Протекціонізм на початку нового тисячоліття: шкода чи користь

За минулі 25-30 років через Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк багаті країни нав’язали торговий лібералізм багатьом країнам, що розвиваються, і проповідували їм вільну торгівлю для того, щоб захопити якомога більші частки їхніх ринків та не допустити появи конкурентів.

Останні декілька десятиліть у світовій економіці домінував принцип вільної торгівлі. Вільна торгівля стала мало не панацеєю від усіх економічних лих, її шалено підтримували (і досі підтримують) більшість економістів. Знаменитий журнал «Економіст» став рупором для просування і пропаганди вільної торгівлі. Кажуть, що для цього він і був створений.

За минулі 25-30 років через Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк багаті країни нав’язали торговий лібералізм багатьом країнам, що розвиваються, і проповідували їм вільну торгівлю для того, щоб захопити якомога більші частки їхніх ринків та не допустити появи конкурентів. Самі ж фундатори вільного ринку та вільної торгівлі – Британія та США – стали багатими внаслідок рецептів, що суперечать їхнім сьогоднішнім цінностям.

Вільна торгівля – це не більше, ніж риторика. Останні два століття були боротьбою одних протекціоністів з іншими. Британія, яку вважають зразком вільної торгівлі, завжди захищала своїх виробників.

Сьогодні всі країни у більшій чи меншій мірі потерпають від світової фінансово-економічної кризи, відтак вже не приховують застосування протекціонізму. Наприклад, Президент Франції Ніколя Саркозі пообіцяв двом найбільшим французьким автомобілебудівникам «Рено» і «Пежо Сітроен» 6 млрд. євро державної позики на п’ять років. Головні умови державної підтримки: не закривати заводи, не скорочувати робочі місця у Франції і не виносити виробництво за межі країни.

План Франції у порятунку своїх автовиробників одразу ж потрапив під вогонь критики деяких країн-партнерів по європейській співдружності, в першу чергу Чехії. Воно й зрозуміло – адже саме на території Чехії, а також в Словаччині і Словенії розміщені заводи французького автопрому. При чому саме ті заводи, на яких збирають недорогі малолітражні автівки, популярні нині в період кризи.

Британський прем’єр-міністр Гордон Браун звинуватив Саркозі у порушенні правил ринкової економіки і її головного принципу – вільної торгівлі. Справа в тому, що за правилами Євросоюзу всі його члени ринку складають єдиний європейський ринок. В результаті Саркозі довелося відмовився від ідеї примусового повернення до Франції заводів з країн Східної Європи.

Протекціонізм – це звичайний захист державою своїх інтересів. Але сьогодні протекціонізм вважається агресивною політикою по відношенню до інших країн – він провокує у відповідь агресивні заходи з їхнього боку, попереджують ліберальні економісти і наводять приклад з історії, коли у 1930-х роках Конгрес США підвищив мито на тисячі ввізних товарів. У відповідь Європа та Латинська Америка вжили подібні заходи щодо американських продуктів. В результаті сталося падіння на дві третини всієї світової торгівлі, яке тільки поглибило кризу.

До протекціонізму США вдаються й сьогодні. В кінці січня палата представників США схвалила кон’юнктурний пакет у $820 млрд., який для розвитку інфраструктури вимагає використовувати залізо або сталь виключно внутрішнього виробництва.

Єврокомісія також вживає протекціоністські заходи – але по відношенню до країн іншого світу. Так, єврокомісар із сільського господарства Маріанн Фішер-Бель повідомила, що Європа поновить експортну субсидію для молока, масла і сиру. За рахунок подібних інтервенцій аграрна продукція «проштовхується» на ринки, на яких взагалі немає попиту на дорогі європейські продукти – наприклад, до Африки та Південної Америки.

Ініціативи багатих країн можуть викликати зворотні удари. Протягом минулих років багато країн в односторонньому порядку знизили свої мита, однак, в принципі, згідно з чинними правилами СОТ все ще можуть здійснювати збори за старими митними ставками. Наприклад, Бразилія зараз стягує з іноземних промислових товарів 13%, але може підняти ставку й до 30%, не боячись конфлікту з СОТ. Росія з початку року вже підняла мито на нові автомобілі до 25%. На думку багатьох експертів, наступна хвиля протекціонізму особливо небезпечна, тому що її не можна зупинити класичними інструментами торгової політики – такими як мито і нетарифні торгові бар’єри.

Але сьогодні провідні економіки повільно, але впевнено збільшують бар’єри протекціонізму через субсидії і місцеві програми держзамовлень — попри залякування адептів вільної торгівлі, що будь-які рухи до протекціонізму будуть «спусковим гачком» торгової війни, що зруйнує світову систему торгівлі, як це сталося в 30-ті роки минулого століття. Проте це невірне прочитання історії, вважає відомий економіст Ха-Джун Чанг, викладач Кембріджського університету і автор книги «Погані самаряни: багаті держави, погана політика і загроза світу, що розвивається». Перехід до політики протекціонізму у після-депресивний період був набагато менш драматичним, ніж про це говорять.

Загальноприйнята історія розповідає, що світова система торгівлі розвалилася через те, що США ввели митні тарифи Смута-Холі у 1930 році. Але це не було аж таким радикальним кроком, тому що Америка залишалася найбільш протекціоністською країною протягом минулого століття, а тарифи Смута-Холі тільки підняли середні ставки промислових тарифів з приблизно 37% до близько 48%. Митні тарифи в інших країнах після 1930-х років також піднімалися, але помірно. Зменшення торгівлі після депресії мало більше проблем з тим, що знизився попит і «засохли» торгові кредити.

Звичайно, що тотальна торгова війна не допоможе видужанню світової економіки. Але цього і не може статися – на відміну від 1930-их сьогодні є Світова організація торгівлі, Європейський Союз і багато регіональних торгових угод для того, щоб обмежувати ті захисні заходи, які можуть розгорнути країни, пише Ха-Джун Чанг у своїй статті «Праця, а не споживання», що опублікована у березневому номері британського журналу «Проспект».

Історія на кшталт «Ні – 1930-им!» припускає те, що протекціонізм – це завжди погано. Але це не так, вважає Ха-Джун Чанг. На відміну від фінансового сектора, в якому можна швидко налагодити роботу, реальна економіка потребує часу – виробникам потрібно побудувати фабрики, інвестувати кошти у нові технології, працівникам потрібно здобути нові знання та навички і знайти нову роботу. В час великих змін і упорядкувань, тимчасовий протекціонізм допомагає – він створює здоровий простір компаніям і працівникам для самовідновлення.

Міжнародний розподіл праці має бути збалансованим, щоб відкриті ліберальні економіки могли бути захищеними від ударів по якійсь конкретній галузі. М’який протекціонізм може бути чітко обмежений в часі. Після нафтового шоку 1970-х, такі країни, як Японія і Швеція, що застосували вибірковий і обмежений в часі протекціонізм, піднялися швидше таких країн, як США, заходи яких були прихованими, але більш всеосяжними.

Сьогодні загроза полягає в тому, що ми вдаємо, ніби віримо у вільну торгівлю, і у той же час здійснюємо протекціонізм під іншими назвами, зауважує автор і наводить приклад, як британський міністр бізнесу і підприємництва Пітер Мендельсон поміняв назву свого плану порятунку вітчизняної автопромисловості у 2,5 млрд. фунтів стерлінгів з власне «допомоги» на «екологічну» ініціативу.

Ха-Джун Чанг вважає, що сьогодні потрібний інший протекціонізм – такий, що дозволяє країнам, які розвиваються, захиститися від зовнішньої конкуренції, доки вони не опанують нові технології, а їхні працівники не здобудуть нових знань і навичків. Такий захист, відомий як «захист дитячих економік», застосовувався фактично всіма нині багатими країнами – починаючи з Британії 18 століття, США, Німеччини і Швеції 19 сторіччя і закінчуючи Японією, Кореєю і Тайванем 20 сторіччя.

І не зважаючи на власну історію протягом останньої чверті століття багаті країни зробили все можливе, щоб унеможливити застосування заходів протекціонізму для країн з дитячими економіками. Вони вимагають від цих країн дотримуватися торгового лібералізму – і це є умовою для надання їм допомоги, кредитів від міжнародних фінансових організацій, якими вони ж і управляють. Вони штовхають до все більших обмежень митних тарифів, субсидій, до зменшення регулювання іноземних інвестицій та інших заходів, які необхідні країнам, що розвиваються, для підтримки їхніх галузей економіки.

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для популяризації НО

 
Форум Підтримати сайт Довідка