Моя донька-випускниця разом з тисячами інших абітурієнтів подає документи до вищих навчальних закладів. Вона, як і решта, робить це скоріше тому, що після закінчення школи у нас просто прийнято йти до вишу, а не для того, щоб забезпечити власне майбутнє. 

Українські вузи, за рідкісним винятком, не здатні підготувати фахівця, який без зусиль знайде собі роботу. Пишатися нашими кадрами можна хіба що у сфері IT. За даними Exploring Ukraine IT Outsourcing Industry 2012, Україна посідає четверте місце у світі за кількістю сертифікованих IT-фахівців. Попереду - США, Індія і Росія. Також поки що цінуються фізики і математики. Рівень підготовки інших випускників не дотягує не лише до міжнародних, але й місцевих стандартів. Працедавці скаржаться, що знання у молодих фахівців поверхневі, їх доводиться доучувати вже на робочому місці.

Однак абітурієнти не бачать альтернативи українським вишам. Лише деякі наважуються (або можуть собі дозволити) поїхати вчитися за кордон. Наприклад, до Польщі, де рік навчання обходиться в 2000-4000 євро. Навчання в державних університетах Західної Європи коштує приблизно стільки ж, але потрапити туди непросто - треба як мінімум знати місцеву мову. Освіта в приватних вузах набагато дорожче - від 13 000 до 30 000 євро на рік.

Так що більшість наших абітурієнтів обирають українські виши. Вони готові провести кілька років на студентській лаві на батьківщині, платити хабарі за здачу сесій, слухати лекції, написані ще за царя Гороха, і купувати диплом, який насправді нічого не вартий. Хоча чого можна чекати від університетів, які, як і весь ринок праці, хронічно потерпають від нестачі кваліфікованих кадрів? Українська професура практично не спілкується зі своїми колегами з Заходу. Лише деякі беруть участь у міжнародних конференціях, обмінюючись досвідом. І справа навіть не в тому, що немає коштів, а у відсутності знань англійської мови.

Криза вищої школи - не тільки наша проблема. Але провідні університети світу стурбовані не якістю освіти, з цим там усе гаразд. Для них важливіше не втратити свою значущість, оскільки виши перестають бути хранителями унікальних знань. Саме тому вкладають десятки мільйонів доларів у проекти, які роблять вищу освіту доступною кожному.

Так вчинили в Гарварді і Массачусетському технологічному університеті, створивши edX - платформу для дистанційного навчання. Так вважають у Стенфордському університеті, який ініціював освітній проект Coursera. Також існують ресурси udacity, udemy, khanacademy, Open Yale Courses, Academic Earth, Google Code University та багато інших. Основні вимоги для слухачів - наявність комп'ютера, інтернету і бажання гризти граніт науки.

Хочете - вивчайте «епігенетичні контроль в експресії генів», «Введення в фізику», «Нанотехнології та наносенсори» або «Основи комп'ютерної графіки». Бажаєте чогось незвичайного - у науковому світі вистачає диваків, які розкажуть, як візуалізувати алгебру, прорахувати і описати з її допомогою навколишній світ; покажуть, які фізичні процеси стоять за приготуванням страв від провідних шеф-кухарів, і пояснять, що таке джазова імпровізація. Сьогодні вільні слухачі онлайн-курсів нічим не відрізняються від звичайних студентів. Вони не отримують дипломи, але якщо успішно здадуть фінальний іспит, можуть розраховувати на сертифікат. Документ, як правило, видається безкоштовно або за символічну суму.

Сьогодні онлайн-курси - тренд, який найактивніше розвивається в освіті. Вони охоплюють майже всі традиційні дисципліни і перетворюються на гідну альтернативу звичній вищій школі. Змінюється не тільки система освіти, але і його економіка. У майбутньому виши, швидше за все, введуть плату за свої курси, але вартість буде невеликою, оскільки масове відвідування онлайн-занять і так принесе непоганий заробіток.

На тлі цієї революції в освіті українські виши виглядають жалюгідно. Невже місцеві університети не бояться втратити студентів? Адже вже сьогодні за якісною освітою не треба нікуди їздити. Було б бажання вчитися, а спосіб і джерело знань знайдуться. Скоро це зрозуміють і працедавці. І тоді на співбесіді у потенційного співробітника цілком можуть попросити НЕ диплом про вищу освіту, а сертифікат про проходження курсу Єльського або Прінстонського університету.