Участь України у створенні єдиного економічного простору в межах нашої держави плюс Білорусь, РФ та Казахстан, а також реалізація проекту, проанонсованому як Організація Регіональної Інтеграції (ОРІ), має у своїй підставі наступні ключові моменти:

1. Період багатовекторної невизначеності призвів до краху процесу євроінтеграції. Опинившись в переддень масштабних подій навколо Іраку у зоні повної невизначеності, Україна зробила логічну ставку на зміцнення партнерських стосунків з слов’янськими сусідами та Казахстаном. Мета - економіка та регіональна безпека.

2. Україна має відігравати якнайактивнішу роль на просторі РФ та Білорусі з метою недопущення перетворення цих утворень на потенційні джерела небезпеки. В разі територіального розчленування РФ, зокрема на Північному Кавказі, Україна може впритул зіткнутися з проблемою експорту тероризму. РФ та Казахстан відіграють роль природних буферів між Україною та перенасиченим людськими ресурсами та іншими проблемами азійським світом.

3. Найефективніший та найнасиченіший період функціонування України в якості державного утворення - Київська Русь - позначений саме тенденціями здорової зовнішньополітичної активності та амбітності.

4. Оперативне погодження Москви на запровадження зони вільної торгівлі та публічні реверанси з боку США (заява К.Паскуаля про вступ України до НАТО вже у 2008 році) вкотре засвідчили справжню роль нашої країни на міжнародній арені, що її досі не використовувано з причин психологічної несумісності керівництва з поставленими історією завданнями. Київ має позбутися комплексу обслуговування інтересів т.зв. стратегічних партнерів. Економічне процвітання та політична вага України перебувають в площині відновлення статусу великої держави. Альтернативою є буферна зона між Євросоюзом та дезінтегрованим СНД.

5. Влада України має виходити з принципу базування керівних органів ОРІ у Києві. Відповідно поступово має впроваджуватися в життя доктрина києвоцентризму як альтернативи до західного лібералізму в межах Європи Націй, а не Об’єднаної Європи.