За словами експертів, чимало структур в Україні все-таки знаходять зниклих воїнів, але держава жодним чином їм не допомагає. Як наслідок – результативність пошуків не є високою.

За офіційними даними Парламентської асамблеї Ради Європи, більше тисячі людей в Україні зникли безвісти під час війни на Донбасі. Проте Україна не створила жодної організації на державному рівні, яка займалася б винятково таким пошуком.

«Звертається мати зниклого безвісти куди? Вона живе в Луцьку і приходить у місцевий райвідділ міліції. Каже: з моїм сином пропав зв'язок. Вони заводять кримінальну справу. Що далі? Вони що – поїдуть у Донецьк? У них немає на це ані повноважень, ані баз даних», – зазначає голова волонтерської організації «Союз «Народна Пам'ять» Ярослав Жилкін.

Image

Та, не зважаючи на важливість свого завдання, учасники місії часто змушені відкладати поїздки у зону бойових дій через брак коштів.

Аби привернути увагу держави до проблеми, Жилкін навіть оголосив у «Фейсбук» про те, що волонтери більше не їздитимуть на пошуки тіл військових. Проте реакції від держави, за його словами, не було жодної.

Коштами допомагають небайдужі

«Ми хотіли зробити заяву, щоб достукатися, бо всі наші звернення, які ми робили до того, не мали результату. Справа не лише у грошах, а й у підході держави. Держава просто залишила це питання напризволяще. Завдання якось виконують, хтось цим займається і всіх це влаштовує, а насправді безвісти зниклих – сотні, і жодного розуміння, як їх шукати», – каже Жилкін.

Та волонтери місії «Чорний тюльпан» все-таки знайшли необхідні кошти і вже готуються знову їхати на Донбас вивозити тіла українських військових.

«Люди відгукнулися й профінансували те, що нам було необхідно. У нас був несправний транспорт, лиса гума на колесах, потрібні були кошти, щоб скерувати на схід волонтерів. Звичайні люди відгукнулися, хоча грошей ми не просили, й допомогли фінансово», – зазначає Ярослав Жилкін.

Серед знайдених загиблих, каже Ярослав Жилкін, багато тих, яких вважали зниклими безвісти. Трапляються і випадки, коли на прохання родичів розшукують інформацію і про живих військових.

«Так просто забути майора?»

З таким проханням до цієї організації звернулася й мешканка міста Золотоноша Черкаської області Леся Шкурко. Її чоловік Олександр – майор 72-ої бригади Збройних сил України. Після нападу сепаратистів поблизу села Сонцеве на Донеччині у липні минулого року військовий потрапив у лікарню в місті Сніжне, яке контролювали бойовики. «ДНРівці» хотіли обміняти Олександра на одного зі своїх, проте до обміну не дійшло.

«П’ятого серпня його просто вивели з лікарні під руку двоє «ополченців» з комендатури, з того часу про нього нічого не відомо», – каже Леся Шкурко.

Леся Шкурко зверталася в Службу безпеки України, до міністерств закордонних і внутрішніх справ, проте її чоловіка поки не знайшли й належної роботи, за її словами, не проводять. У кого ще просити допомоги – дружина зниклого військового не знає.

«72-га бригада великий шмат роботи зробила, там велика кількість хлопців стоїть. І так просто забути майора, на сьогодні йому вже присвоїли підполковника, як так можна? СБУ раніше дзвонила хоч два рази на тиждень і питали, чи є дані про нього? А зараз взагалі ніхто не дзвонить», – стверджує Леся Шкурко.

Зневірившись у роботі державних установ, жінка тепер сподівається лише на допомогу волонтерів.

Втрачати надії не можна

Однак у Службі безпеки України запевняють: у разі втрати зв’язку із кимось із рідних на Донбасі найправильніший шлях – звернутися до Міжвідомчого центру допомоги в питаннях звільнення полонених та розшуку зниклих безвісти при СБУ.

«Ті самі волонтери дуже часто йдуть до нас, після того, як до них звернуться люди, тому що в нас все ж таки більше можливостей для пошуку», – зазначає керівник прес-служби СБУ Олена Гітлянська.

Речниця СБУ також наголошує: пошук зниклого безвісти може тривати місяцями, а той роками. Тому втрачати надії на те, що близька людина знайдеться, не слід.