Українська версія

Віра в єдине людство проголошується системотворчою.

Ця віра означає наступне:

1) Якщо ви не розумієте нижчевикладеного, значить це не для вас. Новий світ буде складний і його розуміння теж буде складне. Звинувачення у складності тексту не приймаються і не розглядаються.

2) Заперечення можливості реалізації цих ідей не приймаються і не розглядаються, бо воно суперечать системотворчій вірі у можливість цього.

3) Замовчування цих ідей долається мережевим чином (через соціальні мережі), оскільки державні чи корпоративні ЗМІ не зацікавлені в їх поширенні;

4) Вітається поширення цих ідей, переклад їх всіма мовами світу, обговорення цих ідей, обговорення способів реалізації цих ідей та наслідків їх реалізації.

5) Той, хто підтримує і поширює ці ідеї, є їх послідовником. Послідовники самовизначаються за межами національних держав і буд-яких інших унітарних ідентичностей.

6) Спроби вихолостити, підмінити чи перекрутити ці ідеї мають жорстко припинятися послідовниками в процесі обговорення. Вітаються тільки мислительні установки, спрямовані на єдність громад людства перед всесиллям держав та корпорацій.

7) Деструктивні дії в процесі реалізації цих ідей мають жорстко припинятися послідовниками. Вітаються тільки конструктивні дії, спрямовані на реалізацію ідей і їх розвиток.

ДЕКЛАРАЦІЯ ГРОМАД ЛЮДСТВА

Громади світу, єднайтеся в мережі!

Ми ті, хто зруйнував Радянський Союз і ще пам’ятає його. Ми ті, хто спробував побудувати ліберальну демократію і зіштовхнувся з проблемами відсутності досвіду подолання пасток свободи. Ми бачили і одне, і інше, і можемо говорити з більшого досвіду, ніж ті, хто давно живе в світі свободи, обмеженої владою держав та корпорацій, і намагається не помічати цього.

Перед Богом і людьми всього світу, перед сучасниками і нащадками ми проголошуємо наше бачення перспектив світу, наші прагнення, наші сподівання, наші мрії. Пропоновані нами підходи є ідеалами, яких ми прагнемо, є орієнтирами, до яких ми прямуємо.

Криза сучасного світу

Сучасний світ знаходиться в серйозній кризі. Правлячі класи різних країн світу намагаються видати цю кризу всього лише за фінансові чи економічні негаразди, які можна подолати на спільних зібраннях світових лідерів, узгодивши економічну та соціальну політику.

Ми ж вважаємо, що ця криза є цивілізаційною. Вона корениться у самій суті спрощеного існування людства, яке втратило горизонти свого розвитку за межами простого виживання, яке втратило глибинний смисл свого життя всередині утилітарного споживання, яке втратило великі і недосяжні мрії.

В технологічному і культурному плані людство все більше і більше стає єдиним. Принаймні правлячі класи всього світу давно вже об’єднані спільними інтересами збереження своєї фінансової влади в умовах банківської таємниці та непублічних державних бюджетних процесів. Правлячі класи об’єднані інтересами збереження своєї політичної влади шляхом періодичного проведення демократичних виборів, маніпуляція якими стала настільки очевидною, що все більше і більше людей по всьому світу відмовляється брати у них участь.

До світового правлячого класу якось непомітно ввійшли керівники транснаціональних корпорацій та світових фінансових мереж — нові олігархи нового часу. На сьогодні світом керують не стільки політичні лідери, скільки лідери транснаціональних корпорацій, які по суті приватизували держави. Новий світовий правлячий клас це вже клас корпораторів, а не державних діячів.

Роль та місце корпорацій не унормована в державних конституціях, відтак протистояти всевладдю корпорацій держави не можуть. Нові наддержавні утворення, які системним чином впливають на світ (ВТО, МВФ, НАТО і т.д.), теж не унормовані в державних конституціях. Місцеві громади намагаються виторговувати собі щонайбільше повноважень в державах, але всередині принципу субсидіарності, який розглядає місцеву владу як допоміжну для центральної, це принципово неможливо.

Ми живемо в світі розподіленого суверенітету, при цьому продовжуємо робити вигляд, що суверенні конституції чогось варті. Нам потрібні принципово нові конституції. Але закарбована в історії революційна героїка нинішніх конституцій та їх безсумнівно великі заслуги перед історією не дозволяють їх змінити без кризи, без великих соціальних конфліктів та громадянських потрясінь.

Роз’єднані державними кордонами громади людства все ще не можуть взяти під контроль свої правлячі класи, бо їх публічні владні, фінансові і соціальні ресурси є приватизованими окремими групами людей, що історично за традицією виокремилися в правлячі касти. Зміна людей біля влади в різних країнах не є зміною правлячих каст цих країн. Якщо раніше з цим можна було миритися, оскільки нові політичні лідери правлячих каст несли з собою нові ідеї, то зараз з цим миритися вже не можна, бо нові політичні лідери не приносять з собою ні нових ідей, ні нових бачень перспективи.

Після руйнування СРСР світ втратив останнє сподівання на можливість побудови суспільства на засадах колективного управління з неутилітарними цілями. Ліберальна демократія опинилася безальтернативною формою розвитку людства і стала вироджуватися в небезпечну форму споживацького рабства.

Споживацькі ідеали заволоділи не тільки широкими масами світу. Найбільш небезпечне те, що споживацькі ідеали заволоділи також свідомістю правлячих класів. Правлячі класи самі повірили у те, що зростання споживання це і є розвиток людства. Мова йде про необхідність принципової зміни мотивацій та перспективних орієнтацій людства, яку правлячі класи здійснити самотужки не можуть.

Інтелектуали, які зажди були в авангарді ідейних рухів, перетворилися на креативний клас, який обслуговує правлячі класи всередині процесів наукового пізнання та технологічного прогресу, спрямованих на споживацьке суспільство.

Фатальним для людства є те, що споживацькі ідеали заволоділи свідомістю інтелектуалів. Відтак інтелектуали відмовилися від пошуку нових трансцендентних ідей, нових горизонтів розвитку людської цивілізації, нових концептуальних просторів, які може опановувати людство. Інтелектуали провалилися в постмодернізм, борсаються там, і самотужки вибратися не можуть.

Постмодернізм знищує дійсність, підміняючи її дискурсами та мовними іграми, створюючи цим симулякри і пропагуючи захоплення цими симулякрами. Постмодернізм, у своїх мотиваціях спрямований на вічне становлення і подовження теперішнього, не дозволяє бачити перспективу та нові горизонти. Постмодернізм, наголошуючи на множинності істин, не дозволяє розуміти складну істину. Постмодернізм, обмежуючи тотальність на користь безконечності, і фундаментальність на користь деталізації, не дозволяє осягати тотальність глибини в якості сильної мотивації для пізнання.

Молодь, що поринає у деталізацію пізнання, не може мати сильних мотивацій у цьому пізнанні, бо це не цікаво, не драйвово, не героїчно. Убивши героїку звершень, постмодернізм по суті призвів до кастрації духу. Постмодернізм вбив сильні мотивації молоді, і цим завдав величезної складно виправної шкоди людству. Оскільки постмодернізм є першою глобальною філософією, то людство від нього сьогодні потерпає не менше, ніж свого часу потерпало від комуно-соціалізму чи націонал-соціалізму, які були явищами регіональними.

Наука сьогодні потерпає від родової травми та брехні про саму себе, якою Френсіс Бекон дурив правлячі класи свого часу. Вчені Нового часу розуміли, що знання це цікавість і ентузіазм мрій. Натомість правлячим класам вчені намагалися показати, що знання це сила, влада та нові можливості споживання.

Допоки релігійний в своїй основі дух вчених дозволяв їм розуміти всю умовність утилітарних мотивацій пізнання, існував соціальний договір — вчені задовольняють власну цікавість в обмін на те, що результати цього їх задоволення створюють нові можливості сили та влади для правлячого класу та нові можливості споживання та комфорту для широких мас.

У 80-90 роки ХХ століття стало зрозуміло, що силу, владу та комфорт дає не наука сама по собі, а технологія, яка лише опосередковано пов’язана з наукою. Технологія фактично витіснила науку, бо технологію окрім держав могли фінансувати також і корпорації. Технології, які фінансуються тільки державами, розвиваються набагато слабкіше. Водночас технологічний прорив за великим рахунком стався тільки в телекомунікаціях.

Наука, перш за все фундаментальна, швидко програла в соціальному плані науці, що була спрямована на технологічні досягнення. Сьогодні ми маємо ситуацію, коли з 60 років ХХ століття розвиток фундаментальної науки фактично припинився. Востаннє людство зробило пілотований політ на іншу планету в 1972 році «(Аполлон-17», політ на Місяць, США). Більше пілотованих польотів на іншу планету не було, оскільки в споживацькому суспільстві на питання «навіщо» людство так і не змогло знайти утилітарної відповіді.

В останні роки людство намагалося повернутися до космічних проектів, розглядаючи, перш за все, як можливий, пілотований політ на Марс. Але за великим рахунком, відповіді на те, навіщо нам летіти на Марс, в споживацькій цивілізації нема.

Правлячі класи роблять вигляд, що нічого не сталося, оскільки довіра до них та їхнього наукового бачення Світу є запорукою збереження їх влади та багатства. Вчені науки, спрямованої на технологічні інновації, також підтримують суспільну думку, ніби з наукою все гаразд. І дуже небагато вчених бачать кризу. В науці сталося те саме, що і в політиці чи соціальній структурі суспільства — споживацькі мотивації витіснили всі інші.

Наукова фантастика поступилися місцем містико-магічній фентезі. Наука, що перестала мріяти, в принципі не може рухатися далі. При цьому містико-магічна фентезі в своїх інтенціях це вже мрії нового напрямку інтелектуальної діяльності — конструктивізму.

Наука слабко розуміє масштабні амбіції конструктивізму, бо він знищує саму умову наукового пізнання — віру в об’єктивну дійсність. Конструктивізм вільно оперує багатьма реальностями, він займається моделюванням в тому числі і за межами очевидної дійсності — в актуальності і в віртуальності, він намагається пізнати не тільки Світ, але і Позасвіт.

Конструктивізм, що виростає з науки, силою філософії зобов’язаний порвати з нею, заливши науці те, що вона вміє робити найкраще — здобування знань, їх систематизація та популяризація. Наука буде опановувати нові горизонти, але відкривати нові горизонти буде конструктивізм.

Щоб наука поступилася місцем інтелектуального лідерства конструктивізму, вона повинна пережити кризу. В той же час конструктивізм має сформулювати свою філософію і свої цивілізаційні мотивації. І зроблено це може бути зусиллями інтелектуалів ціною їх самопожертви, без фінансування держав та корпорацій. Тільки довівши свою мотиваційну спроможність та інтелектуальне лідерство в умовах наукової кризи, конструктивізм стане новим сподіванням людства.

Отже людська цивілізація стала споживацькою, вона втратила неспоживацькі перспективи, вона не бачить горизонтів розвитку за межами очевидності, її уявлення не виходять за межі декартівського Світу. Людська цивілізація в світоглядному плані більше не може розвиватися в рамках науки, постмодернізму та уявлень лише про Світ. Людська цивілізація має вийти за ці межі. Людська цивілізація в соціальному плані більше не може розвиватися в межах держав, націй та територій.

Потрібні нові неспоживацькі мотивації людства, нові горизонти розвитку за межами актуальної очевидності, нові уявлення про конструкції Світу та Позасвіту. Ми маємо вийти за межі науки та постмодерністської філософії.

Це означає, що людство має стати єдиним і усвідомити свою спільну перспективу. Це означає, що поділ соціального світу на збанкрутілі держави має бути перетворено на мережу пов’язаних різними системами мотивацій громад, що зможуть конкурувати з державами та транснаціональними корпораціями за публічні ресурси.

Громади людства

Політика з часів древньої Греції це процес встановлення рівноваги між різними суспільними групами. В часи домінування держав політика була мистецтвом управління державою, відтак державні політики отримали перевагу. В часи виходу на арену світової політики корпорацій політика стала балансуванням між корпоративними та державними інтересами, відтак корумповані корпораціями державні політики втратили свою перевагу.

Перспектива політики полягає у поверненні її початкового смислу. Політика має знову стати процесом встановлення рівноваги між різними суспільними групами без посередництва держав та корпорацій. Така рівновага має встановлюватися інтелектуальними засобами, бо соціальні відносини в мережі громад стали занадто складними, щоб здійснювати це на основі якихось хай навіть дуже привабливих інтересів. Основою політики майбутнього мають стати не інтереси, а складні принципи.

Групи по інтересах і громади, об’єднані спільними принципами та спільними неутилітарними мотиваціями, — зовсім різні колективи. В суспільстві мають домінувати громади, а не групи по інтересах. Громади, що мають спільні принципи та спільні трансцендентні мотивації в історичній перспективі завжди перемагатимуть будь-які групи по інтересах.

Нації, держави та їх території залишаються забавками обивателів, ілюзії яких підтримують засоби масової інформації. Правлячі класи світу вже давно живуть поза націями, державами та територіями. Громади світу завжди програватимуть правлячим класам, допоки триматимуться за старі уявлення. Громади світу мають усвідомити свою мережеву єдність і самоорганізуватися перед лицем свавілля держав та корпорацій.

Сьогодні питання стоїть не у перезаснуванні якоїсь окремої держави. Сьогодні питання стоїть у перезаснуванні суспільної угоди, яка з часів Гоббса, Локка та Руссо фактично була непорушною у своїх головних принципах — відмова від природніх прав на користь держави задля суспільної безпеки; гарантування державою розробки, прийняття та дотримання законів задля загального блага; розподіл влад всередині держави; збір та використання публічних податків державою; захист державою суверенітету. Отже суспільна угода укладалася суспільством з державою. Настав час переглянути суспільну угоду на користь принципового збільшення публічних функцій громад та введення прямого корпоративного інфраструктурного обслуговування громад без посередництва держави.

Громади як носії системно організованих мотивацій стають новими осередками людства, новими суб’єктами цивілізаційних дій. Такі громади можуть бути як архаїчними і прив’язаними до національної культури та території, так і інноваційними, поєднаними зв’язками соціальних мереж через нові засоби комунікації — Інтернет та мобільний зв’язок.

Нова суспільно угода принципово протистоїть глобалізму. Громади людства виступають не за інтеграцію, а за фрагментацію світу; не за уніфікацію норм та мотивацій, а за їх урізноманітнення.

Глобалізація це процес легалізації корпоративної влади над світом, інтеграції світу через всевладдя корпоративної корупції держав та світової уніфікації мотивацій і норм співжиття в їх суто утилітарній та споживацькій якості.

Так глобальність перетворюється не просто на метаглобальність (геліосність — те, що відноситься до Сонячної системи), а у метаверсальність (Метаверсум — Світ та Позасвіт).

При цьому влада громад виходить за межі глобальності, в тому числі за межі планетарної глобальності.

В цьому сенсі фрагментація це процес легалізації та посилення громад, які протистоять корпораціям в надглобальному вимірі. Це процес урізноманітнення мотивацій, зокрема випрацювання та поширення трансцендентних мотивацій.

Місцеві громади всередині держав мають поступитися домінуючою позицією громадам соціальних мереж, які більше не прив’язані ні до націй, ні до держав, ні до територій.

В такому підході виникає уявлення про єдине людство, що складається з фрагментованих і мережевим чином поєднаних громад, що здійснюють опір корпоративно-державній глобалізації.

Людство не є результатом процесу глобалізації. Людство є продуктом цивілізаційної фрагментації та усвідомлення своєї єдності через мережу самоорганізації фрагментів-громад на рівні трансцендентних концептуальних уявлень.

Агентом людства не є ні нація, ні держава, ні корпорація, ні будь-яке їх об’єднання (наприклад, міжнародна спільнота). Людство тому не є сукупністю індивідів людського роду.

Агент людства також не виникає в області права, оскільки агент не є правовим представником людства, хоч які би права йому не надавалися. Право є продукт держав та корпорацій, бо воно гарантується ними.

Мотивації та концептуальні уявлення про майбутнє (мрії) знаходяться завжди за межами права і складають трансцендентну основу всякої цивілізації.

Агентом людської єдності, протоцивілізаційним утворенням і одиницею нового світового порядку є громада, вписана у топологічну (негеополітичну) мережу людських взаємовідносин — мережева громада. Це така громада, яка утримує на собі публічне рефлексивне усвідомлення людської єдності та здійснює дії, що опираються на таке усвідомлення.

Агент людської єдності є не правовою, політичною чи економічною, а філософсько-концептуальною позицією, що формує трансцендентні мотивації на основі заповітних мрій. Агент людської єдності — інтелектуал громади і сама громада, яка обстоює його ідеї, а не політик, економіст чи юрист.

Подолання державних монополій

Головна монополія, якою володіють держави, це монополія на визнання ідентичностей. Громада має відвоювати право змінювати та фіксувати складні ідентичності самостійно, без посередництва держави. Допоки ідентичності були унітарними (формулювались одним словом, а за змістом були релігійними від античності до Нового часу та національними від Нового часу до сучасного моменту), держави могли їх використовувати для влади над свідомістю. І коли зараз ідентичності стають множинними (політарними, формулюються багатьма словами), тобто стають функціями самодіяльності, творчості і комунікації соціальних мереж, втручання держави має бути суттєво обмежене. Комбінація змістів ідентичності відповідає принципу розподіленого суверенітету і є вільним вибором кожної людини планети.

Друга монополія держави — на всі види центральної влади, які вона погодилася розподіляти: законодавчу, виконавчу, судову і зовнішню. Ці влади мають бути значним чином демонополізовані. Перш за все, держава має втратити монополію на судову владу, тобто судова влада має перестати бути державною. Судова влада має стати світовою та корпоративною, її послуги мають продаватися мережевим громадам на чітко визначений термін в умовах конкуренції між світовими судовими корпораціями. Конкуруючі судові корпорації мають існувати в умовах спеціальних процедур статистичного та вибіркового аудиту, публічним оголошенням скарг та результатів їх перевірки і т.д. По-друге, закони різних країн мають бути уніфіковані щодо основних прав та свобод, а також принципів «розподіленого суверенітету», «супердіарності», «публічного ресурсу» та «фінансової прозорості».

Третя монополія, якою володіє держава, це захист території та публічної власності на територіальну інфраструктуру. Сьогодні ця монополія фактично перейшла до корпорацій — це сталося по всьому світу, і державам все важче забезпечувати відтворення інфраструктур. Багато інфраструктур сьогодні зношені, невідновлювані, і це характерно для різних країнах — як розвинутих, так і таких, що розвиваються. У інфраструктур з’явилося три різних суб’єкта — держава, корпорація та громадськість. Причому тільки громадськість у особі територіальних громад отримує право контролю за територією і територіальною інфраструктурою, бо вона єдина, хто обстоює публічний інтерес.

Четверта державна монополія це монополія на використання публічних ресурсів, зокрема корисних копалин, річок, озер, землі і т.д. Ця монополія має бути знищена, перш за все, на рівні доступу — до інформації про наявні інвентаризовані публічні ресурси, їх використання а також результати такого використання — грошовий прибуток та інші соціальні блага. Всякий публічний ресурс належить територіальній громаді, яка здатна контролювати публічне функціонування такого ресурсу. Корпорації, що використовують публічний ресурс мають забирати не більше половини грошових та соціальних благ, що вони отримують від використання публічних ресурсів. Держави мають бути усунуті від контролю за публічними ресурсами, оскільки вони надто швидко корумпуються корпораціями.

П’ята монополія — на так звану державну таємницю, яка насправді є таємницею використання публічних можливостей держави у приватних цілях державних чиновників та/чи корумпуючих державу корпорацій. Єдина таємниця, яка може бути збережена, це військова таємниця, але і вона в час, коли приватні армії стають все потужнішими, а інфраструктури стають світовими і загальнодоступними, є досить умовною. Державна таємниця має бути знищена раз і назавжди.

Шоста монополія, якою володіє держава це монополія на збір податків і розпорядження ними через державний бюджет. Збір податків має бути диверсифіковано. На перехідному етапі потрібно створити Публічний Податковий Фонд, куди направляти ту частину податків, яка не пов’язана з безпековими функціями держави. Перш за все, Публічний Податковий Фонд має опікуватися охороною здоров’я, освітою та наукою. Держава з цими функціями справляється вкрай погано. На другому етапі всі податки мають іти через Публічний Податковий Фонд, а державний апарат має отримувати ті кошти, які загальним рішенням платників податків йому виділяються (див. принцип «супердіарності»). На третьому етапі, коли держава відходить з нашого життя, податки взагалі не використовуються для її фінансування.

Сьома монополія, якою володіє держава і яка по суті створює корупцію, є монополія дозволяти або забороняти ті чи інші види діяльності. Щодо цього має діяти простий перехідний принцип: один вид діяльності — один дозвіл. Має бути прямо заборонено державі в будь-якій формі, прямо чи опосередковано вимагати більше одного дозволу. Дозволи мають надаватися у чіткий термін. Дозволи мають бути авторизованими (вказано, хто їх надає). Відмова має бути аргументована виконанням умов, які можуть бути реально виконані. Відмова в дозволі після виконання умов є підставою для судового позову до конкретного чиновника, який має ризикувати не тільки штрафом, але і втратою посади. Надалі держава взагалі має втратити право видавати будь-які дозволи на ту чи іншу діяльність. Надалі норми діяльності мають стати світовими, тобто регулюватися на світовому рівні.

Принципи загальнолюдської перспективи

 

Вся влада належить мережевим громадам, а не народу.

Мережеві громади це громади, що мають спільні мотивації життя та діяльності, знають своїх членів, регулярно спілкуються всередині себе і випрацьовують спільні інтереси. Тому адміністративні регіони чи області не є мережевими громадами, а міста чи селища, об’єднані мережею з іншими містами та селищами, є такими громадами. Мережеві громади є носіями суверенітету різного типу держав, бо вони здатні домовитися про такий суверенітет.

Мережева громада сама визначає яка релігія чи ідеологія є для неї системотворчою і відтак творить свою ідентичність — християнство (іслам, буддизм, конфуціанство), нація, а також інша наукова чи філософська теорія.

Держава втрачає монополію на збір та розподіл податків — це робить мережева громада. Саме мережева громада збирає податки та здійснює їх розподіл, закуповуючи інфраструктурні послуги на світовому ринку, де архаїчна держава може бути поставником дуже небагатьох інфраструктурних послуг, якщо вона це робить якісно.

Відтак головним принципом організації влади на основі мережевих громад стає супердіарність — вищість мережевих громад на будь-якою державою.

Всевладдя корпорацій можуть обмежити тільки мережеві громади, бо держави цього зробити не можуть.

Супердіарність замість субсидіарності.

Принцип супердіарності (від топологічної громади-осередку-вузла до нецентрованої мережі) має у розширеному розумінні зворотний зміст, ніж принцип субсидіарності (від центру до включеної в адміністративну ієрархію місцевої громади). Суть цього зворотного змісту в наступному: 1) уникнення подвійного делегування (спочатку громадяни делегують повноваження в центр, а потім отримують їх з доброї волі центру назад на місця, в тих обсягах, в яких центр вважає це за потрібне); 2) встановлення управління розподілом повноважень знизу (не держава визначає обсяг своїх повноважень і повноважень на місцях, а самоврядні громади); 3) замість вічних прописаних в законі повноважень як у центрі, так і на місцях, встановлення тимчасових і періодично змінюваних самоврядними громадами повноважень як за часом їх дії, так і за обсягом, 4) фінансування через податки контролюється на місцях, ближче до походження податків.

Таким чином, 1) повноваження знаходяться в вузлах і делегуються в локуси мережі; 2) обсяг повноважень у локусі визначають самоврядні громади, а не ієрархічний центр локусу; 3) всякий обсяг повноважень як у локусі, так і у вузлах, має термін дії, який періодично переглядається у вузлах разом з переглядом самого обсягу повноважень; 4) фінансування відбувається, починаючи з рівня повноважень окремої громади (вузла), а потім функції та послуги держави чи корпорацій (різного типу локусів) оплачуються на конкурентній основі. Тільки такий підхід може позбавити світ від корупції.

Розподілений суверенітет замість національного.

Метою збереження цілісного суверенітету в архаїчних державах є соціальний захист народу, який включає в себе соціальні групи, не здатні до самоврядування. В мережевому світі все не так.

Народ не є джерелом і метою розподіленого суверенітету.

Джерелом розподіленого суверенітету є здатні до самоврядуванню соціальні групи — протоцивілізаційні спільноти (мережеві громади).

Метою розподіленого суверенітету є свобода самоврядних протоцивілізаційних спільнот (мережевих громад).

Засобами формування розподіленого суверенітету в процесі переходу до мережевого світу є: держави, міжнародні наддержавні структури, корпорації, що спеціалізуються на виробництві послуг тих чи інших типів суверенітету.

Розподілений суверенітет взаємодіє з архаїчними національними суверенітетами шляхом їх поглинання через соціальні мережі.

Основа розподіленого суверенітету — нова топологія світу (мережеве поєднання фрагментів старого світу). Це означає розрізнення трьох типів держав.

Розподілене громадянство замість державного громадянства

Архаїчна держава — це країна і держава, що збігаються територіально, тобто коли політична організація суспільства прив’язана до певної країни територіально і належністю монополій на інфраструктурні послуги. Країна це населення на певній географічній території, жодна частина якого не здатна до самозабезпечення та самоврядування, щоб створити домен або анклав.

Мережева держава — політична організація деякого суспільства, об’єднаного мережевим чином по одній або декількох ознаках, члени якої проживають на різних географічних територіях і оплачують тільки обумовлені з архаїчною державою інфраструктурні послуги, а інші послуги отримують шляхом світового аутсорсингу. Виникнення мережевих держав пов’язано з інфраструктурними властивостями послуг і продуктів, які надаються по всьому світу. Мережева держава складається з територіальних анклавів та топологічних локусів світу.

Функціональна держава — самоорганізація деякого суспільства в рамках чіткого переліку деяких функцій, де решта функцій держави (що забезпечують повноту) виконує архаїчна держава, мережева держава, окремий анклав чи інша функціональна держава. Функціональна держава утворюється і існує тоді, коли її функції є настільки важливими для решти спільнот, що вони готові надавати їй відсутні частини суверенітету. Функціональна держава в територіальному сенсі, як правило, — домен.

Розподілене громадянство, яке може бути подвійним, потрійними і т.д., а також частковим — відповідно до типів суверенітету, які громадянин отримує від тих чи інших держав або корпорацій, з якими в нього укладені конституційні угоди про часткове громадянство з визначенням переліку надаваних послуг громадянства.

У ситуації розподіленого громадянства з’являється поняття апатрида — особи без громадянства або з громадянством держави, де відсутні базові типи суверенітетів, про які у громадянина мав би бути договір з якою-небудь іншою державою.

Публічні ресурси належить людству в особі мережевих громад.

Публічні ресурси це, перш за все, метаглобальні ресурси: космос, планети Сонячної системи, планета Земля у всіх її вимірах разом з Місяцем, корисні копалини планети Земля та планет і планетоїдів Сонячної системи. До публічних ресурсів також належать глобальні (планетні) ресурси: повітря, водойми, земельні площі території, надра планети Земля (включно з корисними копалинами). До публічних ресурсів також належать штучні ресурси людства: інфраструктури, державні та муніципальні бюджети, знання, технології і т.п.

Публічні ресурси мають служити людству. Замість націоналізації потрібно застосовувати олюднення публічних ресурсів і конкурентне їх використання через залучення міжнародних корпорацій, контроль мережевих громад та глобальний (геліосний) аудит публічних ресурсів.

В основі будь-якої олігархії лежить приватне монополізоване використання рідко одного, частіше декількох публічних ресурсів. Обмеження безконтрольного і непрозорого використання публічних ресурсів стосується кожної громади, кожної території, незалежно від релігії, раси та національності.

Відкритий світовий ринок інфраструктурних послуг замість закритого та монополізованого державами і корпораціями.

Держава має втратити монополію на безліч послуг, які вона до цього часу надавала — освіту, науку, охорону здоров’я (медицину), послуги житлозабезпечення і т.д. Інфраструктурні корпорації мають стати світовими.

Ці послуги мають надаватися корпораціями на світовому ринку на конкурентній основі.

Відкриті фінанси, відкрита корпоративна діяльність, відкрита світова інфраструктура.

Щоб держава могла втратити всі свої монополії, світові ринки, світова інфраструктура, фінанси та корпоративна діяльність мають стати відкритими і зорієнтованими не на багаті країни, а на всі країни світу.

Більшість проблем в фінансовій сфері виникає через її непрозорість.

Всяка фінансова діяльність має бути повністю прозорою, а будь-яке багатство публічним.

Непублічне багатство або публічне і сумнівне за походженням оголошується ганебним і підлягає олюдненню мережевими громадами чи сукупним людством.

Повністю і невідворотно має бути знищена банківська таємниця. Всі зароблені статки мають бути публічними.

Конкуренція корпорацій має бути фінансово та соціально прозорою для широкої громадськості.

Корпорації мають публічно оголошувати не тільки свої бюджети, але і свої стратегії діяльності. Корпоративні стратегії стають у світі так само важливими, як державні програми раніше.

Світова інфраструктура управляється корпораціями, які здатні виробляти інфраструктурні інновації в ситуації відкритої нормативної конкуренції.

Оперативний контроль за відкритістю здійснюють мережеві громади, нормативний контроль за відкритістю здійснює сукупне людство.

Єдине людство! Спільні дії! Спільне майбутнє!

Сергій Дацюк, філософ, Київ