Категорія:

Неарійське походження: у гітлерівській армії воювало до 150 тисяч євреїв

150 тисяч солдатів та офіцерів вермахту, люфтваффе і крігсмаріне могли б репатріюватися в Ізраїль відповідно до закону про повернення

Він перетинав Німеччину на велосипеді, іноді долаючи по 100 кілометрів на добу. Місяцями він тримався на дешевих бутербродах із джемом та арахісовим маслом, ночував у спальному мішку біля провінційних вокзальчиків. Потім були рейди у Швецію, Канаду, Туреччину та Ізраїль. Шість років тривали поїздки-пошуки у компанії з відеокамерою та переносним комп’ютером.

Улітку 2002 року світ побачив плоди цього подвижництва: 30-літній Брайан Марк Рігг опублікував свою підсумкову працю «Єврейські солдати Гітлера: нерозказана історія нацистських расових законів і людей єврейського походження в німецькій армії».

Брайан — євангельський християнин (як і президент Буш), виходець із трудової родини техаського «біблійного поясу», солдат-доброволець Армії оборони Ізраїлю та офіцер морської піхоти США — раптом зацікавився своїм минулим. Чому один з його предків служив у вермахті, а інший загинув в Освенцимі? Позаду у Рігга були навчання в Єльському університеті, грант від Кембріджу, 400 інтерв’ю з ветеранами вермахту, 500 годин відеосвідчень, 3 тисячі фотографій і 30 тисяч сторінок спогадів гітлерівських солдатів та офіцерів — тих людей, чиї єврейські корені дають їм змогу а хоч би й завтра репатріюватися в Ізраїль. Підрахунки й висновки Рігга виглядають доволі сенсаційно: у німецькій армії на фронтах другої світової воювало до 150 тисяч солдатів, які мали єврейських батьків або бабусь з дідусями.

Терміном «мішлінге» в рейху називали людей, народжених від змішаних шлюбів арійців з неарійцями. Расові закони 1935 року розрізняли «мішлінге» першого (один з батьків — єврей) і другого ступенів (бабуся або дідусь — євреї). Незважаючи на юридичну «попсованість» людей з єврейськими генами і попри тріскучу пропаганду, десятки тисяч «мішлінге» спокійнісінько жили собі при нацистах. Вони у звичайному порядку призивалися до вермахту, люфтваффе і крігсмаріне, стаючи не лише солдатами, але й частиною генералітету на рівні командуючих полками, дивізіями та арміями.

Сотні «мішлінге» були нагороджені за хоробрість Залізними хрестами. Двадцять солдатів і офіцерів єврейського походження були визнані гідними вищої військової нагороди Третього рейху — Лицарського хреста. Ветерани вермахту скаржилися Ріггу, що начальство неохоче представляло їх до орденів і зволікало з просуванням у чині, пам’ятаючи про їхніх єврейських предків (аналогічне «затискування» фронтовиків-євреїв було і в Радянській армії).

Відкриті життєві історії могли б видатися фантастичними, але вони є реальними і підтверджуються документами. Так, 82-літній мешканець Півночі ФРН, віруючий іудей, прослужив війну капітаном вермахту, таємно дотримуючись єврейських обрядів у польових умовах. Тривалий час нацистська преса приміщувала на своїх обкладинках фотографію блакитноокого блондина в касці. Під фото значилося: «Ідеальний німецький солдат». Цим арійським ідеалом був боєць вермахту Вернер Гольдберг (з татом-євреєм). Майор вермахту Роберт Борхардт одержав Лицарський хрест за танковий прорив російського фронту в серпні 1941 року. Потім Роберт був виряджений до Африканського корпусу Роммеля. Під Ель-Аламейном Борхардт потрапив у полон до англійців. У 1944 році йому дозволили приїхати в Англію для возз’єднання з батьком-євреєм. У 1946 році Роберт повернувся до Німеччини, заявивши своєму єврейському татусеві: «Хтось же та повинен відбудовувати нашу країну». У 1983 році, незадовго до смерті, Борхардт розповідав німецьким школярам: «Багато євреїв і напівєвреїв, які воювали за Німеччину в другій світовій, вважали, що вони повинні щиро боронити свій фатерланд, служачи в армії».

Полковник Вальтер Холландер, чия мати була єврейкою, одержав особисту грамоту Гиглера, в якій фюрер засвідчував арійство цього галахічного єврея. Такі ж посвідчення про «німецьку кров» були підписані Гітлером для десятків високопоставлених офіцерів єврейського походження. Холландер у роки війни був нагороджений Залізними хрестами обох ступенів і рідкісним знаком відмінності — Золотим Німецьким хрестом. Холландер одержав Лицарський хрест у липні 1943 року, коли його протитанкова бригада в одному бою знищила 21 радянський танк на Курській дузі. Вальтерові дали відпустку; до рейху він поїхав через Варшаву. Саме там він був шокований виглядом знищуваного єврейського гетто. На фронт Холландер повернувся духовно зломленим, кадровики вписали в його особисту справу — «занадто незалежний і малокерований», зарубавши його підвищення до генеральського чину. У жовтні 1944 року Вальтер був узятий у полон і провів 12 років у сталінських таборах. Він помер у 1972 році у ФРН.

Сповненою таємниць є історія порятунку Любавицького ребе Йосефа Іцхака Шнеєрсона з Варшави восени 1939 року. Хабадники в США звернулися до держсекретаря США Корделла Хэлла з проханням про допомогу. Держдепартамент домовився з адміралом Канарісом — керівником німецької військової розвідки (абверу) про вільний проїзд Шнеєрсона через рейх в нейтральну Голландію. Абвер і ребе порозумілися: німецькі розвідники робили усе, аби утримати Америку від вступу у війну, а ребе використовував унікальний шанс для виживання. Тільки недавно стало відомо, що операцією з вивезення Любавицького ребе з окупованої Польщі керував підполковник абверу д-р Ернст Блох — син єврея. Він боронив ребе від нападок супроводжуючих його німецьких солдатів. Цей офіцер сам був «прикритий» надійним документом: «Я, Адольф Гітлер, фюрер німецької нації, цим підтверджую, що Ернст Блох є "особою німецької крові"». Щоправда, у лютому 1945 року цей папір не завадив відправити Блоха у відставку.

Цікаво відзначити, що його однофамілець, єврей д-р Едуард Блох, у 1940 році одержав особисто від фюрера дозвіл на виїзд до США: то був лікар з австрійського міста Лінц, який лікував матір Гітлера і самого Адольфа в його дитячі роки.

Ким же були «мішлінге» вермахту — жертвами антисемітських переслідувань чи спільниками катів? Життя часто ставило їх в абсурдні ситуації. Один солдат із Залізним хрестом на грудях приїхав із фронту в концтабір Заксенхаузен, щоб... провідати там свого батька-єврея. Офіцер СС був шокований цим гостем: «Якби не нагорода на твоєму мундирі, ти б у мене швидко опинився там же, де і твій батько». Іншу історію повідомив 76-літній житель ФРН, стовідсотковий єврей: йому в 1940 році вдалося втекти з окупованої Франції за підробленими документами. Під новим німецьким ім’ям його призвали до ваффен-СС — добірних бойових частин. «Якщо я служив у німецькій армії, а моя мати загинула в Освенцимі, то хто я — жертва чи один з переслідувачів? Німці, які відчувають провину за вчинене, не хочуть чути про нас. Єврейська громада також відвертається від таких, як я, адже наші історії суперечать усьому тому, що звикли вважати Холокостом».

У січні 1944 року кадровий відділ вермахту підготував секретний список 77-ми високопоставлених офіцерів і генералів, «змішаних з єврейською расою або одружених на єврейках. Усі 77 мали особисті посвідчення Гітлера про «німецьку кров». Серед перелічених у списку — 23 полковники, 5 генерал-майорів, 8 генерал-лейтенантів і два повні генерали армії. Сьогодні Брайан Рігг заявляє: «До цього списку можна додати ще 60 прізвищ вищих офіцерів і генералів вермахту, авіації і флоту, включаючи двох фельдмаршалів».

У 1940 році усім офіцерам, які мали двох єврейських дідусів чи бабусь, було наказано залишити військову службу. Ті, хто були «заплямовані» єврейством тільки з боку одного з дідусів, могли залишитися в армії на рядових посадах. Та реальність була іншою — ці накази не виконувалися. Тому їх безрезультатно повторювали в 1942, 1943 і 1944 роках. Частими були випадки, коли, спонукувані законами «фронтового братерства», німецькі солдати приховували «своїх євреїв», не видаючи їх партійним та каральним органам. Цілком могли відбуватися такі сцени зразка 1941 року: німецька рота, яка приховує «своїх євреїв», бере в полон червоноармійців, котрі, у свою чергу, видають на розправу «своїх євреїв» і комісарів.

Колишній канцлер ФРН Гельмут Шмідт, офіцер люфтваффе і онук єврея, свідчить: «Тільки в моїй авіачастині було 15—20 таких же хлопців, як і я. Я переконаний, що глибоке занурення Рігга у проблематику німецьких солдатів єврейського походження відкриє нові перспективи у вивченні воєнної історії Німеччини XX століття».

Рігг сам-один задокументував 1200 прикладів служби «мішлінге» у вермахті — солдатів і офіцерів з найближчими єврейськими предками. У тисячі з цих фронтовиків були знищені 2300 єврейських родичів — племінники, тітки, дядьки, дідусі, бабусі, матері і батьки.

«Список 77-ми» могла б доповнити одна з найлиховісніших фігур нацистського режиму — Рейнхард Гейдрих, улюбленець фюрера і глава РСХА, який контролював гестапо, кримінальну поліцію, розвідку, контррозвідку і усе своє (на щастя, недовге) життя боровся з чутками про своє єврейське походження. Рейнхард народився в Лейпцигу у 1904 році в родині директора консерваторії. Сімейна історія твердить, що його бабуся вийшла заміж за єврея незабаром після народження батька майбутнього шефа РСХА. У дитинстві старші хлопчаки часто били Рейнхарда, обзиваючи його євреєм (до речі, і Ейхмана в школі дражнили «маленьким євреєм»); 16-річним юнаком він вступає в шовіністичну організацію «Фрайкорлс», щоб розвіяти чутки про єврейського дідуся.

У середині 1920-х років Гейдрих служить кадетом на учбовому судні «Берлін», де капітаном був майбутній адмірал Канаріс. Рейнхард знайомиться з його дружиною Ерікою, влаштовує з нею домашні скрипкові концерти Гайдна і Моцарта. Але у 1931-му Гейдриха з ганьбою звільняють з армії за порушення кодексу офіцерської честі (зведення малолітньої дочки командира корабля). Гейдрих підноситься по нацистських сходах. Наймолодший обергруппенфюрер СС (чин, який дорівнював генералові армії) інтригує проти свого колишнього благодійника Канаріса, намагаючись підкорити собі абвер. Відповідь Канаріса проста: адмірал наприкінці 1941 року ховає у своєму сейфі фотокопії документів про єврейське походження Гейдриха.

Саме шеф РСХА проводить у січні 1942 року Ванзейську конференцію для обговорення «остаточного розв’язання єврейського питання». У доповіді Гейдриха чітко сказано, що онуки-євреї розглядаються як німці і не підлягають репресіям. Якось, повернувшися вночі додому геть п’яним, Гейдрих вмикає світло в кімнаті, раптом бачить своє зображення у дзеркалі і двічі стріляє в нього з пістолета, вигукуючи самому собі: «Мерзенний єврей!»

Класичним прикладом «прихованого єврея» в еліті Третього рейху можна вважати фельдмаршала авіації Ерхарда Мільха. Його батьком був єврей-фармацевт. Через єврейське походження Ерхарда не прийняли в кайзерівські військові училища, але розпочата перша світова воїна відкрила йому доступ в авіацію. Мільх потрапив у дивізію знаменитого Ріхтгоффена, познайомився з молодим асом Герингом і відзначився при штабі, хоча сам на аеропланах не літав. У 1920 році Юнкерс робить протекцію Мільху, просуваючи колишнього фронтовика у своєму концерні. У 1929 році Мільх стає генеральним директором «Люфтганзи» — національного авіаперевізника. Вітер уже дув у бік нацистів, і Ерхард безкоштовно надає літаки «Люфтганзи» для лідерів НСДАП. Ця послуга не забувається. Прийшовши до влади, нацисти заявляють, що мати Мільха не вела статевого життя зі своїм чоловіком-євреєм, а справжнім батьком Ерхарда є барон фон Вір. Геринг довго сміявся з цього приводу: «Так, ми зробили Мільха ублюдком, але ублюдком аристократичним!» Ще один афоризм Геринга з приводу Мільха: «У своєму штабі я сам буду вирішувати, хто у мене єврей, а хто ні!» Фельдмаршал Мільх фактично очолював люфтваффе напередодні і під час війни, заступаючи Геринга. Саме Мільх керував створенням нового реактивного Ме-262 і ракет «фау». Після війни Мільх дев’ять років відсидів у в’язниці, а потім до 80-річного віку працював консультантом концернів «Фіат» і «Тиссен».

Праця Брайана Рігга, ще тепла від друкарських машин, уже піддається перекрученням. Її науковими підсумками дуже хочуть скористатися заперечники Катастрофи — європейські та ісламські історики, які намагаються відкинути феномен Холокосту або занизити масштаби геноциду євреїв. Цитуючи Рігга, такі вчені змінюють акценти у дріб’язках. Говориться, наприклад, про «солдатів-євреїв» і навіть про «єврейську армію Гітлера», тоді як сам автор пише про солдатів єврейського походження (діти й онуки євреїв). Абсолютна більшість ветеранів вермахту повідомляли в інтерв’ю, що, йдучи в армію, вони не вважали себе євреями. Ці солдати намагалися своєю хоробрістю спростувати нацистську расову балаканину. Гітлерівські солдати потрійною ревністю на фронті доводили, що єврейські предки не заважають їм бути добрими німецькими патріотами і стійкими воїнами.

Гасан Гусейн-заде — історик-мусульманин зі штату Міннесота — перелічує у своїй рецензії: «Єврейські солдати служили у вермахті, СС, люфтваффе і крігсмаріне. Робота д-ра Рігга повинна бути прочитана усіма, хто вивчає або викладає історію другої світової». Згадування СС не випадкове — тепер у масмедіа полетять «качки» про службу євреїв в цій організації, хоч Рігг навів лише одиничний приклад такої людини (і то з підробленими німецькими документами). У читачів же залишиться в підсвідомості: «Євреї знищували себе самі, служачи в СС». Ось так і творяться антисемітські міфи... Д-р Джонатан Стейнберг, керівник проекту Рігга в Кембріджському університеті, хвалить свого учня за сміливість і подолання труднощів дослідження: «Висновки Брайана роблять реальність нацистської держави складнішою».

Молодий американець, на мій погляд, не тільки робить об’ємнішою картину Третього рейху і Холокосту, але й змушує по-новому подивитися на звичні визначення єврейства. Раніше вважалося, що в другій світовій війні всі євреї боролися на боці антигітлерівської коаліції. Єврейські солдати у фінській, румунській та угорській арміях розглядалися як винятки з правила. Тепер Брайан Рігг ставить нас перед новими фактами, приводячи до нечуваного парадоксу. Вдумаймося: 150 тисяч солдатів та офіцерів гітлерівської армії могли б репатріюватися відповідно до ізраїльського Закону про повернення. Нинішній вигляд цього закону, зіпсований пізньою вставкою про окреме право онука єврея на алію, дозволяє тисячам ветеранів вермахту приїхати в Ізраїль!

Ліві ізраїльські політики намагаються захистити поправку про онуків тим, що, мовляв, онуки єврея теж переслідувалися Третім рейхом. Почитайте Брайана Рігга, панове! Страждання цих онуків часто виражалося в затримці чергового Залізного хреста. Доля дітей і онуків німецьких євреїв ще раз показує нам трагедію асиміляції. Відступництво діда від релігії предків бумерангом б’є по всьому єврейському народу і по його німецькому онуку, який бореться за ідеали нацизму в рядах вермахту. На жаль, галутна втеча від власного «я» характеризує не тільки Німеччину минулого століття, а й Ізраїль сьогоднішнього дня.

---------------------------------
В тему:

Український фашизм. Запрошення до дискусії

Фашизм чи солідаризм?

Нацизм і більшовизм
 

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка