Попри погану погоду та те, що місце проведення заходу знаходиться далеченько від найближчих зупинок громадського транспорту, вшанувати пам’ять загиблих сюди прийшли з три десятки людей.

Як відомо, львівська фортеця Цитадель у роки німецької окупації була перетворена на концтабір, де загинули принаймні півтори сотні тисяч в’язнів різних національностей, а загалом тут перебували в ув’язненні приблизно 280 тис. людей.

Мітинг-реквієм розпочався з молитви за невинно загиблими, котру провів Отець Михайло з храму Василія Великого (Рясне). Після панахиди пан Отець подякував присутнім за те, що зібралися тут вшанувати пам’ять жертв Другої світової війни.

Особливістю ж цього зібрання було те, що присутні не намагалися перетворити жалобну церемонію на черговий політичний захід. Єдиний прапор, який розгорнули, був синьо-жовтим – державним. І лише плакат, на тлі якого тривали усі виступи, засвідчував повну тотожність двох найстрашніших тоталітарних режимів минулого століття – гітлерівського та сталінського. Втім, жодної партійної агітації. Лише засудження злочинів минулого та туга за численними жертвами світової війни...

Далі на мітингу виступили Любомир Сеник, Теодор Гривул, Лев Величко, Ярослав Климовський та Михайло Фуканчик. Відкрив та закінчив зібрання Роман Семчишин.

Працівники міліції були присутні у нечисленній групі. І, як ми змогли почути згодом, навіть подякували організаторам за виважений і спокійний стиль проведення масового заходу. Адже, як відомо, так званий день перемоги, який насправді в Україні мав би не святкуватися, а відзначатися як день жалоби, останнім часом у Львові різні політичні сили намагаються використати лише для нагнітання суспільної напруги та провокації різного роду конфліктів.


Фото з акції дивитися ТУТ


Дух волі