Розпад Московії як єдиний шлях до відродження та лідерства України в Європі

Погані фашисти напали на миролюбний Радянський союз (СРСР), який за допомоги демократичних країн Заходу в цій кривавій війні врешті решт переміг. Тим самим СРСР відвернув від всього «прогресивного» людства страшну загрозу його існуванню. Слава Радянському союзу. Приблизно так увійшла Друга світова війна у радянські і не лише у радянські підручники історії. 

Та чи дійсно все було так просто? Коли і хто цеглинка за цеглинкою вибудовував фундамент Другої світової війни? Чи була у Другої світової війни глобальна мета і якщо так, то яка? Хто реально виграв цю війну. Хто її програв? Спробую відповісти на ці запитання.

Формальний початок війни, у даному разі 1 вересня 1939 року, точно не є її реальним початком. Військовому теоретику німецькому генералу Гайнцу Ґудеріану, одному з головних стратегів концепції «бліцкригу», належать геніальні слова: «Війна починається не після мобілізації, а з її початком. Мобілізація – це вже війна». Ці слова дають змогу зрозуміти, чому 1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Російській імперії. Це тому, що 30 липня 1914 року остання розпочала загальну мобілізацію.

Якщо з Першою світовою війною все більш-менш ясно, то з Другою все не так просто. У середині двадцятих років армія СРСР налічувала приблизно 600 тисяч осіб. Такої армії з надлишком вистачало для мирної країни, враховуючи, що жодна інша країна світу їй не загрожувала. Ціла низка міжнародних договорів гарантували безпеку СРСР: 1932 р. – угоди про ненапад із Польщею, Фінляндією, Латвією, Естонією, Францією, що не завадило СРСР пізніше їх порушити майже всі. 

У 1933 р. Сполучені штати (США) офіційно визнали СРСР і встановили дипломатичні відносини. У 1933-1935 рр. відносини встановлені з Іспанією, Румунією, Чехословаччиною, Болгарією та іншими країнами Європи і світу. У 1934 р.СРСР прийняли до Ліги Націй, що стало символом його міжнародної легітимності. 

Такі дії світової спільноти СРСР оцінив як її слабкість і, одночасно, як запрошення до нарощування власної військової потуги, спрямованої проти цієї ж спільноти. Ідея світової революції, принесеної на багнетах радянської армії залишалась на порядку денному. Це було попри те, що у 1924 році СРСР офіційно проголосив концепцію побудови соціалізму в окремо взятій країні. 

Лицемірство цього кроку з точки зору реальних дій радянської влади було очевидним. Якщо у 1924 році чисельність радянської армії становила 600 тисяч осіб, то у подальшому СРСР почав її стрімко нарощувати. Так у 1933 році армія налічувала вже 1.3 млн осіб, у 1935 році після введення загального військового обов’язку (і це в мирний час) – 1.5 млн осіб, у 1938 роках – 2 млн осіб, у 1939 – 2.4 млн осіб, у 1940 році – 3.5-4 млн осіб. Перед початком Другої німецько-російської війни вона вже налічувала 5.3 млн осіб і була на той момент найчисельнішою армією світу. 

Чи було таке стрімке нарощування радянської армії спровоковане відповідним збільшенням армій провідних країн Європи? Відповідь однозначна – ні. Франція мала у передвоєнні роки відносно невеликі щодо радянських військові сили: 650 тисяч у 1933 році, 900 тисяч у 1939 році (до загальної мобілізації). Ще меншими були військові сили Великої Британії: 200 тисяч у 1933 році, 230 тисяч у 1937 році. У 1939 році. США мали 17‑ту за чисельністю армію у світі у 333 тисяч осіб, меншу навіть за армію Португалії. Мета такого стрімкого нарощування радянських військових сил могла бути лише одна – експорт революції в інші країни Європи через їх окупації. 

Питання з Німеччиною! Версальський мирний договір обмежував чисельність її армії у 100 тисяч осіб і такою вона була до 1933 року. Проте політична ситуація суттєво змінилась 30 січня 1933 року, коли президент Пауль фон Гінденбург призначив Адольфа Гітлера канцлером Німеччини. 

У висліді ця країна поступово стала другою країною Західної Європи після Італії, де встановився авторитарний режим з однією правлячою партією і відсутністю офіційної опозиції. 

Згодом до них приєдналась Іспанія. Зауважу, що ці три країни не могли йти у жодне порівняння з тоталітарним Радянським союзом, який першим у світі запровадив однопартійну політичну систему з повним навіть не придушенням, а фізичним винищенням опозиції, де контроль комуністів над населенням країни був настільки потужним, що вони змогли без суттєвого спротиву винищити голодом десятки мільйонів людей (лише в Україні і на Кубані у 1932-1933 роках українці понесли демографічні втрати у 10.5 млн осіб), мільйони людей переселити до Сибіру, мільйони людей запроторити у концтабори, сотні і сотні тисяч розстріляти. 

Слід зазначити, що вирішальний економічний внесок у поразку Німеччини у Першій світовій війні належав США. В першу чергу це стосується колосальної матеріальної підтримки країн Антанти. Саме у висліді цієї війни США перетворились у провідного світового кредитора, посівши місце найбільшої економічної потуги світу. 

Можна сміливо сказати, що Першу світову війну програла не лише Німеччина, а і вся Європа. Людські втрати США у цій війні були порівняно невеликими – 67 тисяч загиблими і 43 тисячі померлими від «іспанки». Головним постачальником гарматного м’яса виявилась Російська імперія, не отримавши при цьому жодних позитивних здобутків. 

Щоб не надати Російському імператору обіцяні йому протоки Босфор і Дарданелли, його західні союзники профінансували в Російській імперії січневу революцію 1917 року, що знищила в ній монархію. Німці пішли ще далі. Вони профінансували більшовицький державний переворот у жовтні 1917 року і уклали з більшовиками вигідний для себе Брестський мир. 

Зауважу, що цей мир був і на користь незалежної України, оскільки відповідно до нього російські війська залишили територію України, яка отримала під керівництвом гетьмана Павла Скоропадського можливість багатомісячної мирної і цілком успішної розбудови власної держави. 

Подальший програш Німеччиною Першої світової війни і недолугі спроби українських соціал-демократів на чолі з Винниченком і Петлюрою перехопити управління Україною у гетьмана Скоропадського привели до поразки українських визвольних змагань.

Втрати головних учасників війни

Вирішальний внесок США у поразку Німеччини дозволив їм стати головною діючою стороною на Версальській мирній конференції. У висліді цілком логічним було те, що саме 14 пунктів, запропонованих американським президентом Вудро Вільсоном, лягли в основу Версальського мирного договору.

Перша світова війна суттєво послабила економічне становище Британської імперії. Британський фунт-стерлінгів  був до початку війни головною світовою резервною валютою. Війна завдала по його позиціям у світі потужного удару, хоча і не знищила їх остаточно. 

В чому перевага міжнародної валюти, що контролюється окремою країною? В тому, що в міру зростання світової економіки зростає і потреба в цій валюті. Дана країна може просто, образно кажучи, друкувати відповідну кількість своєї валюти для задоволення потреб міжнародної торгівлі, не забезпечуючи цей друк пропорційним зростанням власної товарної маси. Далі ця валюта у різний спосіб поступає у світову економіку, наприклад через купівлю товарів в інших країнах. Тобто у цьому разі самі гроші з символу вартості перетворюються у реальний надприбутковий товар.

Вже тоді провідні засоби масової інформації США і Західної Європи схоже ефективно контролювались з єдиного центру, оскільки жодна інформація про геноцид і репресії у СРСР не потрапляли на шпальти цих видань, що допомагало переможному входженню СРСР у спільноту цивілізованих країн світу. Навіть Римський папа не наважився подати свій голос на захист десятків мільйонів невинно убієнних радянських людей. 

Єдине виключення становили засоби масової інформації Німеччини після приходу до влади націонал-соціалістів. Лише тут на державному рівні прекрасно розуміли, яку загрозу становив СРСР не лише для власних громадян, але і для країн світу. 

Друга світова війна була запрограмована умовами Версальського мирного договору. Не лише німці, але і верховний головнокомандувач союзних військ у Першій світовій війні маршал Франції Фердинанд Фош вважав умови договору занадто принизливими для Німеччини. Після підписання цього договору 28 червня 1919 року він заявив: «Це не мир. Це перемир’я на двадцять років». Він не помилився.

Базовою ідеєю передвиборчої програми націонал-соціалістів (нацистів) було скасування цього договору. Здійснити це можна було лише застосуванням сили або загрозою такого застосування. Для цього таку силу потрібно було мати. 

Ще одна обставина не залишилась в Німеччині непоміченою, на відміну від решти світу, – це стрімке нарощування військової потуги Радянського союзу. Цілком реальною у недалекому майбутньому була і окупація СРСР  Німеччини та інших країн Західної Європи. Така окупація була б набагато гіршою обтяжливих умов Версальського мирного договору. 

Ці обставини робили необхідним нарощування Німецьких збройних сил, і вони почали в порушення Версальського договору поступово зростати. У 1934 році Німецька армія вже налічувала 180 тисяч осіб проти 2 млн у радянській, у 1937 році – 800 тисяч осіб проти 2.5 млн у радянській, у 1938 році – 1.5-2 млн осіб проти 2.8 млн у радянській, 

Армія – це не просто люди. Армія – це озброєні люди. А озброєння коштує дорого. Вже у часи Першої світової війни російська армія попри доволі розвинуту промисловість потерпала від нестачі озброєння. В умовах зруйнованої більшовиками економіки СРСР годі було і мріяти про випуск сучасної зброї при повній відсутності потужної промисловості. І така промисловість була в СРСР створена. 

Під час індустріалізації у 1928–1941 роках в СРСР побудували 1,5–2 тисячі нових великих промислових підприємств. Лише в першу п’ятирічку  (1928–1932 рр.) тут збудували близько 1,5 тис. заводів, з них понад 400 – в Україні. До речі, це було одним з головних джерел нинішньої проблеми «російськомовних» в Україні. Реальна ціна індустріалізації в радянських і світових джерелах і досі не оприлюднена. Серед істориків все ще йдуть дискусії про джерела її фінансування. Адже мова йде про сотні мільярдів доларів за нинішнім курсом. Ясно, що зруйнована Першою світовою війною Європа не могла бути джерелом подібних коштів. Єдиним джерелом могли бути лише США, але про їхню фінансову участь в індустріалізації і досі немає жодних офіційних даних. 

Експорт зерна і деяких сировинних матеріалів з СРСР не міг бути основним джерелом надходжень валюти, хоча радянські історики часто вказували саме на нього. Так у 1928–1930 експорт становив 4–5 млн тон (40-45 млн доларів за тону), у 1931–1932 експорт тримався на рівні 3–4 млн тон (20-25 доларів за тону), у 1933–1934 менше 1 млн тон (25-30 доларів за тону), у 1935–1937 2–3 млн тон (20-25 доларів за тону), у 1938–1939 - 1–1,5 млн тон на рік (30-35 доларів за тону), у 1940–1941 – обсяги впали до менше ніж 1 млн тон.

Деякі найбільші об’єкти індустріалізації

В таблиці наведені лише 7 об’єктів індустріалізації з двох тисяч. Видно, що навіть для їх побудови зернового експорту було недостатньо. Отже провідне фінансове джерело індустріалізації мало знаходитись десь за межами СРСР. Щодо головних підрядників виконання монтажних робіт і постачальників обладнання, то тут очевидним є абсолютне переважання приватних компаній із США. Але приватний бізнес працює лише у разі, якщо хтось сплачує його послуги. То хто ж все-таки їх сплатив? Може вже настав час оприлюднити офіційно цю інформацію?

Кількість танків перед початком війни

Перед початком Другої світової війни СРСР мав найпотужнішу в світі військову промисловість. Як наслідок, він мав і найпотужнішу в світі армію і за чисельністю, і за кількістю та якістю озброєння. Це добре видно на прикладі танків, яким за прогнозами військових експертів мала належала вирішальна роль у наступній війні. Їх у СРСР було у рази більше, ніж у решти країн світу разом взятих. 

З якою метою Сполучені штати фактично озброїли цю країну? Мета могла бути лише одна – майбутня війна. Для чого вони організували СРСР позитивний інформаційний супровід у світі попри його безпрецедентний терор проти власного населення? Для того, щоб у майбутній війні бути на боці СРСР у потрібному для нього статусі. 

Яка територія мала стати головним театром військових дій? Ясно, що Європейський континент. Хто мав стати головними учасниками майбутньої війни? Очевидно дві країни – СРСР і Німеччина. Німеччину підштовхнули до цієї війни ганебним для неї Версальським мирним договором, а СРСР через надання йому вирішальної військової переваги над усіма європейськими країнами разом узятими через його індустріалізацію, а швидше мілітаризацію. 

Якось особливо підштовхувати СРСР до війни в Європі не було потрібно, оскільки ідея світової революції, тобто гегемонії СРСР у світі, залишалась таємною доктриною цієї країни. Якою могла бути мета цього військового конфлікту? Глобальне послаблення Європи як основного на той момент економічного і політичного конкурента США у світі. 

І ця мета була досягнута. Європа була в руїнах. Німеччина – становий хребет європейської цивілізації килимними бомбардуваннями була стерта в порох. Британська імперія, яка займала половину світу, була зруйнована. СРСР був в руїнах, але до кінця виконав свою роль головного трунаря Німеччини, втративши при цьому 27 млн осіб. Але цю країну ніколи і нікому не було шкода. Людське життя в ній було найдешевшим у світі, особливо у передвоєнні і воєнні роки. За ілюзорне відчуття себе переможцями керманичі СРСР готові були заплатити будь-яку ціну. Зауважу, що США втратили убитими лише 180 тисяч осіб. 

Фунт перестав бути головною резервною валютою світу. Його місце зайняв американський долар. Друга світова війна була програна і не лише Німеччиною. Разом з Німеччиною її програла і вся Європа. 

У 1944 році війна ще тривала, але її головна мета вже була досягнута. На Бреттон-Вудській конференції, яка відбулася з 1 по 22 липня 1944 року у США, 730 делегатів із 44 країн заклали основу післявоєнної світової фінансової системи, створивши МВФ та Світовий банк і зробивши долар США головною резервною валютою світу.

Чи можна поділити учасників Другої світової війни на правильних і неправильних? Думаю, що ні. Так само як і у Першій світовій війні, кожний з учасників Другої світової війни прагнув реалізувати свої власні економічні і політичні інтереси. Найкраще це вийшло у США. Вони і стали єдиним реальним переможцем у цій війні. 

Чому це важливо знати? Тому що зараз також триває кривава російсько-українська війна, яка за кількістю учасників і за їх сукупним валовим внутрішнім продуктом вже цілком може вважатись світовою, дарма що на полі бою воюють лише росіяни, північні корейці і українці. 

І знову вирішальним фактором цієї війни є США. Чого слід від них очікувати? Реалізації власних інтересів – як це було у перших двох світових війнах. Скидається на те, що Московія їм потрібна і тепер – єдина і неподільна. З якою метою? З одного боку, як реальна і постійна загроза для об’єднаної Європи, яка і надалі розглядається США одним з їх головних економічних і політичних конкурентів, як трунар Європи, що вже двічі у світових війнах довів свою ефективність. З другого боку, Московія потрібна як потенційна загроза для Китаю, який натепер реально заважає гегемонії США у сучасному світі. 

Отже, не полишаючи будь-яких спроб залучити США на свій бік, Україна має розуміти, що вони завжди будуть діяти у власних інтересах. У чому вони полягають натепер? У збереженні доларом статусу провідної резервної валюти світу. 

Зараз цей статус надзвичайно загрожений. Його оборотною стороною у попередні роки стало суттєве послаблення промислового потенціалу США і зростання її зовнішньої заборгованості. Станом на перший квартал 2026 року ця заборгованість склала 30,2 трлн доларів, що є історичним максимумом. 

Небезпечним викликом для статусу долара стали зміцнення загальноєвропейської валюти євро і китайської валюти юаня. Фінансове становище США нині настільки загрозливе, що вони готові на будь-який крок для відвернення цієї загрози. Небезпечність цієї ситуації для України полягає в тому, що США намагаються зробити її розмінною монетою у своїй  нинішній глобальній грі за збереження статусу долара, який вони старанно вибудовували протягом всього двадцятого сторіччя.

Об’єктивно нашими союзниками є переважно країни Європи, автохтонне населення яких з генетичної точки зору наші близькі родичі. Їх прабатьківщиною є земля України. Захищаючи себе, ми захищаємо і їх. Ми захищаємо колиску світової цивілізації. Також нашим об’єктивним союзником є народ США – не країна.

Для України можливий лише один шлях – це її перемога над Московією. А це можливе лише у разі, якщо Московія перестане бути імперією і розпадеться за етнічними ознаками на сукупність незалежних держав. Перемігши Московію, Україна має запропонувати європейським країнам потужний комплекс нових ідей, реалізація яких уможливіть не лише демографічне відродження України на фоні її економічного піднесення і політичного лідерства, але і демографічне відродження всіх країн європейського континенту.

Формально долучившись до числа переможців у Другій світовій війні Радянський союз у подальшому продовжив бути реальною загрозою існуванню цивілізованого світу. Нині цю естафету намагається перехопити Російська федерація, але її нинішня другорядна роль у світі стає цілком очевидною.

Наша мета – перемога у цій війні через надання свободи і незалежності всім народам Московії, включно з росіянами.

Автор: Валерій Швець