у регулювання сільського господарства на основі, наприклад, поширених у Європі механізмів дотування.
Гречана криза показала вади неповороткого та бюрократизованого державного управління України, неспроможного розв’язати найпростіші проблеми. У той час, коли прем’єр-міністр заявляє про вирішення проблеми, реальний стан справ свідчить про те, що проблема тільки наростає. Це означає низький рівень контролю владою над реальним станом справ у державі.
Нарешті, криза засвідчила і ключову проблему взаємовідносин влади та суспільства України, яку можна висловити одним словом – недовіра.
Громадяни легко піддаються найменшим панічним настроям тому, що не довіряють офіційним заявам. Вони свідомо (та підсвідомо) очікують того, що влада їх все одно обдурить, а тому не слід сподіватися на її допомогу.
Це насправді відбивається у всьому, починаючи від сприйняття суспільством численних реформ нової влади (освітньої, пенсійної, податкової і т.д.), і до таких "дрібниць", як дефіцит певних продуктових товарів. Це система недовіри, здолати яку можливо лише на основі перегляду державної політики у сфері комунікації.
Правдивість, об’єктивність, послідовність – тільки це може стати запорукою поступової зміни ставлення суспільства до власної влади (і процес може затягнутися на роки). Але варто розуміти, що без таких змін ми не можемо розраховувати на проведення серйозних реформ в Україні.
В тему:
Голодомор дає Україні карт-бланш
Чому братва безумствує?
Де знайти нову еліту?
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта